Переглядів: 738

З піснею через світ

12 вересня 1875 року народився Олександр Антонович Кошиць, хоровий диригент, композитор та етнограф, який написав оркестрове аранжування пісні «Ще не вмерла Україна».

Рід Кошиців мав давнє шляхетське коріння, яке композитор пов’язував з нащадками Гедиміна та носіями герба «Порай», хоча науковці дещо критично ставляться до цієї версії. Достеменні відомості про рід Кошиців, що воло-діли маєтностями на території Ки-ївського та Мінського воєводств, зустрічаються у XVIII ст. «Київські» Кошиці мали дворянську та священицьку гілки, представником останньої і був Олександр Кошиць.

Народився він на Канівщині, в багатодітній родині. Хоча своєю батьківщиною вважав с. Тарасівці Звенигородського повіту, куди батька призначили священиком нової парафії. Освіту Олександр почав здобувати у Богуславській єпархіальній бурсі, а продовжив у Київській духовній семінарії, яку закінчив у 1901 році з вченим ступенем кандидата богослов’я. Попри отриману освіту, священиком не став, а подався вчителювати на Кубань, де заприятелював із Симоном Петлюрою (який упорядковував архів Кубанського козацт-ва).

За сприяння Миколи Лисенка на Кубані Кошиць здійснював етнографічні експедиції козацькими станицями (Переяславською, Уманською, Полтавською, Брюховецькою), записуючи від нащадків запорізьких козаків, депортованих з України, народні пісні. Зібраний матеріал із 500 пісень він упорядкував у десяти зошитах, які були представлені на етно-графічній виставці Кубані, та отримав за роботу Золоту медаль. Згодом ці зошити були втрачені, відома доля лише двох, один з яких зберігався в архіві самого Кошиця у Вінніпезі.

У 1904-у, повернувшись до Києва, Кошиць деякий час викладав в Учительській семінарії та Другій жіночій духовній школі. Тут він продовжив навчання у класі композиції в музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на запрошення якого одночасно викладав курс хорового співу. Далі відбулося його стрімке становлення як диригента та композитора.

Деякий час був директором та диригентом товариства «Боян», у 1909 році його запросили керувати студентським хором Київського університету св. Володимира. Учасники цього хору в 1916-у вперше виконали неперевершений «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича. Потім Олександр Кошиць викладав у консерваторії, виконував обов’язки капельмейстера у театрі Миколи Садовського (який болісно сприйняв звістку про перехід Кошиця на роботу до оперного театру, що позначилося на їхніх стосунках), був диригентом Київської опери, а за доби УНР Центральної Ради очолював музичний відділ Генерального секретаріату освіти.

У січні 1919 року голова Директорії Симон Петлюра зобов’язав Олександра Кошиця та Кирила Стеценка зорганізувати українську республіканську капелу та вирушити у світове турне з метою популяризації України.

Репертуар капели складався винятково з народних пісень в обробці Лисенка, Стеценка, Кошиця, Леонтовича. У «Спогадах» Олександр Кошиць описав, як відбувалися концерти в Парижі у 1919-у, де було чимало російських емігрантів, котрі псували афіші нецензурними написами та збирались освистати капелу, відтак навколо було чимало поліції. І все ж в усіх містах концерти пройшли з надзвичайним успіхом. Західноєвропейська преса із захопленням писала про тріумф українських музикантів.

Упродовж 1919—1921 років капела здійснила вдале турне країнами Європи, а в 1922-у перетнула Атлантику, аби підкорити Америку. Вкрай небезпечним виявився цей переїзд, оскільки судно наштовхнулося на айсберг і ледь не затонуло. З успішними концертами Український національний хор (таку назву отримала капела наприкінці 1920-го) гастролював США, Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Кубою. Лише в країнах Південної Америки він дав близько 900 концертів. Після цих гастролей колектив розпався.

Попри бажання Кошиця, повернутися в Україну капела не могла, оскільки радянська влада не давала дозволу. Відтак диригент з 1926 року оселився у Нью-Йорку, де керував групою зведених українських хорів «Сімкою», намагався реалізувати себе як композитор. У 1938-у взяв участь у зйомках кінострічки «Маруся», що відбувалися у Нью-Джерсі. Також викладав у Колумбійському університеті, працював над «Спогадами» та впорядковував щоденник «З піснею через світ».

Після світового визнання настав складний період у житті Олександра Кошиця. Він потерпав від бажання повернутися в Україну та від власної нереалізованості й ображався на українську еміграцію, яка «…навіть не цікавилась, чи я живий, і як живу… Навкруги мене пустиня і порятунку чекати нема звідки».

У 1941 році він переїхав до Вінніпега на запрошення освітньої референтури УНО Канади керувати хором і викладати на диригентсько-вчительських курсах.

Помер Олександр Кошиць 21 вересня 1944 року і похований у колумбарії цвинтаря «Глен-Іден» недалеко від Вінніпега. Митець заповів, щоб його прах був перенесений до України.

Наталя СЛОБОЖАНИНА,
кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті.

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net