Волинські виклики об’єднанню громад

— Сьогодні Волинь на загальноукраїнських каналах стала відомою завдяки бурштиновій лихоманці. Чи може децентралізація вплинути на вирішення цього питання?

— Питання бурштину — всеукраїнського масштабу, його не можна вирішити на місцевому рівні. Навпаки, децентралізація тільки сприятиме незаконному видобутку та монополізації цього бізнесу.

— У цих місцях ще не утворилися об’єднані громади?

— Громади об’єдналися — нелегально, вони зібрали гроші, покупляли помпи і займаються браконьєрством. Готель у Сарнах Рівненської області нагадує Гонконг. Там приїздять китайські скупники бурштину, ходять з моноклями оцінювачі — не Україна, а Шанхай три-дцятих років ХХ століття. Ще з півстоліття тому бурштином люди грубки топили, не розуміючи його цінності. На відміну від Прибалтики, тут не відразу його оцінили. На мою думку, можливо, існує нестача політичної волі, а на рівні області — досить слабка адміністративна команда, яка не може впоратися з цією проблемою.

— Чому люди не долучаються до процесу реформування? Невже не хочуть жити краще, гідно, свідомо?

— На Волині існує така біда — іноді сільськими головами обирають місцевих дурників, які голосніше від інших уміють кричати. Один із сільських голів віддаленого прикордонного Камінь-Каширського району звертався до Луцької адміністрації з проханням приєднати його село до Луцька, хоча ні логістика, ні інфраструктура цього не передбачає. Тобто громада самовідсторонюється: мовляв, є дивак, який там щось кричить, — і добре. Чому громада обирає таких людей — невідомо.

— Може, людям бракує інформації про реформи, що вони так пасивно ставляться до цього?

— Один із факторів існування великої громади — існування великої родини, коли декілька поколінь живуть разом. Як об’єднувати великі громади, якщо у кожного села — своя ідентифікація? Якщо поруч живуть різні етнічні групи, і вони одне одного на весіллях б’ють? У Ратнівському районі місцеві жителі ідентифікують себе як тутейші, і навіть так писали свою національність під час перепису населення — «тутейші». Деякі місцеві старожили лише наприкінці життя довідуються, що вони — українці, а впродовж життя ідентифікують себе як поліщуки, русини, переселенці. Так само і з релігійною ідентифікацією — важко об’єднати села з різними релігійними поглядами. При тому, що на Волині переважають православні, здавна тут багато прихильників й інших конфесій: баптистів, протестантів, свідків Єгови, п’ятидесятників, є павлікани, харизмати. По селах — тотальне пияцтво. Якщо село не п’є — значить, там живуть віруючі, баптисти. Саме протестантські церкви працюють з алкоголіками і наркоманами, допомагають соціально незахищеним верствам населення. Православні церкви — бідні. При тому, що люди на Волині релігійні, священикам доводиться таксувати, ганяти машини з Польщі, щоб заробити собі на життя, на утримання церкви і сім’ї. Баптисти ж громадою зводять будинки, допомагають один одному. Деякі села територіально можна об’єднати, але релігійно, ментально це зробити неможливо.

— Тобто при об’єднанні громад в Україні необхідно враховувати не лише територіальні, але й релігійні, етнічні, історичні фактори?

— Сусідня Польща — монорелі-гійна, мононаціональна держава. В України — інший шлях. Ми повинні брати від польської реформи найкраще, але досвіду набувати свого, власного, українського. Єдиного рецепту успіху нема, але боятися нічого — треба йти вперед.

Ольга ФІЛІППОВА.

Одеса — Луцьк — Одеса.

Матеріал написаний під час стажування у рамках проекту «Схід та Захід разом — простір діалогу», що реалізується за підтримки Польсько-канадської програми підтримки демократії за фінансової підтримки Посольства США в Україні.

Попередні публікації про Волинь читайте у номерах за 12 та 14 листопада.