Станіслав Конак. 2015. Передранній двір
Прозпоеза
«У таку передранню добу
люди найміцніше сплять».
(Словник Б. Грінченка).
Дивосвітле
Не заробляв ні слізьми, ні брехнею.
Та й вже давно немає в мене сліз...
А Україна? Вічне лихо — з нею!
Та ні сивинки в пасмах її кіс!
Хай люта підлість, хай жахна біда, —
А Україна — вічно молода!
17 квітня 2015 року — 18 листопада 2015 року.
Вітер-юнак
Летять у вічність пелюстки троянди,
Мов заворожені смішні юначки...
Ой, вражий вітре, — подих контрабанди, —
Такий жорстокий... То навіщо плачеш
Над кожним першим пелюстком гарячим,
Котрий немовби сонячним потоком
Пече тебе жаским вогнем, юначе?..
І то довіку, — вихре одинокий...
18 червня 2015 року.
Спомин
Чи то я постарів,
Чи то Ви помолодшали?
Туманіє з-під брів
Тума моя незрошена...
З інистих із борів
Йдете стежками пам’яті...
Паде роса, мов гріх,
Мов біль живий, на камені...
Дарма. Хай не мине
І рідне, й давнє смутками.
Хай спомин полосне
Хоч снами з незабудками...
20 серпня 2015 року.
Тягар
Коли тебе мимоволі зачепить гілка яблуні,
Ніжно якось відведи рукою
І поцінуй оті цілющі плоди...
Так і з людиною. Може, невмисне,
Нехитро докорити тобі
за необачне
Нехлюйство твоє, ясніючи, однак,
Світлим, теплим оком.
Коли це приятель, — задумайся,
Засмійся, ще й подякуй
за правдиве слово.
А коли це жінка, — до всього
Ще й поцілуй їй руку —
Нехай вишукану, аристократичну,
Нехай шкарубку і мудру руку
Селянки чи простої майстрині...
А коли тебе зачепить ледарище,
Посмійся разом з ним і вдар
Легенько отак по його давно
Ніким не торканому плечу...
Яка то важка посада на землі —
Бути людиною!..
Вчімося, будьмо нею, несімо
Цей Божий тягар. Згодиться навіки.
10 жовтня 2015 року.
Бідний заздрісник...
Нещасна це людина — заздрісник!
У нього невистачка однієї крапельки,
Аби зрівнятися з таланом не без хисту,
А то, може, й без талану сусідом.
Заздрий готовий підсунути другові
Чужий лист, аби нашкодити сім’ї,
Донести лихі думки про друга,
Сказані начебто привселюдно...
Океан злості хитається в голові,
Серці та душі заздрісника...
Бідна ж це людина! Недолуга,
Убога духом, хоч удає з себе
Духовну і міцну у вірі...
Шкода цієї людини. Ой, шкода...
Бог же все бачить, все чує.
І карає її видимо і невидимо.
Бідний заздрісник!
Простімо його...
Може, зрозуміє... колись...
10 жовтня 2015 року.
Що діяти?
Якщо у вас не надто великий
інтелект, —
Не журіться.
Зате не забувайте наповнювати
себе
Теплом чутливості до всього
ще живого.
Тоді люди почнуть розуміти,
Що зате у вас добре серце,
Котре не може підмінити
і замінити
Ніякий розум — навіть
Інтелект генія, —
найвеличніший, —
Далеко не завжди здатний
Поєднати у собі повну
гармонію
Тепла серця і фонтан
мудрості...
Бо, панове, крутять світом
(Не без Божої усмішки!)
Генії добра і зла.
Та ми, дякувати Господові,
Не в силі (і то добре!)
те все збагнути...
Богу — Богове, Людині — людське.
То що ж діяти нам, дітиськам
Божим?
Злим — падати в пекло разом
З Демоном зла...
А добрим — минути його,
Просто не бачити потугою
серця
І того розуму, що Бог дав.
Відкинути Зле душею,
вділеною
Нам самим Творцем.
А коли вже зовсім кепсько
буде,
То піднімімо очі свої,
серце, душу
І розум свої
до нього, —
до Бога.
Він завжди готовий
правдивих і щирих
порятувати.
10 жовтня 2015 року.
Політ
Земне життя проживши половину,
Я опинився в лісовім смерку...
(Данте Аліг’єрі).
Істоти є, що окові людському
Невидимі. Але вони, мов Бджоли,
Летять до Сонця Істини невтомно
З відкритими очима... У юдолі
Земній вони нектар живий збирають —
Нектар ясних думок і почуттів
Людських... А може, треба їм для Раю
Одвічного і подих трав, і поготів
Зібрать амброзію з тварин всіляких?
Вони у Бога разом з нами рівні.
Ми, люди, може, навіть з переляком
Тікаємо від них. Дарма. Бо рідні
Вони людському роду. І, напевне,
Колись у синій глибині Всевишній
Зустрінемось, блакитнолюбі, ревні
В прихильності взаємній і безгрішній...
Не смійся, любий Данте, ми так пізно
Твою й Петрарки велич пізнаємо...
Бо розуму тоді й тепер завізно
Ой, не було й нема... Любовна ємність
Здебільша підло сповнилася сексом
Чи й ще чорнішим, заздрісним, отруйним...
Воюємо, вбиваємо і в сектах
П’ємо вино біди — не Божий трунок...
Усе ж надій Спаситель не втрачає,
Що мед людського духу не полинний
І золотопромінний дум початок
Не стратиться, а в глиб віків полине.
І світ земний осяється нектаром
Осонценої істини і людство
Та й все живе не буде санітаром
Уранового сонця й словоблудства...
І Божий світ ударить Невечірній
(Як був Пророком смученим Тарасом
Провіщений) у Зло. Й Апостол черні
Пощезне. Встанем вічні і прекрасні...
Дожити людству до такого варто?
Авжеж. Апостол правди і науки
В Шевченкові завжди стоїть на варті.
Отож ставаймо Людством без принуки.
11 жовтня 2015 року.
Як діти Божих сфер
О.І.С.
Кипить зміїне труйне пійло, —
Ковтає люд страшний напій:
Сміється зрячий над сліпими,
І зрячим постає сліпий...
Та серце наше не померхло,
Вкраїни дух у нім не вмер!
Заголубіймо в небі смертних,
Летім, як діти Божих сфер!
1—3 листопада 2015 року.
Золоті покоси
Пустотлива осінь розкидає листя...
Чар-вітрисько діда в спину підпиха
Та над головою як проява висне
І свистить у вуха, мов яга лиха...
Наді мною осінь не одна гайнула,
Налилися в душу не одні дощі;
Вдарили морози із Москви і Тули...
Добре, що у серці український щит.
Не добили правди, не зітнули совість.
Грішний перед Богом, як сльоза, стою:
Назбиралось крові батька аж до солі,
Мама в небі хмарнім сяє, як в маю...
Поховались тихо і джмелі, і бджоли,
Доля моя возом вже не гуркотить...
Медом проминуле більше не відмолиш,
А майбутнє зграйне — зоряниця-мить...
...Воріженьки щирі, зрештою, сконають,
Давнє їхнє лихо — розумок не свій...
Я судити міг би, та душа Дунаєм
Розгортає Божий віковий сувій...
Мусимо і правду, і Земельку-Матір
Захищать довіку, бо таки ж Сини.
Але навіть вразям мусимо прощати,
Як у покаянні змучаться й вони...
Отаку ось думу пустотлива осінь
В пам’яті несмертній здарувала враз...
І стояли вічні золоті покоси,
І вкраїнська слава сяла поміж нас.
11 листопада 2015 року.
Собаки і ми
(мініесей)
Накрапає дощ. Біля нашого будинку бігає сліпий на одне око собака, давній наш вірний сторож...
— Як діла, собако? — із сумною іронією питаю і думаю: — От життя собаче!..
І ніби чую у відповідь:
— Такі ж діла, як і у вас, людей.
А мені вже третю ніч треба дертися темними сходами на восьмий поверх. Не працює ліфт. Згорів мотор...
...З вікна квартири спостерігаю раптову зливу... Гострі пориви вітру. І вже не іронія, а огортає мене сум... Як часто тварини виявляються куди людянішими, ніж ми, розумаки. Чи ніби стаємо тваринами, а тварини — людьми?
Оце то питаннячко!
Оце то...
Собаки мусять мовчати. Вони ж не Валаамова ослиця... Щоб обурюватися нашою зрячою сліпотою...
Чи це воля Божа?
Ніч. 19 листопада 2015 року.
4 години 39 хвилин.
м. Одеса.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206