Не міняймо бездумно...
У школу пішов у сім років на Криворіжжі, на другому році смертельного сталінського голодомору.
Не пам’ятаю, щоб у ті часи мінялися назви вулиць, скверів на імена вождів та політбюро... Ставилися погруддя двічі героїв, назви вулиці міняли лише на Героїв Радянського Союзу. Пізніше комуністична ідеологія почала героїзувати себе в образах Зої Космодем’янської, «молодогвардійців», потім відшукували героїв—одиначок на кшталт Зіни Портнової, яка лише підняла на вулиці листівку і це помітив поліцай. Усе подавалося в стилі «орлятко, орлятко, лети вище сонця». А вже потім добралися до найменувань вулиць. Місцева влада показувала відданість КПРС і від ліхтаря міняла назви. Моя Північнобульварна стала Куйбишева. Містечко заполонили імена героїв—революціонерів. У місті не могло бути життя без вулиці Леніна та Сталіна. Погруддя і на весь зріст вожді стояли по всіх підприємствах. А в цей час у школах один підручник — на 3—10 учнів. Бракувало глобусів, географічних та історичних карт... Час від часу в підручниках заклеювали вождів — ворогів народу. Нарешті помер «батько»—Сталін, і його найкращий лакуза Хрущов почав «відкривати» народу очі на вождя—вбивцю, ніби сам був не причетний до комуністичного шабашу смерті...
У 1956 році раненько йшов до школи, а на місці Сталіна хтось уночі примостив погруддя Т.Г. Шевченка. До вечора по містечку з уст в уста передавали кілька рядків римованих під Кобзаря: «Діти мої, діти! Що ж ви наробили? Нащо ви мене на грузинську с... посадили?». Сталіна відвезли до Байтальського лісу, і мисливці пили горілку, цокаючись з ним гранчаками...
З часом у маленькому містечку залишилося 10 вулиць з українськими назвами, а 41 — на честь російських вождів—убивць, які до населеного пункту ніякого стосунку не мали.
Коли на Майдані відбулася самопожертва в ім’я істинної незалежності України Сотні Героїв України, за спиною яких стояли нинішні наші благодєтєлі, містечкові керівники формували—посилали до Києва добровольців—»тітушок». Тепер вони почуваються на своїх посадах ще комфортніше й зайняли позицію рятівників історії...
Вулиці, пам’ятники — історія. Запитую на будь—якому рівні: чому без нашого дозволу вночі, як таті, зняли свого кумира Сталіна, чого мою вулицю без моєї згоди перейменували на Куйбишева? Яке відношення душогуби України дзержинські, куйбишеви та інші мають до мого малого містечка? Пушкін, Горький та інші російські письменники бували в ньому, але вони служили символами нищення української культури. Іноді можна ще почути від «окультуреного виродка», що Шевченко Пушкіну і в підметки не годиться... Я ж достеменно знаю, що син українського кріпака закінчив у Санкт—Петербурзі Академію мистецтв, а нащадок арапа, волоха і німця закінчив ліцей. Але хіба можна порівнювати дар Пророка Нації і навчителя російської мови чужої нації?
Й ось дочекалися закону про позбавлення всього комуністично—радянського. Втім, від Леніна зреклися самі комуністи — першого ідола скинули ще на зорі Незалежності. А от облуплений, з поламаними пальцями Кіров і досі стовбичить у парку свого імені. Поруч з РДА та райрадою — погруддя К. Маркса...
Якось до мене підійшов ще не переобраний міський голова Павло Маковецький (єдиний із чинних високопосадовців Ананьєва, якому професор Г. Гончарук передплатив «ЧН») і запитав: «Як ви ставитеся до цього комуністичного ідола? — І вказав на погруддя К. Маркса. — Що з ним робити, на вашу думку?». Машинально відповів, що за його «Капіталом» живе весь світ, Одеса—мама та ананьївський базар: товар—гроші, товар, гроші—товар—гроші... А ось як бути — думок багато. З одного боку, він — навчитель Леніна, а з іншого — не віддавав наказів убивати, руйнувати, розстрілювати ні в Росії, ні в Україні...
Нині суспільство розділене на патріотів, на тих, кому все одно, і єдиний народ. Йде запальна дискусія, яка іноді, за браком знань, зводиться до пустих висновків і чвар. Політика президента й уряду «подписано — и с плеч долой» — не вносить ясності в наше щоденне життя. В Ананьєві відбувається те ж саме, що й по всій Україні. Але дивно іноді слухати, коли російськомовний філолог після ОДУ на засіданні топонімічної комісії авторитетно заявляє, що вулиця Дворянська — то російськомовна... Не знаю, але мене на українському філфаці, причому заочно, вчили, що росіяни, включно з Ломоносовим, вивчали мову за українським підручником Мелетія Смотрицького з українськими педагогами. Що підручник російської мови, укладений Ломоносовим, не знайшов підтримки в росіян, і тому граматику і мову продовжували вивчати за українським посібником — звідтіля й оті відсотки схожості. З історичної граматики пам’ятаю, що було слово «двір, дворище», а вже потім росіяни прилаштували його до своїх потреб...
Нас так зашорили кремлівські холуї, що ми калічимо неньчину мову і свій суржик видаємо за українську. Візьміть словник української мови і ви впевнитеся, що на кожне російське слово маємо кілька різних за значенням українських. Але їх потрібно знати. Та молодь вчиться нині лише на комп’ютері, в якому закладені деякі слова, яких у словнику нема... Отже, знання мови приходить через читання художньої літератури, через мовні вправи і щорічні іспити у кожному класі. Комп’ютер дає капітальні знання, але не дає грамоти. Багато в чому винна школа на чолі з міністрами.
Я у четвертому класі в 1950 році складав українську мову — усно й письмово, російську — усно й письмово, арифметику — усно й письмово. В російській школі українську мову не складали... Мої хуліганські трійки не заважали легко вступати навіть у технічні виші. Хоча в ті часи був один підручник на 10—15 осіб, вчили на пальцях грамоті й іншим предметам, але суворо вимагали читання (за списками) художньої літератури. А зараз? Гімназії, коледжі, ліцеї не мають грамотно підготовлених вчителів: назви царські, а знання — революційні...
В Ананьївській школі—гімназії для дворян один день усі предмети читалися англійською, другий — французькою, третій — німецькою...
Не всі реформи ведуть до знань. Скоріш — до хабарництва у школі. Особливо сприяє цьому 12—бальна система. Правда її в іншому — уряд вчителів не має за людей. Вони потрібні для поповнення керівних партій, як агітатори... Моя родичка по дружині покинула істфак Житомирського педіну і в Києві працює в елітному садочку з англійським ухилом. Сміючись, заявила, що не в грошах справа, а в їх кількості. Син і донька були студентами, а чоловік, хоч і «мент», але людина порядна. Ні квартири не заробив, ні хабарів не брав, ще й пенсія мала. Буває й таке, але рідко нині...
Борис ДРАЇМ,
вчитель вищої категорії ще в 1990-х.
м. Ананьїв.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206