Космічна бентежність міфу і реальності

Авжеж ти спиш.
    Бо совість спочиває
На тонкості гілля людського смутку,
Який би мусив так її тривожить,
Щоб від безсоння
    більше світу в очі
Хлюпнуло.
    Й очі мимоволі
Ставали більшими…
    Й росли в напрузі,
Аж поки, врешті, діставали серця…
Воно ж не спить ніколи…

Завжди жалію я старі дерева,
Бо ще стоять вони —
Живі примари, —
А їхне серце висохло, померло…
І дум сухе гілля гойдає вітер
Й, глузуючи,
    безжалісно ламає…

Остережися, розуме…
    Життя
        підступний вітер
Надто вже гойдає
    Могутні крони
        совісті твоєї…

Я цілком свідомо повністю цитую цей глибокий, проникливий, навіть пронизливий вірш поета Станіслава Конака з його нової книги поезій «Червоний Журавель». Мисляча людина мимоволі здригнеться подумки, прочитавши цей твір. Йдеться ж бо про теперішній розтерзаний світ, пограбований глобалізаторами, нівелізаторами усього своєрідного, національного, племінного, родо-відного. Старі дерева — це більш ніж наполовину понівечена людська цивілізація,  де від полів, лісів і вод та гуманного, істинно людяного лишилися пустелі, пеньки чи лагуни, де на мілинах (як ото в Італії) гинуть величезні кораблі з багатими пасажирами. Чи  й не саркастична усмішка Всевишнього? Отак!

Отож поет і застерігає не тільки сучасних Путіних чи подібних до нього, що могутні крони людського Розуму зметуть (бо вітер Світу) своєю пробудженою Совістю їх маніакальні ідеї як дріб’язок на тілі планети Земля.

Цікаво, що деякі дослідники порівнюють цей твір С. Конака із сюжетом відомого полотна Опанаса Заливахи «Дерева як люди». А що? Певною мірою це порівняння доцільне. Хоч живопис словом і живопис фарбами одмінні. Проте приємно розуміти, що знову й знову праці наших значних українських мистців так таємниче збігаються, що в словах, що у фарбах…

І тут часом виникає думка про космічну бентежність міфу і реальності. Бо цитована тут поезія — це справжній міф у вигляді глузду, старих дерев, срібної безвісті зоряної ночі, тонкого гілля людського смутку, тривоги, котра мусила б діставати серця, бо безжальний вітер підступності вже ламає те гілля (оті старі дерева)… Чи не час вже реально Розумові остерегтися, бо вже надто гойдає могутні крони совісті отой самий підступний вітер.

Як бачимо, цілком реально проступає Космічна бентежність, щільно поєднана з міфом і реальністю світу людей.

Отакий начебто порівняно нескладний вірш сховав у собі неабиякі зрушення думки і чуття. І то не лише елементи філософського, але й ірраціонального, підсвідомого і навіть у певній мірі міфологічного, — що є особливістю суто української ментальності, панове.

Чому про все це веду мову так докладно? Тому, що подібні риси, але у значно більших масштабах, у великій багатобарвності думок і чуттів, можна знайти різного роду читачам практично у всіх творах цієї майже фантастичної книги — «Червоний Журавель». Назву для інтересу любителів справжньої поезії бодай кілька десятків віршів: «Диптих», «Думки-феєрії», «Полум’яніє день. В червонім — скроні...», «Гефесте! Скуй землі нове серце…», «Я попросив у вічності квітку невмирущу…», «Інколи мені здається…», «Як зібрались лихі сни мої…» (про жах можливої атомної війни!), «Хліб» (триптих), «Пам’ять любові», «Казка для дорослих», «Діалог», «Дід Семен», «Не з безуму народжується геній…», «Невже?», «Голоси», «Сходить твоє ім’я…», «Ромени», «Дві мелодії», «Клекоче сум. Клекочуть біль і радість…», «Порух», «Меланхолія і хлопчик», «Тамерлан», «Степ розлився зеленим в безкрайність…», «Застереження», «Скульптор» (образ генія, що відчув неможливість відтворити світ у всій його досконалості і потворності водночас), «І осінні кульки», «В лице грози тепер дивитись можу…», «Демон смутку і жаги…», «Несмертне Боже слово…», «Куди несе нас час?», «Ми вип’єм сотні гальб», «Та гріє всіх долонечка Христа…» та ще десятки інших не менш вагомих творів.

Нова книга поезій С. Конака «Червоний Журавель», видана одеським видавництвом «Астропринт» 2013 року, — дуже різноманітна і потужна за тематикою проблем, осягнених автором, за багатством художньо-образних засобів. Частково про це я вів розмову вище. Тепер хочу зосередити увагу вдумливих читачів і дослідників на драматичній поемі (сатиричній казці) «Червоний Журавель». Це — третина усієї книги. По суті, у центрі фантастичного вихору подій стоїть образ Червоного Чоловіка, Червоного Журавля. То міфічний і водночас безсмертний образ Людського духу, незборимого духу Світла, Добра.

Протистоїть йому Мефістофель — золотолюбний Бог Тьми, Бог Зла, справжній творець антисвіту, він же — Охоронець. Логічно, але образно вмотивовано, тут формуються міфічні (але які життєві!) сили Світла (Юнак, Дівчина і її Тінь, Головдум, радник Царя Мурашок, І мурашка, ІІ мурашка (мурашка-поет), ІІІ мурашка — керівники повстання мурашок проти антисвіту, міфічні поет з Парку Талантів, довічні жителі Парку Геніїв — Гомер, Толстой, Гете, Маяковський) і сили Темряви (Цар Мурашок — цар антисвіту, згаданий Мефістофель, Тінь Ізерлі — вона ж Начальник варти Царя Мурашок, Міраж Пустелі Сахари, Тінь Мао, Тінь Гітлера та інші).

По правді, поет просто у вишуканій формі, хоч і добре замаскованій шатами казки, висміює жорстокий світ експлуатації людини духовно і фізично після Другої світової війни що в європейських, що в радянських та інших кордонах…

І вже в Епілозі дізнаємося, що насправді немає ніякої казки. Професори Катаяма — відомий японський лікар — та Олійник — український лікар, його колега за фахом, консультант — розкривають жахливу картину трагедії Хіросіми і Нагасакі… Це попередження про можливість затоплення Світу Антисвітом. Втім, завершення твору світле. Бо Надія ж, самі знаємо…

В анотації до книги «Червоний Журавель», безперечно, слушно зауважено, що поет Станіслав Конак — витончений і проникливий лірик з імпресіоністичним баченням світу людини і картин Всесвіту. Те бачення і світле, і водночас трагічно-болісне. Це засвідчують і пси-хіко-філософські проблеми людства, і безодні протиріч сучасного життя.

Поет однаковою мірою поринає і в суспільні проблеми, і в суто інтимні, найпотаємніші порухи духовного життя, особливості української ментальності. Саме ці особливості художнього мислення автора розцвітають, поглиблюються в книзі поезій «Червоний Журавель».

Мабуть, варто погодитися з цими міркуваннями, бо, й справді, з особливою яскравістю постає ота буйна і водночас чарівниче упорядкована космічна бентежність міфу і реальності, перш за все, в душі і помислах самого поета, котрий у надзвичайних, несподіваних образах пропонує увазі вдумливим особистостям теж осягнути наш Український Космос бентежності міфу і реальності. А він, цей Космос, сягає десятків тисячоліть… Мусимо пишатися ним, Духовним Українським Космосом, панове… І дякуймо поету за те, що він так потужно нагадав нам про нього. Шануймо українську поезію.

Володимир ШОВКОШИТНИЙ,
поет, прозаїк, публіцист,
доктор філософії
в галузі політології,
заступник голови Національної спілки письменників України.