У катакомбах Кривої Балки

— Пане Костянтине, що спонукало вас взятися за цю тему?

— Для мене як людини, котра пов’язала життя з вивченням підземних лабіринтів, є важливим буквально кожен факт з їх історії, у тому числі й воєнної. Певно, й кожен погодиться, що не може бути білих плям у літопису героїки Одеси. Попри це, про месників Кривої Балки відомо дуже мало. Зокрема, в книгах «Фронт у тилу вермахта» (автор О. Асмолов), «Бійці підземної фортеці» (Н. Зотов та В. Єгоров), «Сталінські командос. Українські партизанські формування, 1941—1944» (О. Гогун) та у збірнику «Одеські катакомби» про кривобалківський загін згадується лише кількома словами, у загальному плані. Більше інформації можна отримати в Державному архіві Одеської області, однак і в архівних матеріалах залишається немало прогалин, передусім тих, що стосуються бойових дій загону, його чисельності тощо.

— Що ж, певно, муза історії Кліо рідко заглядала в підземні лабіринти, можливо, з причини їх важкодоступності, і не надихнула учасників опору ретельно занотувати хід подій. Утім, під час війни було й не до того. А що нового вам вдалося дізнатися про діяльність кривобалківських партизанів?

— Разом з істориком Південноукраїнського національного педагогіч-ного університету ім. К.Д. Ушин-ського Оленою Ощепковою ми дослідили як архівні документи, так і безпосередньо оглянули місця базування партизанських стоянок у каменоломнях Кривої Балки, внаслі-док чого вдалося повніше розкрити і систематизувати діяльність патріотів.

У 1942—1943 роках тут виникло і діяло кілька підпільно-патріотичних груп. Ще в серпні 1942-го утворилася організація Ф. Щербакова. Її очільник — полковник червоної армії, який потрапив в оточення, волею обставин залишився на окупованій території, але не скорився ворогові. Об’єднавши довкола себе однодумців, він спочатку зайнявся пропагандистсько-агітаційною роботою. Але його не полишала думка про ефективніший спосіб дій.

З подвір’я підпільника А. Кришмаря восени 1943-го патріоти викопали потайний колодязь глибиною 17 метрів, який вивів їх у катакомби, де вони мали намір накопичити зброю, аби вдатися до диверсій. Однак окупантам вдалося знайти цей хід і підірвати його. Заодно вони жорстоко розправилися із сім’єю Кришмаря.

Восени 1942 року утворилася група І. Терземана. Спочатку, як засвідчує архівна довідка, вона складалася з п’яти осіб, а до кінця окупації збільшилася до 30. Це підтверджується й іншими месниками, які входили до цієї групи. Попервах її члени теж проводили серед місцевого населення роз’яснювальну роботу, вселяючи віру в неодмінну перемогу над окупантами, закликали саботувати розпорядження фашистської влади. Водночас підбирали і вербували нових учасників руху опору.

У першій половині 1943-го підпільники розчистили вхід до забутих катакомб й, обстеживши їх, підібрали місце, придатне для базування партизанського загону та переховування мирного населення. Було підраховано, що підземний табір спроможний вмістити понад десять тисяч людей. Великою вдачею стала знахідка під землею чотирьох джерел питної води. Крім того, для забезпечення життєдіяльності загону в катакомбах зосереджувалося продовольство і пальне.

Поступово сюди почали стікатися всі, хто не міг терпіти ненависного ворога на рідній землі, хто горів бажанням помститися окупантам за горе і злодіяння, які вони принесли на українську землю. Задля конспірації месники були розбиті на п’ятірки. Ці невеликі та рухливі групи завдавали ворогові чимало клопоту і проблем. То в одному, то в іншому місці чинилися диверсії та напади на вояків з метою заволодіння їхньою зброєю. Скажімо, є документальне підтвердження того, що група А. Непийводи здобула для партизанів десять гвинтівок, два автомати, п’ять пістолетів, півтори тисячі патронів та 20 гранат.

Здобувати зброї було складно і небезпечно. Так, В. Григор’єв, повертаючись після однієї з таких операцій з гвинтівкою, був схоплений гестапівцями і розстріляний. Але ніщо не могло зупинити нестримного пориву підпільників і партизанів помститися ворогові.

До кінця 1943 року у загоні було близько 80 осіб. Вони мали 35 гвинтівок, три автомати, 30 пістолетів, 4500 набоїв, 160 гранат і 12 кілограмів вибухової речовини.

Група О. Пирогова, знявши ворожу охорону, визволила з полону кілька сот наших співвітчизників, яких мали відправити до Німеччини. На жаль, не вдалося відстежити їхню подальшу долю.

В архівних документах зазначено й те, що до підпільників примкнув лікар-хірург А. Поль. Певна річ, спеціаліст такого профілю для нескорених був доброю знахідкою.

А ось факт, який дає підставу стверджувати, що бійці підземного гарнізону надавали великого значення й пропагандистській роботі, виготовленню та розклеюванню листівок та прокламацій. У жовтні 1943-го підпільник В. Басолов зумів потай винести з друкарні газети «Молва» комплект друкарського шрифту, що дало змогу згодом створити під землею власну друкарню.

Протягом 1942—1943 років у районі Кривої Балки сформувалися й інші підпільно-патріотичні групи, які очолювали, крім уже згаданих Ф. Щербакова та І. Терземана,

К. Тимофеєв, М. Барданов та інші... Попервах вони діяли розрізнено, але з прибуттям до Одеси парашутно-десантної групи В. Авдєєва-Чорноморського в лютому 1944-го відбулося об’єднання цих та інших сил. За пропозицією Авдєєва було затверджено партизанські штаби в п’яти районах міста. У Ленінському районі розмістився штаб кривобалківсь-кого партизанського загону. Його командиром призначили М. Слободяника, комісаром — К. Тимофєєва. Пізніше командування партизанським загоном взяв на себе Д. Гавшин (Дніпров).

Штаб загону розміщувався в глибині підземних лабіринтів. Неподалік від нього була друкарня газети «За Родину», тут же друкували листівки. У цьому ж районі було облаштовано казарми для двох рот, арсенал, зброярну майстерню. Окремо розташували підземний лазарет.

Табір для цивільного населення розміщувався в іншій частині катакомб, але охоронявся партизанами. Комендантом табору був І. Терзиман.

— Перепрошую, в одному випадку ви називаєте прізвище Терземан, а в іншому Терзиман.

— Так, там півсела і Терземанів, і Терзиманів...

— Розкажіть про цивільний табір повніше. Чим було зумовлене його створення? Скільки людей завдяки йому вдалося врятувати від знущань чи й від смерті?

— Відступаючи під натиском Червоної армії, фашисти знищували все, що могли. Вони знали, що за роки окупації підросло і змужніло багато вчорашніх підлітків. Чимало на цій землі було й колишніх бійців регулярної армії, які з тієї чи іншої причини залишилися на окупованій території. Знищуючи матеріальні резерви, вороги знищували і людські. Тому партизани вважали першочерговим завданням зберегти молодь, патріотично налаштованих людей для наших військ. Найнадійнішою схованкою для них у час, коли окупанти шаленіли від люті, були, звичайно, катакомби.

Загалом у кривобалківських катакомбах знайшли порятунок близько п’яти тисяч громадян, які спустилися сюди з найдорожчим майном і навіть худобою та птицею (під землею були виявлені загони для живності). Там вони перебули вогненний вал війни, який котився на захід, і неушкодженими вийшли вже на звільнену територію.

— П’ять тисяч порятованих... Це, справді, вражаючий факт. Україна всіяна пам’ятниками полеглим у боротьбі з ворогом. І це вияв найвищої шани перед ними. Можливо, варто було б якимоь чином увіковічнити пам’ять і про захищених?

— Гм, можливо, можливо... Але це вже не моя компетенція.

— Гаразд. Розкажіть про подальше вивчення підземного табору.

— Бойові групи загону, як і мирне населення, розміщувалися не в якихось просторих залах чи печерах, а локальними окремими групами, як це дозволяли підземні виробки. Бойові групи були добре прихованими, мали по кілька обхідних шляхів і базувалися досить далеко від виходу. Ближче до нього розташовувалося мирне населення, яке, повторю, перебувало під охороною бійців.

На стоянках партизанів ми знайшли гільзи, обойми, багнети, залишки зброї, укріплення сторожових постів, словацькі надписи на стінах... У місцях перебування мирних жителів — фаянсовий і металевий посуд, фрагменти взуття різних розмірів, у тому числі й дитячого, безліч монет різного номіналу, гудзиків і навіть ювелірний молоточок, захований в одній із ніш під лежанкою. У кількох тупиках у кутах були виявлені вбиті цвяхи, саме так, як це й досі роблять у селах для підтримання ікон. Отже, й тут, як завжди у найтяжчі хвилини випробувань, люди зверталися до Бога, щоб відвів біду.

— Ви згадали про написи словацькою мовою, що зайвий раз свідчить про загальновідомий факт бойового побратимства. Нагадайте про нього.

— У складі окупаційних словацьких частин, що стояли в Одесі, були вояки, які ненавиділи фашизм і шукали зв’язків з партизанами, щоб боротися зі спільним ворогом.

І таку нагоду вони отримали. Незадовго до звільнення Одеси у катакомби Кривої Балки спустилися 88 словаків. Це були військовослужбовці саперного батальйону та інших підрозділів 1-ї запасної словацької дивізії. Із собою вони захопили 67 гвинтівок, шість автоматів, два станкових кулемети, 14 тисяч патронів, два ротних міномети і

180 мін до них, 257 гранат, 700 кілограмів вибухових речовин, чимало шанцевого інструменту, а також дві тонни продовольства. Це все неабияк посилило міць підземного гарнізону.

— Розкажіть, що ви розвідали про бойові дії месників Кривої Балки?

— Успішних операцій — ціла низка. Так, група А. Пиницина здійснила напад на німецьку зенітну батарею, встановлену поблизу нафтопереробного заводу, і розгромила її.

Іншого разу партизани отримали повідомлення про те, що в приміщенні психіатричної лікарні на Слобідці розташувався загін полі-цаїв із Миколаєва. У ніч на 8 квітня група під командуванням А. Терзимана проникла на територію лікарні і зняла охорону. Потім партизани з участю словаків атакували поліцаїв, роззброїли їх і відвели в катакомби. Тоді у полон було захоплено 72 фашистських посіпаки, яких згодом передали радянським органам.

Немало успішних вилазок на рахунку бойових груп А. Непийводи, Ф. Щербакова та інших.

Особливий сплеск воєнних операцій припав на 9 і 10 квітня 1944 року проти відступаючих військ противника. Після цього більша частина партизанського загону влилася до лав Червоної армії.

— Лозунг «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» актуальний на всі часи. Чи ж вдалося встановити достовірний список кривобалківських партизанів?

— Питання чисельності загону, на жаль, досі залишається відкритим. У різних архівних справах наводяться різні дані: від 22 до 163 учасників. Складання зведеного реєстру всіх членів підпільно-партизанського загону, який базувався в катакомбах села Крива Балка, незважаючи на його видиму простоту, є нелегким завданням. У боротьбі за чистоту рядів цей реєстр варіювався і то збільшувався, то зменшувався. Крім списків, складених командирами, існують переліки осіб, додатково затверджених учасниками партизанського загону, складені за результатами численних партійних перевірок.

У ході них були виявлені й підробні документи про підпільну й партизанську діяльність. Довелося, наприклад, ознайомитися зі справою Г. Тракози. З’ясувалося, що з квітня 1943 року він служив у німецькій армії добровольцем, виконував функції з охорони таборів військовополонених, а з 31 березня 1944-го дезертирував з німецької армії і за кілька днів до визволення Одеси перейшов у партизанський загін.

Дослідження як бойових дій загону, так і його складу триває.

Розпитував

Валентин ЩЕГЛЕНКО.