Бітломанія крокує Одесою

My Beatles Tribute show — унікальне сучасне шоу, якому через призму дивовижних фактів та історій про Тhe Beatles українські зірки у су-проводі двадцяти музикантів виконують шедеври «Бітлів». Пісні, що назавжди «прописалися» у наших серцях, прозвучали у виконанні таких популярних українських артистів, як Злата Огневич, Monatik, Вікторія Олізе, Павло Табаков, група «Клей Угрюмого», Володимир Ткаченко, Роман Полонський, солістка «Дітей Фіделя» Ольга Богард, група DukeTime, Володимир Веклич.

Творець унікального шоу — Павло Шилько (DJ Паша), в активі якого багато проектів: Michael Jackson Tribute, The Beatles Tribute, Queen Tribute, «Діви», EltonJohnbornin UK, музична премія Yuna.

Визначимося з термінологією. Кавер-версія (англ. Cover version) — авторська музична композиція (часто — відома) у виконанні іншого музиканта чи колективу. Виконання кавер-версії може повністю імітувати оригінал або радикально відрізнятися від нього. Збірник кавер-версій пісень одного автора або групи називається триб’ют.

У шоу, яке придумав і втілив DJ Паша, — жодних імітацій оригіналу. Бітлолюб та бітлознавець Паша розповідає:

— Аранжування в шоу зроблено таким чином, щоб під кожного виконавця підходила композиція. Велика Кейт Буш (Kate Bush), яка за кількістю проданих платівок є другою у Великобританії після «Бітлз», сказала: «…якщо ви робите кавер на пісню, то робіть її іншою, давайте їй нове життя». Пісня живе по-новому, ви пропускаєте її через себе, в цьому є перевага, і пісня залишається живою. Оригінал пісні «Come Together» — фантастичний, неперевершений, і ніколи не буде перевершений, це нормально, але завжди можна дати нове життя, і тоді пісня живе по-іншому. Молодь, яка була на концерті в Києві, не знала цієї пісні й закохалася в неї, пісня продовжує жити (у Києві та Одесі її виконав Monatik).

Так виходить, що все велике, визначне вже написане. Звичайно, з’являються якісь сучасні хіти і з’являтимуться, але мусить бути повернення до витоків. Коли ми залучаємо в такі проекти молодих артистів, вони відчувають це, вони починають і в своїй музиці щось міняти. Наш вітчизняний шоу-бізнес, наші артисти нерідко взагалі мало музики знають, вони живуть у своєму маленькому світі. Ти ставиш їм відому пісню, а вони її не чули. А як же ви хочете музично розвиватися? Ви мало що чули, але чомусь вважаєте, що ви найталановитіший композитор?

А ось одна з причин популярності групи «Океан Ельзи». Безумовно, Славко має Божий дар, він неймовірно талановитий. Пам’ятаю його ще з 1997 року, коли ми провели серію вуличних шоу містами України. Коли я оголошував «Океан Ельзи», ще ніхто не плескав у долоні, бо не розумів, хто вони такі. Але вже тоді було видно талант і мелодійність Вакарчука. Чому з-поміж іншого це в ньому є? Бо людина знає напам’ять «Бітлз», «Квін», знає напам’ять «Пінк Флойд», Джо Кокера. І в його піснях це не те, що плагіат, ні, але він цією музикою просякнутий. Якщо взяти альбом «Глорія», то там «Флойд» багато разів лунає. Тому з’являються шедеври. А коли є артист, який має голос, але нічого в своєму житті не чув, — і чого він хоче досягнути? Завжди треба повертатися до витоків. Мішель Легран колись сказав, що в світі було два великі мелодисти — Моцарт і Маккартні. Коли послухати «Богемську рапсодію» групи «Квін», відчувається, що Меркурі обслухався бітлівського альбому «Еббі роуд». Хто лише не вчився у «Бітлз»! Таких прикладів дуже багато. Другий бік цього альбому — це ціла мініопера. Це тоді була велика революція».

В Одеській опері — аншлаг. Публіка різного віку: ровесники «Бітлів», а це ті, кому за 70, люди серед-нього віку, є молодь, хоча й небагато (ціни на квитки кусаються). Гасне світло. На сцені — сімнадцять музикантів. Струнна група — дві віолончелі, шість скрипок та арфа, мідна — труба, саксофон, тромбон, електроінструменти — три гітари, два піано і в центрі — ударні.

Початок був так собі. «Жовта субмарина» у виконанні юного бой-квартету не зачепила, хоча оркестр грав злагоджено і добротно, а тріо бек-вокалістів своїм співом дало зрозуміти, що далі все буде о’кей. Так і сталося. Кожен наступний номер програми, як і належить, був кращим, трюк старий — як світ. А між номерами виходить Паша, розповідає маловідомі факти про The Beatles. Кожна пісня відкривається зримою історією на екрані, яка так близько торкається нас. Далі — Арсен Мірзоян, «Авіатор», наш одеський «Дюк Тайм». Приємно вразив колектив з дивакуватою назвою «Клей Угрюмого». Такий знайомий «Бітлз», але не скопійований, а переспі-ваний несподівано, нестандартно.

Цього року всесвітньо відо-мому хітові «Yesterday» сповнилося 50. Дивовижне акапельне виконання легендарної пісні ансамблем «ConCord» зірвало зал оваціями.

Настя Петрик, 13 років (народилася в Нерубайському під Одесою), голос потужний, як в Елли Фіцджеральд. Своїм виконанням «Oh! Darling» пустила мурашки по товстій шкірі автора репортажу, завела не тільки публіку, а й музикантів. Уперше цю композицію Настя виконала на одному з конкурсів ще в дев’ятирічному віці!

«The Fool on the Hill» у виконанні красунечки-розумниці Злати Огневич. Складна композиція, одна з наймелодійніших пісень The Beatles, де Злата показує дива свого голосу. Відчувається, що на сцені опери співачка як рибка у воді, не те, що під куполом парламенту. Оркестр — на сьомому небі, кожен музикант викладається сповна, переживаючи хвилини щастя. Якби сер Пол Маккартні у ложі Одеської опери слухав свій хіт у виконанні Злати та чудового оркестру, йому, напевно, таки сподобалося б.

А ось відро лайна від одного одеського революційно-скандального сайтика (мовою оригіналу): «Смелость, с которой администрация нашего оперного стала предоставлять сцену низкопробной попсе, отвечает духу времени и развала. Отрадно, что на эти шоу ходит все та же солидная публика, что и на гастрольные спектакли оперных див и балетных примадонн». (Далі називаються прізвища відомих одеситів, яких пасквілянтові вдалося розпізнати серед публіки).

Печаль автора глибока і зрозумі-ла. Йому (їй) подобалося, коли одеські концертні афіші були, як дві краплі води, схожі на тамбовські або рязанські. Тоді вони рясніли іменами «високопробних» гастролерів — лепсів, вікторій, стасів міхайлових, децалів, кобзонів, газманових, вік циганових, лєсоповалів та іншої попсово-шансонної московської братії. А без цієї гібридної культури йому та його годувальникам, бачте, «одіночєство — сука» (це з одного російського суперхіта). Звикайте, панове!

А ми звикатимемо до українських талановитих виконавців, яким у власній країні понад двадцять років вхід на сцену був майже закритим, бо все було запруджене «зеленими чоловічками» російського шоу-бізнесу. Підтримуватимемо своїх і не судитимемо суворо, коли у них щось десь не вийшло. Вийде! І кількість обов’язково перейде у якість.

Володимир ГЕНИК.