Переглядів: 1021

Мольфари — одвічні хранителі Карпат

З вікопомних часів у Карпатах живуть люди, котрі володіють надприродними здібностями. Вони «читають» зірки, повелівають бурями та громами, «зав’язують» і «розв’язують» дощ, заклинають змій. Можуть передбачати майбутнє та минуле, зцілюють важкохворих. Їм достатньо встромити градового ножа у дерево, як з нього потече молоко. А один з їхніх головних атрибутів — залізна сокира бартка. Раз на рік вони йдуть у нікому невідомі печери, аби там, не бачачи Сонця, провести у позі зародка дванадцять днів і дванадцять ночей, очиститися й відродитися такими, якими вони бажають...

Їх називають по-різному: ворожбитами, відунами, віщунами, цілителями, химородниками, яритниками, відьмаками, потворниками, чарівниками, примівниками, кудесниками, планетниками або мольфарами. Слово «мольфар» найбільше прижилося серед гуцулів — мешканців південно-східної частини українських Карпат, оповилося легендами й почало асоціюватися з карпатськими відунами. Вперше в Україні про мольфарів заговорили після виходу повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» у 1911 році, ще пізніше — через півстоліття, після екранізації цього твору режисером Сергієм Параджановим.

Ось як про гуцульських віщунів повідав сам мольфар, знахар, уродженець села Верхній Ясенів (нині, на жаль, уже покійний) Михайло Михайлович Нечай (на знімку): «...Основна могутність мольфара у його словах та співах. Мольфар здатний творити як добро, так і зло. Кожному мольфару притаманний свій неповторний, так би мовити, стиль роботи. Деякі з них народжуються з магічними знаннями, тобто є мольфарами за спадком, які передаються з покоління в покоління однієї родини. Інших вчать. Одні оволодівають чорною магією, другі — білою... Це є мінус і плюс, як штепсель, тут плюс, а тут мінус — це чорні і світлі сили, і між ними йде боротьба. З цього починається життя, цим воно і продовжується. Мольфар має бути глибоко духовною особистістю, адже він звертається до Бога та небесних сил з проханням про допомогу. Якщо мольфар чинить неправедно і порушує закони Природи, він може бути позбавлений магічних можливостей… Я хочу знайти учня, але досі ще не зустрів такої людини. Він повинен людей любити, природу, а не гроші. А де ж такого дурня знайти, адже сьогодні навіть діти гроші люблять?! Чесно кажучи, я вже знаю дату своєї смерті. Знаю, від чого помру, але сподіваюся, що до того часу з’явиться все ж людина, у якої є покликання стати мольфаром. Без нього нашій традиції — кінець».

Селилися карпатські чарівники переважно на окраїнах сіл, високо в горах, де їх ніхто не знав й не бачив. Доводилось долати чималі дистанції, аби доступитися до відлюдника. Відчайдухи долали бурхливі потоки Тиси, Прута або Черемоша, переходили напівзруйнованими підвісними кладками, блукали гущавинами лісу, підіймались безлюдними кам’янистими стежками, й аж тоді, на самому ґруні, вкритому гірським туманом, являлася мандрівникові ґражда мольфара... Кожен, хто пройшов таку подорож, уже був достойним, аби поважний старець вислухав його й дав гідну пораду.

Зазвичай мольфарів описують химерними і безжа-лісними істотами, однак це не так. Як просвітлені й загартовані люди, вони уміли бути і вірними приятелями, і щирими порадниками, і побратимами, хоча і скривдити себе теж не дозволяли. Горяни склали чимало байок та легенд про боротьбу мольфарів з демонами, де мольфар виступає не як покірний раб, слуга, а як безстрашний охоронець, переможець, повелитель темних сил: «Йик мольфар шось робит, то він каже: Невольни би тьи втьила! Ти мині досолив! Я тебе за то сушу, я тебе колю, я тебе печу. Я хочу, аби ти так почорнів йик дим, абис так усох, як усихає підпаленая деревина, хоть вона нї сира и не суха, а така завйила!» (В. Шухевич, «Гуцульщина»).

Не всі мольфари — похилені старці, їх зображали по-різному: дужими, вусатими, бородатими, з важким поглядом, з чорним густим волоссям, у косматій ґуні, мудрецями. Іноді й неможливо було пізнати — чи то дядько, чи старець, чи просто леґінь, який подався у мольфарство. Через те багато хто споріднює їх зі старослов’янськими волхвами. Зрештою, Олег Гуцуляк у своїй книзі «Пошуки заповітного царства» наводить читача на цікаві роздуми: відомі нам слов’янські волхви — це, можливо, карпатська жрецько-шаманська група кельтів — волохи (галл. Volcae), пов’язана з тотемом вовка, які мігрували з Італії (Влохії) в Карпати. Тут вони осіли й асимілювали частину балканських етносів, утворивши цілу націю — романи (румуни) та заснувавши царство Валахію.

Доповнює образ мольфара чорний кіт. Саме чорні коти — неодмінні учасники магічних обрядів і таїнств з давніх-давен. Так, у XIV столітті християнська інквізиція спалювала на вогнищах не тільки жінок-відьом, але й чорних кішок, як їхніх співучасниць. Мольфар Нечай, зазвичай, до своїх гостей виходив із чорним котом Млинцуром, і не дивно, тому що саме чорний кіт тонко відчуває ауру людини, уловлює її думки, може визначити хворе місце, а також захищає свого володаря від усіх можливих вроків та псувань, відвертає від оселі блискавки. Кіт для мольфара — то своєрідний оберіг, «прикордонник» паралельних світів, він гармоніює простір, у якому живе і творить чародій. Борони Боже, бити чи знущатися над котом — за це неминуча кара і розплата. Якщо собака ще може господареві пробачити якесь неподобство, то кішки не зроблять цього ніколи, а звернуть усю свою магічну силу проти кривдника.

За типом енергій мольфарів можна класифікувати на «сонячних» та «місячних», а за різновидами діяльності на:

1) віщунів, або ворожбитів — ті, хто відгадують минуле і передбачають майбутнє;

2) градівників, або хмарників — ті, хто відвертають град і бурю;

3) знахарів, або примівників — ті, хто лікують недуги травами, заговорюють хвороби.

Про віщунів, або ворожбитів писав народний дос-лідник Гуцульщини Антін Онищук: «Ворожбитом називають такого, що знає ворожити та відгадувати минувшину і будуще інтересованого, його родини, худоби і т.д. Ворожбит чи ворожка подивиться на долоню, загасить ватру, зіллє воску або олова і викладає інтересованому, хто заузєвсі на нього, яка висит на него придибашка, з чого йому паде щіскє. Коли прийде хтось в нещастє (худоба, процес, крадіж), то ворожбит подає йому близші інформації про причини нещастя та як лихові зарадити».

Через незвичайні здібності та малочисельність мольфарів боялися й водночас цінували на селі, їх вважали посередниками між двома світами — явним і потойбічним, на них покладалася духовна відповідальність за село та його мешканців. У критичних ситуаціях саме в мольфара шукали порятунку, їх часто порівнювали з богами. Доречно пригадати фрагмент із повісті «Тіні забутих предків», яку Михайло Коцюбинський написав на основі власних спостережень і досліджень: «З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…».

Цікаву інформацію про градівників подає у своїй монографії «Гуцульщина» Володимир Шухевич: «Гра-дівник се такий чоловік, що знає відвертати град. Він разит (їсть раз на добу) на св. вечер, у вечеріх бере вечері непочитої з усего трішки, бере мітлу та кочергу, та з ним усїм обходит три рази свою хату и кличе: «Прошу тебе тучу, кріз тучу, прийди до мене пити, гуляти, весилити си, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу». Потому входит у хату, набрану вечеру кладе у платинку и ховає будь-де, вона там має стояти до свйит великодніх, йик сховав, засї-дає їсти, через цїлий чьис вечері не має ні до кого говорити. Перед свйитами великодніми купує у 9 крамницьих ладану по 1 кр, приносит єго до дому, вісипає до тої платинки з вечерев, тай кладе верх дори ось-вйитити. Потому ховає знов, аж доки туча не йде».

З градівниками, або хмарниками, пов’язаний запис з Бойківщини у «Приповідках» Івана Франка: «Хмарником називають чоловіка, що має вміть відганяти або насилати градів і хмари». Окремі джерела вказують, що хмарники є «природжені і вчені»: «То йи такі природжені хмарники, що він до того знає. Так само як упир йи до молока».

Щодо знахарів, то, як зазначав відомий український лінгвіст Броніслав Кобилянський, «...знахар рятує пошкодованих примівками та зіллям». Були серед них й такі, які могли покеровувати звіром: «Є такі знахарі, що наверне звір, куди хоче. Они мают припис тим орудувати. Они є так, як слуга у газди, тоти знахарі, над ними є росказники» (А. Онищук, 1909). Саме слово «знахар» відоме багатьом слов’янським мовам і в більшості випадків тлумачиться як «народний лікар», який користується власними немедичними способами лікування: травами, обкурюванням, нашіптуваннями тощо. Деякі ентузіасти відзначають у слові «знахар» арійський корінь «хара», котрий позначає один із семи енергетичних центрів-чакр (від «чара» — життєдайна енергія) людини, кожна з яких є джерелом інформації про її організм.

Етимологія слова «мольфар» досить складна і потребує ретельного вивчення. Адже слово не є сталим у своєму вжитку, воно видозмінюється, може мігрувати і тлумачитися різними народами, а також може складатися з різних фрагментів, уподібнюючись пазлу, який потрібно уміти мовознавцю правильно зібрати і розшифрувати. У даному випадку загальноприйнятої етимології щодо назви «мольфар» досі нема, тож спробуємо дати свою відповідь.

Якщо розкласти слово «мольфар» на склади, отримаємо:

— корінь [МОЛ’] — від слів «молва», «молити», «промовляти», «мовити»;

— [АР] — з санскриту означає Сонце-світило. Наприклад, «арій» — білий, сонячний, золотий; «Ар-рата» — сонцеподібна країна. Цікаво, що [АР] може переходити у [ЯР] — обидва значення тотожні солярному значенню «Ярило-Сонце»;

— [Ф] — на мою думку, зайва літера, яка додалася з часом внаслідок численних перефразів.

У висновку що маємо? Початкове слово [МОЛАР] або [МОЛЯР] — той, хто молить, промовляє до Сонця, або іншими словами РАХМАН. Про рахманів на Гуцульщині відомо багато. Четвертої середи по Великодню гуцули відзначають Рахманський Великдень. У карпатських го-вірках назва «рахмани» вживається зі значенням — «досконалі істоти, добрі духи, посередники між небом і землею». Чимало санскритських топонімів збереглося на Гуцульщині, зокрема: Акришори — з санскриту «акр» — верхній, крайній; «шора» — лінія; Шешори — «шеша» — рівність, повторення; Терношори — «тер» — земля; Рушори — «ру» — Сонце і т.д. Ні в українській, ні в румунській мовах нічого подібного не виявлено. Тож, можливо, саме з арійської касти жерців Бога Сонця — РАХМАНІВ — й походить рід карпатських мольфарів? На жаль, досі ніхто з науковців таких паралелей не проводив.

Вперше питання про походження слова «мольфар» порушив український мовознавець Броніслав Кобилянський, запропонувавши таке пояснення: «Староруське кореневе утворення МЪЛ (мълва, мълвити) + суфікс —аръ = молвар, той, що чаклує словом, замовлянням». Згодом дослідник висловив інше припущення, вбачаючи «правдоподібний зв’язок з італійським (латинсько-романським) MALFARE — «чинити зло; злодіяння, злочин», що можна пояснити свідомим намаганням церкви та її приспішників перетлумачити усе сакральне й ута-ємничене на зло, шкоду. Найближчі приклади: «гуцул» — бандит, «опришок» — рекетир, убивця і т.д.

Дехто лексему «мольфар» виводить з латинського «maleficus» — відьма, забуваючи, що «мольфар» — іменник чоловічого роду, на що вказує суфікс «-ар». Male — перекладається як жінка, ficus — рослина. Хоча, наприклад, дослідниця-лінгвіст Наталія Хобзей у своєму етнологічному словнику «Гуцульська міфологія» подає кореляти і жіночого роду: «Чаріуница, молфарка — то она говори, примовлайе. Она молоко видбирае і чоловіка може, али у нас цего нима. А так було, шо чоловік дітий лишиу». Бачимо, що тут слово «мольфарка» немає власної етимології і є похідним від чоловічого «мольфар», до того ж жінок, які відбирали молоко, називали «босорканями». Тож тут «мольфар» використовується просто як позначення до будь-яких негативних чаклунських дій, яке з’явилось значно пізніше, у християнські часи.

Цікаву аналогію з «мольфар» зустрічаємо у давньоруськім слові «молнія», себто грім, блискавка. Молот бога-громовержця Тора теж звався «мьольнір». Більшість мольфарських обрядів пов’язана саме з громом. Дерево, уражене блискавкою, вважали священним, з нього виготовляли сакральні предмети — мольфи та гуцульські етнічні інструменти, які відрізнялися неабиякою гучністю та мелодизмом. Були у мольфарів і громові палиці, ними відганяли грозові хмари.

Як бачимо, мольфарство — то надзвичайна відповідальність, у першу чергу перед собою, перед нащадками, перед своїм народом. Без відунів світ втратить сенс, втратить цінності. Урешті-решт, мольфари — то наша автентика, це те, що робить нас унікальним і самобутнім народом, цікавим для світу. На жаль, сьогодні мольфарство занепадає. Немає кому хранити рідні Карпати.

Останній відомий світові мольфар — Михайло Нечай — загинув 15 липня 2011 року у власному будинку від руки вбивці-шизофреніка. Зростає кількість тих, які шукають заробітку, а не покликання. Відання перетворюється на імітацію. Будемо сподіватися, що побільшає людей духовних, а не шарлатанів, бо мольфар — глибоко віруюча людина, яка дає світу зрозуміти одну істину: «Свято шануй рідних Богів і Предків, живи в злагоді з Природою і самим собою, чини по совісті, а якщо шукаєш Вищого Знання — пізнай себе...».

Віталій КРЕСЛАВ,
етнолог, краєзнавець,
засновник товариства «Спадщина Предків».

Джерело: http://www.spadok.org.ua.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua