Стіна

Прийшов раненько. Море в цьому місці за багато років здичавіло. Тут ніхто не купався і камені на дні вкрилися зеленавими густими водоростями. Вода прозора, подекуди біля поверхні невеликі медузи, поміж камінням шмигають рибки. Під затінком скелі, на безпечній відстані, два чорні баклани, котрі тут давно освоїлись, підозріло позирають на нових людей. Відчуття дивні. Напевно, щось подібне відчував десь у році 1918-у мій прадід після того, як розтрощив мур панського маєтку. Бачу море і чую музичну тему, яка вчепилася до моїх вух, музику, котру ніхто, крім мене, зараз не чує, котра інколи пристане надовго і не відпускає. «Пінк Флойд» — «Стіна». Чверть віку тому великі музиканти сучасності грали цей знаменитий концерт у багатостраждальному Берліні на руїнах Стіни.

В Україні колись маєтки були панські — тепер пацанські. Між цими двома типами обійсть є разюча відмінність. Перші були, здебільшого, зроблені зі смаком, почуттям міри та стилю. У теперішніх нуворишів цього нема: хоч «під старовину», хоч хай тек — усе одно чомусь виходить «як у дурного на хаті». Мені зовсім нецікаво оглядати подвір’я та зітхати «як там круто!». Звичайне «межигір’ячко» в мініатюрі.

Чого тільки в нас не крали?! Крали все. Пам’ятаєте? Був такий депутат Лозинський. Він украв у людей ліс, а потім з міліцейським та прокурорським начальниками вбив чоловіка, щоб той по «його» лісі не смів ходити. А тут у злодія відібрали море. Цей колишній депутат-«регіонал», який прилітав сюди з Києва на власному гелікоптері, був упевнений, що вкрав море навіки. Влада ніколи не підіймала руку на «приватну власність», здобуту злодійством, брехнею чи розбоєм (на казенній мові це зветься лагідно — «незаконним шляхом»). Одеські «губєрнатори» — боделани, гриневецькі, плачкови, сердюки, скорики, матвійчуки, немировські та палиці (може, когось ще забув?), а також сіро-безликі, але ласі до грошей прокурорські начальники ніколи не зробили б того, що дозволив собі Саакашвілі. Завалити паркан мільярдерові! Крутому олігархові! Не для себе, не для того, щоб «віджати». Для людей. Тож якось не «по понятіям»! Порушений, кинутий під ноги, «неписаний закон», що влада (байдуже — «голуба» чи «помаранчева») велику власність не чіпає. Ніколи і нізащо. Так, українські патріоти виперли донецького гауляйтера з Межигір’я. Але щоб голова облдержадміністрації почав наводити порядок? Не імітувати, а діяти! У новітній Україні такого ще не було.

Зустрічаю сусіда, котрий «усе знає» і котрий щиро впевнений, що «нічого з цього не буде». Сусіда, який шаленіє від радощів, коли, наприклад, горить нафтобаза у Василькові чи коли наші солдати потраплять в оточення. Знає чоловічок геть усе, бо не випускає з рук газетку «Вєсті». Не те щоб освічений, але підкований. Готовий відповісти на найскладніші запитання. Його коментар на подію: «Ну то й що?! Бачили ми вже таке. Костусєв біля вокзалу також кувалдою демонстративно розбивав у друзки вареничну. А що змінилося? А це ж таке саме!».

Не таке, сусіде! Зовсім не таке! Костусєв розтрощив власність дрібного підприємця, у якого, напевно, в кишені не було і п’яти тисяч гривень, а ще сто п’ятдесят тисяч у кредитах та позиках. Костусєв робив піар для «бабушок», котрі люто ненавидять дрібного власника, але шикуються вдосвіта, щоб проголосувати на виборах за олігарха. Олігарх же хороший і дає за голос «чесним» пенсіонерам гречку та олію. Костусєв, як і всі інші мери, «воював» з МАФами. МАФ — мала архітектурна форма, на яку начальство за великі хабарі дає дозволи, а через деякий час починає з великою помпою їх нищити, щоб поставити наступні, за ще більші хабарі. По-їхньому, чиновницькому, це знущання зветься «допомога малому та середньому бізнесу».

А Саакашвілі підняв руку на недоторканих. Він інакше не вміє. З ним неможливо «порішати» та «розрулити». За президентства Саакашвілі з Грузії злодії в законі давали драпака, як щури (хто встиг). Кілька днів тому ми (і я серед інших) нарікали на Саакашвілі то за трохи інопланетну Машу Гайдар, то за його не надто потрібний візит до Чернігова. А далі — впав цей мур. Лише перший, але знаковий. І буде продовження. У нас з’явилася надія. На нас дивиться Україна. Якщо вийде у Міхо тут — вийде скрізь.

«Київський мільярдер перекрив одеситам та гостям прохід на кращий пляж Одеси товстими бетонними стінами. Не заспокоївшись на цьому, він забетонував у цих стінах загострене скло від розбитих пляшок та пустив по території сторожових псів. Як ми дізналися, він прилітає раз на місяць на гелікоптері, а весь інший час велика огороджена територія порожня. Порушені закони, які передбачають безперешкодний доступ до берегової лінії, а також Кримінальний кодекс України, бо створена явна загроза життю та здоров’ю громадян», — наголосив Міхеіл Саакашвілі.

Наше узбережжя ще обліплене парканами та сумнівними палацами. Майже на воді бовваніє будівля, звана в народі «замком Гаррі Потера», споруджена одіозним юристом та рахувальником «для студентів». Як уже набридла ця брехня! Для яких студентів?

Після падіння першого муру в одеситів з’явилась надія, що ми отримаємо море, яке належить нам усім. Ми зможемо безперешкодно купатися, засмагати, ходити чи їздити на велосипеді від Ланжерону аж до мису Великий Фонтан.

Ми хотіли конкретних кроків — ось вони.

Володимир ГЕНИК.