Добра книга про злу війну

— Ця війна, незважаючи на аб-ревіатуру АТО, має свою специфіку. Пам’ятаю, на початку окупації Криму слова Володимира Кличка: «В нас армії нема, це я вам відповідаю як син військового. Ми можемо сподіватися лише на зовнішню допомогу». Але Донбас утримали добровольці та волонтери. Для будь-якого військового найстрашніше — потрапити в полон. У полоні конвоїри казали нам, що волонтери для них більші вороги, ніж мо-білізовані солдати. В законодавстві України нема визначення, що таке полонені. Способи визволення наших полонених різні. Це не тільки обмін і не тільки викуп. Вважаю, що насправді існує не менше 12 варіантів визволення полонених. Справжня кількість полонених, наших військових і цивільних, набагато більша за цифри, які подає офі-ційна статистика. Через Ровеньки, де мене утримували в полоні, про-йшли тисячі бранців. Подружжя, якому за п’ятдесят, цілу ніч били, а вранці розстріляли. Сусід на них доніс, що вони «сочувствовали нацыкам». Нам здається, що держава — це моноліт, але воно не так. Зведення із зони АТО — це все одне й те ж, одна калька, підставляються лише різні цифри. Офіційні представники «ЛНР» також мало кого контролюють.

90% тут присутніх мають уявлення, що з представниками «ДНР» чи «ЛНР» нема про що домовлятися, що там всі нелюди і таке інше. Ця книга — зброя, щоб досягти миру. Ось приклад. Вася — унікальна людина. Він півтора місяця був прикутий кайданами до чавунної батареї. «Виходимо на розстріл!» — це там була буденна фраза. Коли Вася ви-йшов через десять місяців на волю, я запитав: що він може згадати найперше? Він пригадав двох конвоїрів, один з яких напоїв його зі своїх рук водою, а другий припалив цигарку, простягнув йому і сказав: «Пацаны, извините. Мы тут не все такие».

На одеській зустрічі був присутній скромний мовчазний хлопчина Руслан з Луганська — один з героїв книги. «Руслан сказав, що я написав все, як було. Я дав собі слово, що напишу все чесно, — каже Валерій Макеєв. — У книзі я не називаю ні прізвищ, ні підрозділів. Колишні військовополонені — це абсолютно інші люди, яким дуже важко повертатися до життя, які не можуть дивитися телебачення. У полонених відбувається перепрошивка мозку... Ромка розповідав, як його разом з місцевими бойовиками, котрі були засуджені за якісь злочини, вивели розстрілювати і поставили під стінку. Перед командою «Вогонь!» Ромка обійнявся зі своїми вчорашніми ворогами, і вони почали разом молитися. Бог їх почув, і команду «Вогонь!» відмінили».

Автор книги каже, що пацифізм і прагнення до миру — це різні речі. Він при потребі взяв би до рук автомат. Але передусім він волонтер і продовжує визволяти полонених. Сьогодні серед бранців нема жодного жителя Черкащини. Валерій з теплотою згадує медиків на тому боці, каже, що вони багато місяців поспіль не отримують зарплати і працюють за їжу. Однаково сумлінно ставляться і до своїх поранених, і до наших полонених. Те, що повернувся з полону живим, вважає, просто пощастило.

Він — християнин, багато років співає у церковному хорі у храмі Київського патріархату. Принципово не називає «ЛНРівців» терористами чи сепаратистами, каже на них «ополченці». Чому він так вирі-шив, збагнути важко. «Я дуже маленький, щоб когось судити», — зізнається Валерій Макеєв.

«100 днів полону, або Позивний 911» вийшла в черкаському видавництві «Брама-Україна» (видавець — Олександр Третяков) накладом 4 тисячі примірників. Її надруковано коштом спонсорів і благодійників. Видання можна придбати у книгарнях України, зокрема в одеській «Книгарні-кав’ярні» (вул. Катерининська, 77). Ціна демократична — 30 гривень. Автор безкоштовно поширює примірники серед волонтерів та на Сході України.

Володимир ГЕНИК.