Копач словесних надр

Отже, Михайло Гервасійович Йогансен народився 28 жовтня (за новим стилем) 1895 року у Харкові в родині вчителя німецької мови. Мати його була щирою українкою, батько походив із древнього шведського роду. Середню освіту здобув у Третій харківській чоловічій гімназії, де навчався разом із майбутніми поетами-футуристами Григорієм Петниковим і Божидаром та географом Юрієм Платоновим. Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету (1917), де спеціалізувався на вивченні латини.

1918 року Майк Йогансен, під враженням від росі-йської інтервенції в Україну та кривавих розправ денікінців у Харкові, за його власним свідченням, «поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського». Відтоді почав писати вірші українською.

У 1921-у Йогансен зближується з Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками. Разом з ними стає фундатором Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1923).

Уже 1925-го Йогансен із групою колег вийшов із «Гарту» і заснував ВАПЛІТЕ (Всеукраїнську академію пролетарської літератури). Після вимушеного саморозпуску організації у січні 1928-го ініціював створення «Техно-мистецької групи А» (1928—1931). Разом з учасниками цієї групи видавав «Універсальний журнал». З ідеї Йогансена народився також позагруповий альманах «Літературний ярмарок» (1928—1930). Пізніше вступив до Спілки радянських письменників України (1934).

Ім’я письменника, якого критики називали «найграйливішим» з-поміж українських модерністів, послідовним формалістом, ювеліром словосполучень і копачем словесних надр, сьогодні належить до визнаних класиків ХХ століття. Поет, прозаїк, сценарист, лінгвіст, Йогансен був причетним до багатьох найцікавіших літературних подій 20-их років ХХ століття.

Поставивши літературу як розвагу «поміж чаєм і сельтерською водою», письменник саркастично заперечив основоположну марксистську тезу про «роль мистецтва у виробничому суспільному процесі» та про «мистецтво як метод пізнання». Ця полеміка з офіційною догмою велася в легкому ігровому стилі. Мистецтво, за Йогансеном, не є горезвісним «методом пізнання», хоча, «простодушно» переконує він читача, «письменники, як такі, не дурніші і не реакційніші за інших людей. Та справа в тім, що всю увагу і творче напруження митця займають проблеми викладення матеріалу, а не винайдення його. Коли політика цікавить зміст подій, письменника цікавить їхня форма. Письменник через те і бере тільки винайдені кимсь ідеї, що вся енергія і увага його скеровані на подачу, на художню трактацію цих ідей». Мистецтво — це ремесло, уміння, техніка, «знання», культура і праця.

Цікавий факт. Про нього згадує у своїх мемуарних «Розповідях про неспокій» Юрій Смолич, що був свідком описуваної події. Якось Володимир Маяковський, котрий любив навідуватися до Харкова, пропивав черговий аванс за так і ненаписаний ніколи віршик у Будинку літераторів на Сумській. Замовники сподівалися від нього чогось на кшталт відомого віршованого підпису від метра на рекламному щиті про харківське пиво: «Какая б ни была авария, пью пиво «Новая Бавария»! І реклама та зображала на фоні бурхливого моря й потопаючого корабля моряка, який рятувався від загибелі, обійнявши величезну пивну пляшку. Володимир Маяковський вважався у письменницьких колах відомими гульвісою та неперевершеним майстром більярду. Однак у Харкові був свій чемпіон — Майк Йогансен. Тож того разу він виграв партію у заїжджого класика. І Маяковський, програвши, мусив залізти під стіл й кукурікати.

Показово також, що сценарій «Звенигори» Довженка написали двоє розстріляних патріотів — Майк Йогансен та Юрій Тютюнник.

Як ми вже зауважили, перші вірші Йогансена були написані німецькою та російською мовами. Про себе як про українського поета він заявив 1921 року публікаціями у журналі «Шляхи мистецтва», збірниках «Жовтень» і «На сполох», альманасі «Штабель».

На початку творчого шляху молодому поетові властивий мотив мрійних «островів хмар», що його Олександр Білецький назвав «запізнілим романтизмом». Але бурхлива доба швидко «перемагнітила» Йогансена. Сповнений сподівань на національне й соціальне оновлення, поет видає збірку «Д’горі» (1921), в одному з розділів якої — «Скоро forte» — поетичними засобами у високих героїчних тонах відтворив добу революції і громадянської війни. Звертаючись до фольклорних джерел, Йогансен переосмислює їх у світлі ренесансних ідей (збірка «Кроковеє коло», 1923).

Поетична збірка «Ясен» (1929), яка з’явилася після книжок «Революція» (1923) і «Доробок» (1924), виявила нову якість творчих пошуків Йогансена: від стихійної революційності молодого українського інтелігента раннього періоду творчості письменник еволюціонує у напрямку «романтики чистого слова». Еволюція поета і його ліричного героя йшла лінією романтизації щоденної, живої, суперечливої дійсності, що по-своєму утверджувала «романтику буднів».

Пізньому періоду творчості Йогансена властиве звернення до сюжетного вірша, балад, віршованих оповідань, нарису. Він покладав великі надії на прозу, розглядав свої вірші як «юнацьку спробу», вважав лірику «недовговічною та ефемерною», мріяв написати «велике полотно» про «Харків, про індустріальне оновлення» велетенського міста.

І в поезії, і в прозі Йогансен зберігав творчу індивідуальність. Часто експериментував — поєднував прозу й поезію в одному творі, вдавався до містифікацій. За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім збірок віршів, десять книг прози, чотири книжки для дітей та дві з літературознавства. З усього створеного головним вважав поетичний доробок. На п’ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною.

Як випускник класичної гімназії, Майк Йогансен знав старогрецьку, латину, німецьку і французьку. Самотужки оволодів англійською, непогано знав скандинавські і слов’янські мови. У його перекладацькому доробку — твори Фрідріха Шиллера, Вільяма Шекспіра, Едгара Аллана По та інших.

У книжці «...З порога смерті. Письменники України — жертви сталінських репресій» (упорядник О. Мусієнко) про Майка Йогансена читаємо:

«...За своєю добропорядністю, внутрішньою культурою, неповторною самобутністю Йогансен був антагоністично чужорідний антигуманній, аморальній, безлико сірій моделі сталінського «раю». Він це прекрасно розумів. Особливо після того, як проти нього оголосила хрестовий похід у пресі вислужницька, вульгарно-соціологічна критика.

Зловісні передчуття Йогансена збулися пізньої ночі 18 серпня 1937 р., коли він був заарештований у своїй харківській квартирі по вулиці Червоних письменників, 5. Підставою для ув’язнення послужили, як говорилося в постанові про порушення кримінальної справи, «матеріали про участь Йогансена в діяльності антирадянської, націоналістичної організації, яка прагнула шляхом терору й збройного повстання проти радянської влади відірвати Україну від Радянського Союзу».

На допитах Йогансен поводився з властивою йому гідністю: не запобігав перед слідчим Замковим, не «топив» побратимів по перу, не приховував своїх полі-тичних поглядів. «В бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня — ніякий не терорист, — свідчив він на допиті 16 жовтня 1937 р. — Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і радянської влади».

24 жовтня Йогансену було пред’явлено обвинувальний висновок, підготовлений оперуповноваженим Харківського УНКВС Половецьким і затверджений заступником начальника управління Рейхманом, в якому зазначалося, що Йогансен «з 1932 р. був учасником антирадянської націоналістичної організації, яка ставила своєю метою повалення радянської влади ме-тодами терору й збройного повстання; завербував 4 особи для участі в повстанні; погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників Компартії і Радянського уряду».

На підставі цього М. Йогансен був відданий до суду Військової колегії Верховного Суду СРСР, яка, розглянувши на закритому засіданні 26 жовтня 1937 р. судову-слідчу справу, винесла вирок: «Йогансена М. присудити до вищої міри кримінальної покари — розстрілу з конфі-скацією всього особисто йому приналежного майна. Вирок остаточний і на підставі Постанови ЦВК СРСР від 4 грудня 1934 р. підлягає негайному виконанню».

Майк Йогансен був розстріляний у Києві 27 жовтня 1937 року. Його символічна могила — на Лук’янівському цвинтарі у Києві.

Підготував Ярослав ШЛАПАК.