Свято дружби та смаку

Пані Шорена розповідає про особливості національної кухні та знайомить зі своїми колегами, які проводитимуть майстер-класи. Грузинська кухня стала надзвичайно популярною в Україні. Вона дуже різноманітна, неймовірно смачна, хоча, слід зауважити, і висококалорійна.

Показувати, як готується хачапурі, буде пані Ірма. У неї — золоті руки: щоб покуштувати її страви, люди приїжджають до закладу на 7-й Фонтану, де вона працює, з інших кінців міста. Ніхто тут не нудьгуватиме, кожен зможе приготувати свій хачапурі. Для цього запаслися 12 кілограмами борошна і 10 кілограмами сиру. Хачапурі буде трьох видів. Два — з дріжджового тіста. Менгрельський — круглий, всередині сир і зверху присипаний тертим сиром. Аджарський — у формі човника, всередині якого сир та яйце. Пеновані, також із сиром, але з листкового тіста і має форму конвертика. Ірма спритно замішує велику масу тіста, робить з нього кульки. Це будуть менгрельські. Дає їм підійти, розкачує, щедро наповнює тертим сиром, замотує, надає правильну круглу форму, робить по центру пальцем дірку, щоб виходила пара, змащує кожен збитим яйцем, знову посипає тертим сиром, кладе у піч і вже готові, рум’яно-золотисті, поливає розтопленим вершковим маслом. Загальновідомо, що гарячий хліб їсти шкідливо, але хачапурі — виняток, бо найсмачні-ший, коли гарячий і сир у ньому ще плавиться. Дуємо — куштуємо. Смакота! Але не забуваємо залишити місце й на інші страви, бо їх багато.

Пані Тамуна походить з Кахетії — краю вина. Вона показує, як робиться справжня чурчхела, та розповідає таку історію: «Не завжди наше життя було солодким. Грузини мали нелегку історію, нас постійно супроводжували випробування. Ми відправляли наших чоловіків на війну боронити нас. Щоб мати силу за нас гідно воювати, їм потрібна була ситна їжа, яка може довго зберігатися. І наші жінки винайшли чурчхелу, в якій є все необхідне: фруктовий цукор, борошно, рослинні жири. Основні складові чурчхели — нанизані на ниточку горіхи (волоські, фундук, мигдаль) і солодкий виноградний сік, загущений борошном і виварений до густого. Наповнювачів може бути велика кількість: родзинки, чорно-слив, гарбузові зернята... Чурчхелу жартома називають грузинським снікерсом».

Талановиті люди у всьому талановиті. Пані Гіулі не лише музикант, котра грає на фортепіано і чудово співає, але й кулінар, яка приготувала для нас пхалі. Є багато видів пхалі, вони можуть бути різного кольору — червоного, білого, зеленого. Заправляється страва пряним соусом, приготовленим з волоських горіхів, гострого перцю, часнику, кінзи, цибулі, хмелі-сунелі, солі та винного оцту. Пхалі подається як закуска або гарнір до страв з м’яса. Мінімальна теплова обробка овочевої і трав’яної основи дає змогу зберегти майже всі вітаміни. В основі пхалі, над яким чаклує пані Гіулі, — подрібнене листя шпинату та селери, мелені горіхи. Воно зеленого кольору і його хочеться з’їсти.

Ще одну шикарну страву, без якої важко уявити святковий грузинський стіл, приготувала почесна гостя — дружина консула Грузії Шорена Кобахідзе. Кучмачі — холодна закуска. Пані Шорена подрібнює горіхи в міксері і пояснює все, що робить. На кілограм зварених подрібнених субпродуктів (серце, печінка) — 200 грамів горіхів, половину цибулі, 3—4 зубки часнику, обов’язково — чебрець, кінза, хмелі-сунелі, мінімум 4 столові ложки винного оцту (може бути і червоний, і білий) і стільки ж олії. Сіль та перець — до смаку. Перемішуємо і додаємо зернятка граната. Страва вдалася фотогенічна і дуже смачна.

Робота кипить, пустує малеча, панує душевна домашня атмосфера. Лунають грузинські та українські пісні. Чоловіки наливають вино і, за звичаєм, виголошують мудрі тости. Так у грузинів заведено споконвіку. Перший тост — завжди за мир.

Я також хочу побажати миру. Цим чудовим дітям, які далеко від історичної батьківщини вивчають рідну мову, традиції та культуру свого народу. Їхнім батькам та наставникам, які їх виховують справжніми грузинами і справжніми громадянами України. Побажати натхнення та процвітання культурно-освітньому центру «Іверія». Мені не доводилося бувати в Грузії, але сьогодні, відвідавши таке чудове свято, поринувши у грузинський неповторний колорит, ця країна стала ближчою для мене та інших українців, які взяли участь у фестивалі. Хочу побажати миру та добробуту двом нашим народам — грузинському та українському.

Володимир ГЕНИК.