«Не спиняйся, дніпрорвійний вітре!..»

Шевченковим словом і долею Палієнко, що називається, перехворів. Відтоді, як дідусь Андрій подарував онукові томик «Кобзаря» (1939 року видання), Микола всотував його благодатне слово. Вплив Шевченка однозначний. Вірші Миколи Палієнка наро-джуються із розмовних інтонацій, з народного мелосу. Вони наспівні, ліричні, щирі, прості за формою. Часто це вірші-рондо, у яких основна думка, висловлена у зачині, кількаразово повторюється і поглиблюється у змістовній частині.

Серед шевченкіани Палієнка достатньо відомі «Зоря Шевченка» (1999), «Послання Чернечої гори» (2004), «Маленька книжечка Тарасика» (2006), «Свята пора Кобзаря» (2007). Видання «У світлі Кобзаря» — це свого роду триптих, який включає кілька збірок: «Твоя колиска», «І дієсловом любиш теж» і згадувана вище «Маленька книжечка Тарасика». Їх об’єднує не лише тематика, пов’язана з постаттю Кобзаря, а й шанобливе ставлення до рідної мови, своєї історії, родоводу тощо.

У чому притягальна сила віршів одеського поета про Тараса Шевченка? На мою думку, передусім у глибокому знанні Шевченкової поезії, психології та обставин життя Кобзаря, з якими ознайомлений наш сучасник; це й живописність та метафоричність мови, і щирість ви-словлених почуттів і навіть наївність, що підкуповує. Палієнко як мешканець переважно російськомовного міста зберіг тісний зв’язок із народом, українську ментальність і тому легко вживається у свій улюблений образ. Шевченка він творить ніби «ізсередини» своїм багатозначним словом, при цьому надаючи віршу індивідуально неповторного забарвлення. Він переймається Шевченковими настроями, наприклад, бунтарськими, як ось у цих рядках:

Не ховайтесь за його ім’ям:
Лицеміри, шкурники, нездари…
Він таких в дорозі оминав,
Знав по чім торгують на базарі…
(«Ім’я»).

Шевченкіана Миколи Палієнка — це, певною мірою, відгомін на краєзнавчі розвідки «Шевченко і Одеса», які здійснили одеські науковці; на дискусійні публікації в пресі щодо ймовірного перебування Тараса Григоровича в причорноморському місті. З притаманною йому емоційністю, романтичною піднесеністю запальний Палієнко дає свою відповідь на це питання:

… Тут сонце теж встає за гаєм,
Припнули небо якорі.
Він був тут — Чорне море грає,
Кипить, брунить у Кобзарі.
(«Балада про Шевченкову Одесу»).

Не стану нагадувати загальновідомі речі про контакти мешканців Одеси з Шевченком чи про одеську шевченкіану ХІХ ст. Зверну увагу на одну обставину, про яку згадує Палієнко в епіграфі до вірша «Перебендя», а саме про факт перекладу французькою мовою однойменного твору Шевченка Олександром Де-рібасом — автором «Старой Одессы». Це свідчить про надзвичайну популярність в інтелігентських демократичних колах нашого міста геніального поета і маляра. У цьому контексті зверну увагу на те, що збірка «У світлі Кобзаря» в епіграфах та посиланнях містить й інші цікаві факти краєзнавчого характеру, наприклад, про написання в Одесі Данилом Крижанівським і перше виконання в нашому місті Марком Кропивницьким пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

Допускаю, що більшість поезій із шевченкіани Палієнка наро-джується при вивченні творчого спадку і біографії Кобзаря, його щоденникових записів, під час мандрівок Шевченковими місцями або ж як реакція на сьогодення, на ті духовні проблеми, які порушував наш геній у свій час й актуальність яких очевидна і в ХХІ столітті. Твори Миколи Палієнка ще раз переконують нас у невичерпності Шевченкової поезії та її надихаючій силі.

…Баба кам’яна в  кінці городу,
А по людях прокотився мор…
Йшло натхнення з болями
народу,
Значило дорогу костуром…
(«Натхнення»).

Ще один спонукальний мотив, що посилює інтерес до постаті Кобзаря, на мою думку, зумовлений недолугими оцінками та спробами окремих сучасних публіцистів ревізувати особу Тараса Григоровича, яку вони вважають занадто міфологізованою. Це нащадки тих, хто за життя «Шевченка не розгледів» («Відповідь Віссаріону Бєлінському»).

Почуття свободи, нескореність натури, спраглість Правди — усе це притягує в Шевченка, і цей дух відчув Микола Палієнко. У світлі подій, які відбуваються нині на Донбасі, актуально звучить заклик:

… Набирайтесь віри в «Заповіту»:
З нею не зігнетеся, борітесь,
Щоб не знати в долі підворіття, —
Не спиняйся, дніпрорвійний вітре!

Володимир КУДЛАЧ.