Віктор МАЛЯРЕК: Усі знають, що я за походженням українець

Під час зустрічі у торонтському ресторані цікавлюсь у Віктора Малярека його українськими коренями.

— Моя бабуся походила з Галичини, емігрувала в Канаду у 1915 році, а по батьковій лінії предки приїхали сюди з Буковини, із села поблизу Чернівців, —розповідає він. — Мої батьки народилися вже тут, у Країні кленового листка: мама — греко-католицького віросповідання, а тато — православний. Упродовж перших семи років я говорив лише українською мовою. Мешкали з сім’єю у Монреалі. Та невдовзі батьки розлучилися, а турботу про мене взяла на себе держава. Відтоді розмовляю англійською і французькою мовами. Свої українські корені відкрив ще раз, коли мені сповнилося 20 років і я став журналістом.

Віктор Грегорі Малярек народився 26 червня 1948 року в Лягіні, провінції Квебек. Журналістську кар’єру розпочав репортером The Montreal Star, після чого запросили у найпопулярнішу в Канаді газету The Glob and Mail. Його ім’я як репортера, автора журналістських розслідувань, вийшло за межі країни. Канадський журналіст українського походження Віктор Малярек — автор шести книг, найвідоміші з них — «Секс на продаж і чоловіки, які його купують», «Наташі», в яких розповів про світову торгівлю сексом (останню перевидано в дванадцяти країнах світу).

— Я подорожував світом, їздив і в гарячі точки, готуючи репортажі, — розповідав мені Малярек, — але завжди місцем, щоб здійснилася мрія з дитинства, куди не так легко було приїхати й дістатися на землю своїх предків, залишалася Україна. Пригадую, що я скористався першою програмою, яка врешті й дозволила мені туди поїхати.

— І які то були роки?

— То був серпень 1991 року, коли Україна стала вже незалежною державою. З творчою групою канадських журналістів ми знімали телерепортажі про наслідки Чорнобильської катастрофи. Запам’яталися люди з Народицького району Житомирської області, котрі най-більше постраждали від катастрофи. Про них підготував серію сюжетів. Перебував тоді у відрядженні протягом короткого часу, тому й не мав можливості глибше пізнати Україну. Через кілька років знову приїхав до вас, відвідав Київ, Харків, Одесу, Львів, тоді й відчув, що значить жити в Україні. Не хочу, щоби моя відповідь викликала якесь непорозуміння, але все-таки найбільше імпонувала Одеса, тому що життя там таке різноманітне й водночас дуже привабливе, на мій погляд.

— Можете пригадати, що вам найбільше запам’яталося під час перебування в Україні?

— Закарбувався найприємніший спогад, про який я розповідав усім знайомим журналістам у Канаді. Це було у потязі Одеса—Львів. Коли пасажири у вагоні дізналися, що після 24-ї години настає мій день народження, то заспівали мені «Многая літа...». Дуже приємно розповідати, що мої батьки, як і прадіди, були українського походження. Власне, і в Канаді всі знають, що я є українцем за походженням.

Віктора Малярека нагороджено відомою в Канаді серед журналістів премією «Близнюки».

— У репортажах на канадському телебаченні та радіо я розповідаю про корупцію, злочинність, намагаюся привернути громадськість не лише своєї країни, а й міжнародного простору до порушених проблем. Головне у роботі журналіста — наголошує, — розслідувати зловживання владою. Я не раз був у небезпеці, життя стояло під загрозою, але й далі проваджу цю роботу. Нагородою «Близнюки» відзначено не лише мене як журналіста. Цей приз — за першість у кількох номінаціях: за кращий сценарій, кращого ведучого, документальні фільми та кращу телепрограму в усій Канаді... Це робиться командою журналістів, які працюють з душею, злагоджено і переконані в тому, що наші журналістське розслідування, наші передачі перемагають зло у суспільстві.

На завершення зустрічі у Торонто Віктор Малярек подарував мені великий англійський словник з автографом (на знімку). Подякувавши за такий презент, запитую свого співрозмовника: «Якби була така можливість освідчитися в любові до Канади, що б ви сказали?».

— Подорожуючи світом, я бачив найгірші речі: війни, голод, повені, катастрофи, бачив і розкіш багатих країн, але коли після всього сідаю у літак, що летить додому, то відчуваю надзвичайну теплоту в серці, тому що, де б не був, знаю, що є моя Канада, країна, в якій сильне громадянське суспільство.

Іван КОЗЕЛЬСЬКИЙ,
редактор Старосинявської газети «Колос» (Хмельниччина),
багаторічний лауреат загальнонаціонального конкурсу
«Українська мова — мова єднання».