Переглядів: 1668

Стара еліта і старі кліше

«Україна і НАТО: спільна протидія гібридній війні» — такою була тема 11-ї асамблеї громадської ліги «Україна — НАТО», яка відбулася на початку липня у Києві у приміщенні Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України. Своїм баченням проблем сьогодення поділився професор Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, експерт з питань міжнародної політики, доктор політичних наук Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ.

Україна кілька разів мала шанс приєднатися до НАТО і кілька разів його втрачала. Помилки, які були зроблені після Помаранчевої революції щодо реалізації курсу України на Євроатлантичну інтеграцію, коли ми втратили шанс у 2008-у, не були враховані. Що дав Україні Майдан? Євромайдан дав Україні дві великі історичні речі. По-перше, Євромайдан показав, що у нас виросло потужне громадянське суспільство. Друге, що дав Майдан, він породив сильну монолітну українську націю. Ці два чинники практично зупинили агресію Росії. Не армія зупинила агресію — українська нація зупинила агресію. І, відповідно, у цій ситуації суспільство почало мислити національними інтересами.

Членство в НАТО є одним з життєво важливих національних інтересів України. Це наша велика перемога — усвідомлення суспільством цієї потреби, цього інтересу.

Але що ще зробив Майдан? Майдан, на жаль, прискорив плани російської воєнної агресії проти України, яка планувалася з 2008 року, практично після Помаранчевої революції. У тій ситуації суспільство усвідомлювало: для того, щоб захиститися від такого ворога, як Росія, потрібна не тільки сильна армія, потрібна також система колективної оборони. В умовах такої агресії Україна не може вести самостійно війну з велетенською російською загрозою, яка буде досить довготривалою, аж до того часу, поки Росія не розпадеться. І, безумовно, що ця агресія поставила перед владою нове питання: яким чином захистити країну? І то була ультимативна вимога дати відповідь на це питання. Влада на могла не реагувати на цю ситуацію, і тому президент Порошенко висунув, власне, новий підхід наших відносин з НАТО, хоча цей підхід був зовсім не новий або не зовсім новий.

У чому підхід Порошенка відрізняється від підходу Януковича? На саміті в Уельсі Порошенко чітко сказав, що наразі ми не ставимо питання про членство України в НАТО. Ключова важливість для України в практичній площині питання членства має порушуватися лише після того, як Україна проведе необхідні реформи. Тоді назріє необхідність проведення референдуму. Коли громадяни будуть вирішувати, як і коли саме може відбутися приєднання України до НАТО. Таким чином, у цьому висловлюванні викладені ключові принципи щодо безпекової політики на майбутнє, щодо НАТО на перспективу. В чому вона полягає? Членство в НАТО для України в короткостроковій перспективі не передбачається. Ми можемо отримати статус союзника тільки поза межами членства в НАТО. І ви знаєте про вояжі президента Порошенка в Сполучені Штати, звернення до інших країн з проханням укласти так зване стратегічне партнерство або особливе партнерство, яке практично означатиме укладання військового союзу. Цього, як бачите, не сталося, і цей принцип виявився хибним.

Отже, членство в НАТО може бути реалізоване тільки після завершення реформ і проведення референдуму. Постає питання — проведення референдуму. Чому коли приймається Конституція держави референдум не потрібний, а щодо членства України в НАТО він потрібен? І це при тому, що за вимогами НАТО референдум не потрібний. Не видно, коли ці реформи почнуться і коли вони закінчаться.

Я знаю: першим, хто заговорив про реформи у збройних силах, був генерал Кузьмук, тодішній міністр оборони, у 1997 році. Відтоді минуло багато часу, але й досі збройні сили не реформовано. Постає питання: коли ці реформи буде завершено? Нам потрібна ще одна широкомасштабна воєнна агресія, коли ми втратимо не тільки Донецьку і Луганську області, але й половину України? Тоді знову будемо повертатися до питання про членство в НАТО?

Отже, на базі цих принципів був сформований так званий вільний підхід між НАТО та Україною на перспективу. Можна сказати, що НАТО абсолютно адекватно реагує на позицію України. Коли Янукович сказав «ні», оголосивши позаблоковий статус, Альянс сказав «о’кей». Ми поважаємо ваш вибір і розвиватимемо співробітництво. Ми хочемо бачити вас як партнера, навіть якщо ви бажаєте бути позаблоковими. Далі було відмінено позаблоковий статус — НАТО сказав «о’кей». Був сформульований підхід — перспективи стосунків України з НАТО. Що він передбачає? Перше — підтримка з боку НАТО незалежності України і засудження незаконної, нелегітимної анексії Криму з боку Росії. Друге — держави Альянсу обіцяли підтримати зусилля української влади у врегулюванні конфлікту. Тут конфлікт розглядається як внутрішній, як внутрішня проблема України. І тільки, підкреслюю, політичним шляхом. З уникненням будь-якого втручання у внутрішні справи. Це принцип, яким керується НАТО сьогодні. Ми питаємо: «Чому ви нам не надаєте летальної зброї або прямої во-єнної допомоги?» Бо це розроблений Україною і НАТО підхід за результатами Уельського саміту. Держави—члени Альянсу зобов’язалися надати допомогу в подальшому розвитку Річної національної програми співробітництва у рамках особливого партнерства між Україною та НАТО, насамперед у галузі безпеки та оборони, з метою підтримки та трансформації оборонної сфери, спрямованих на посилення спроможності України забезпечити власну воєнну безпеку, а також підвищити оперативність та сумісність між українськими збройними силами і НАТО.

Чим відрізняється новий підхід і новий погляд президента Порошенка від підходу Януковича? Перше — Україна відмовилася від позаблокового статусу. Це дуже добре. У своєму посланні до Верховної Ради Порошенко сказав, що позаблоковий статус був чистим популізмом, це була катастрофа для України. Завдяки величезним зусиллям експертного середовища нам вдалося добитися того, щоб у новій стратегії національної безпеки було написано, що наша мета — повноправне членство України в НАТО в перспективі. Я пам’ятаю перший варіант, який подавався, там взагалі не згадувалося про перспективу членства в НАТО. Наступне — це зміщення співро-бітництва в бік підвищення обороно-спроможності збройних сил. Участь у міжнародних миротворчих операціях, які проводить НАТО. Бачимо той же формат, ті ж інструменти, той же так званий «прагматичний підхід».

Які висновки ми можемо зробити з цього? На жаль, ми бачимо відсутність політичної волі керівництвом країни в питаннях стосовно НАТО. Усі формулювання нашого вищого керівництва — «коли ми досягнемо стандартів НАТО, проведемо реформи, коли ми проведемо референдум» — це все декларації. Передбачається тільки гіпотетична можливість подальшої подачі заявки до НАТО. Таким чином, якщо Янукович говорив відверто, що ми позаблокова країна і не збираємося ставати членами НАТО, то тут ідеться про можливість повернення до цього питання, але не зараз. А насправді, фактично це є зняття питання про членство України в НАТО. Альянс заявляє нам відкрито про відсутність стратегічної комунікації між керівництвом України та Брюсселем. Видимість комунікації є, вона проводиться в рамках комісії «Україна — НАТО», на рівні МЗС і Міноборони. Вони говорять про конкретні практичні питання, поточну співпрацю, але аж ніяк не про питання страте-гічного характеру.

На жаль, досі відсутня системна робота державних органів та їх взаємодія. Як і в часи Ющенка, відсутня згуртована, євроорієнтована, євроатлантична команда на всіх щаблях державної влади. І згадаймо практику Януковича чи практику Ющенка. На найвищі пости ставили людей, які були категоричними противниками членства України в НАТО. Ви знаєте, Азаров очолював координаційну раду з євроатлантичної інтеграції — дуже «палкий» прихильник членства України в НАТО. Ви знаєте відоме вам прізвище Олександра Чалого, який свого часу заявляв, що він категорично проти вступу в НАТО, що він прихильник позаблокового статусу. Я можу назвати десятки посадовців вищого рівня, які сьогодні залишаються на своїх посадах. При Януковичу вони були палкими прихильниками позаблокового статусу, тепер вони палкі прихильники членства України в Альянсі. Тобто ті ж самі особи Що від них можна очікувати? Нічого. Такий же саботаж продовжується нині й продовжуватиметься далі. На жаль, не відбулося зміни управлінської еліти. Я кажу це з тривогою. Минуло півтора року, як ми маємо нову владу, а змін не відбулося. Вони думають переважно про особисті інтереси, і не більше, навіть якщо вони регулярно їздять до штаб-квартири НАТО. Отже, в цьому сенсі нічого не змінилося.

Так, проросійські сили зараз дискредитовані. І це великий плюс. Але не факт, що після місцевих виборів вони не прийдуть до влади, і ми можемо побачити реанімацію позаблоковості. Натомість ми маємо досить великі інформаційні кампанії, спрямовані на відмову від перспективи членства в НАТО. Які є кліше? Перше кліше — в НАТО нас не чекають. Друге кліше — якщо ми заявимо про членство в НАТО, то Росія завтра ж розпочне широкомасштабний воєнний наступ на Україну. Третє кліше — перспективи членства в НАТО ми можемо продати за мир. Тобто можемо поклястися, що ніколи в житті не вступатимемо в НАТО в обмін на сепаратний мир, що Росія припинить воєнні дії на Східній Україні. Далі — ставити питання про вступ до НАТО тільки після досягнення стандартів НАТО. Як я уже казав, ми з 1997 року намагаємося досягнути стандартів НАТО і ми їх не досягнемо. Тому, що досягнення стандартів можливе тільки в рамках ПДЧ, в рамках одного процесу. І все починається з кадрової політики, яка ні з часів Ющенка, ні з часів Януковича, ні в часи Порошенка не змінилася. Нам кажуть, що Міноборони проводить величезні реформи. Я питаю: а як змінилася кадрова політика в Міноборони? Вона не змінилася. То чого ми можемо очікувати від проведення реформ в секторі безпеки?

І ми наражаємося на дуже серйозну геополітичну небезпеку. Коли стара елі-та формує основи сепаратного миру з Росією. Й один із бонусів Росії за цей сепаратний мир, за повернення до стратегічного партнерства між Росією і Заходом — обіцянка Росії, яка може бути оформлена на державному рівні. Перше зобов’язання — не приймати Україну в ЄС і дати гарантію, що Україна ніколи не буде членом НАТО. На жаль, про це говориться в різних столицях, це говорять такі сильні світу цього, як Генрі Кісінджер і навіть Збігнєв Бжезінський. Це дуже великий виклик для України. Якщо ми будемо торгуватися, кому краще продати нашу перспективу, то в результаті ми програємо, втратимо державний суверенітет взагалі.

Проблема ця не лише для України, проблема і для НАТО. Там розуміють, що Україна в цій ситуації може бути або джерелом нестабільності і загроз для країн—членів Альянсу, або вона має стати частиною стратегії НАТО, стратегії регіонального стримування Росії, де вона, Україна, має бути форпостом. І це є, перш за все, питанням НАТО, його власної безпеки, його існування. Тому, якщо Північноатлантичний альянс не приступить до виконання такої стратегії, не усвідомить потребу цієї стратегії, він опиниться перед загрозою такого знищення, яке спіткало Варшавський договір.

Але я маю надію.

Записав

Володимир ГЕНИК.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net