Сага про Аджидер-Овідіополь

Хочеться наголосити, що це безперечно безцінний науковий та краєзнавчий матеріал для тих, хто захоплюється історичною реконструкцією, хто має нахил до відтворення елементів військового спорядження та амуніції, історичного костюма. Книга відкриває нові горизонти для фахівців музейної справи, науковців, вчителів та уч-нівської молоді, студентів та аспірантів — одне слово, для всіх тих, у кого, за висловом славетного французького філософа Вольтера, «Вітчизна в полоні душі».

Єдине, що може засмучувати, — обмежений наклад цього ошатного видання — одна тисяча примірників, хоча в наш складний і непередбачуваний час це вже видатне досягнення, своєрідна форма вияву громадянської позиції, подвижництва на ниві служіння інтересам громади.

Віддаючи належне авторам, усе ж хотів би відреагувати на ті критичні висловлювання, які прозвучали й на мою адресу як автора статті під назвою «Овідіопольська ескадра», що була опублікована в газеті «Чорноморські новини» від 16.11.2013 року, № 91 (21459), у період тодішнього мого перебування на посаді директора комунальної установи «Одеський музей морського флоту». Нагадаю, що ця публікація була першою на означену тему і відповідною реакцією на вихід видання «Овідіопольський район. Енциклопедичний довідник», 2011 рік, авторства С.С. Аргатюка, В.В. Левчука, І.Т. Русєва, І.В. Сапожникова, де про ескадру на той час не було сказано жодного слова. Невдовзі після виходу газетних матеріалів зі мною по телефону за власною ініціативою поспілкувався Сергій Степанович Аргатюк щодо джерел, покладених в основу публікації, на що отримав детальну та вичерпну відповідь.

Яке ж було моє здивування, коли на сторінках нинішнього видання «Аджидер-Овидиополь...» на мою адресу було заявлено (цитую мовою оригіналу): «А.С. Гриськов полагает, что тогда же Иван Тихонович Овцын был назначен командиром Овидиопольской эскадры» (с. 157), дещо згодом вже не так категорично — «И.Т. Овцын, по мнению А.С. Гриськова, мог в 1797 г. быть командиром «Овидиопольской флотилии» (с. 158), а на завершення, з посиланням на зміст відомих дореволюційних видань, — «книги А.С. Шишкова и А.А. Скальковского не подтверждают точки зрения А.С. Гриськова об И.Т. Овцыне как о командире Днестровской эскадры» (с. 159).

Але ж, даруйте, вельмишановний Сергію Степановичу: повернувшись до надрукованих у 2013 році в «Чорноморських новинах» матеріалів, я ще раз упевнився, що у своїй статті під згаданою назвою навіть слів «про призначення на посаду» чи «Овідіопольська флотилія» жодного разу не використав.

Не можу також погодитися з вами, що з цього чи будь-якого іншого приводу велася якась дискусія із сучасним ізмаїльським до-слідником А.А. Сьоміним (який, до речі, помилково відносить появу Дністровської флотилії лише до червня 1798 року — див.: Сёмин А.А. Возникновение Черноморского гребного флота // Суворовские чтения. — Вып. 3. — Измаил, 2003. — С. 75), а про А.О. Скальковського та О.С. Шишкова, як історика дореволюційного військового флоту, я вам більше скажу: тут взагалі нема ніякої логіки. Адже моя публі-кація була підготовлена цілком і повністю на основі використання одного-єдиного джерела (російською мовою) під назвою «Собрание морских журналов или ежедневных записок, содержащих в себе плавания флотов, эскадр и судов российских, начиная с 1797 года, то есть со времени вступления на престол его императорского величества императора Павла Петровича, издаваемого по высочайшему повелению попечением и трудами вице-адмирала государтвенной адмиралтейской коллегии члена, историографа по флоту и начальствующаго в учреждённом при сей коллегии комитете Александра Шишкова. Часть первая. Часть вторая. Печатано в типографии Морского шляхетного кадетского корпуса, 1800 года», яке зберігається у безцінному надбанні нашого краю — Воронцовському фонді наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, за що її співробітникам окреме спасибі.

У ньому на с. 38—44 міститься оригінальний розділ під назвою «Журнал кампании контр-адмирала Пустошкина в 1797 году». Саме там, за змістом, контр-адмірал Пустошкін названий як головнокомандувач Чорноморського гребного флоту (с. 38), а Овцин згадується «бригадиром» у статусі начальника авангарду з 12 суден (с. 41).

А ось далі (мовою оригіналу): «...поелику эскадра на Днестре, под именем Овидиопольской, и прежде существовала, состоя из одного катера и семи лансонов, большею частию в ветхость пришедших; того ради положено было эскадру сию возвратить в Николаевский порт, а на Днестре, по силе Указа (мається на увазі імператора Павла I. — Прим. Авт.), учредить новую, для которой за способнейшие суда сочтены канонерские лодки и по тому же назначению из числа бывших в эскадре контр-адмирала Пустошкина двадцати семи отправить туда пятнадцать лодок, которым и составлять там особое отделение.

Июля 2 числа; по снабжении вышеупомянутого числа канонерских лодок всем нужным, посланы оныя были в назначенное им место под начальством бригадира Овцына, провожавшего их на бригантине «Мокее»...

9 числа бригадир Овцын, проводя вверенные ему лодки до устья Днестровского лимана, возвратился обратно в Одессу и привёл с собою бывшую на Днестре Овидиопольскую эскадру, состоявшую в следующих судах: бомбардирский катер «Гром», лансоны: «Лаврентий», «Марк», «Савва», «Исидор», «Евдоким», «Андроник», «Ирина». На них 220 (число служителей)» (с. 43—-44).

Тому, чи був І.Т. Овцин командувачем Овідіопольської ескадри в період з 2 по 9 липня 1797 року, а чи судна самі йшли за його бригантиною, як ті давні євреї за Мойсеєм в Аравійській пустелі, нехай вирішує наш шановний читач. А з огляду на вищенаведені обставини, посилання авторів книги «Аджидер-Овидиополь: очерки по археологии и истории города и крепости» на те, що «эскадра на Днестре под именем Овидиопольской (курсив наш. — Прим. Авт.» (с. 156), виглядає не зовсім коректним (чи доречним), адже сама ця назва, як ми пересвідчилися, відома з достеменних джерел ще з кінця XVIII століття.

Втім, хотілося б підтримати колектив авторів в іншому: вони виконали значний обсяг пошукової роботи з метою дослідження історії Овідіопольської ескадри, встановлення її керівників та особового складу, якісних змін, які відбувалися в той чи інший період, віднайшли багато цінних документів. Не забули згадати і про трагічну долю самого Івана Тимофійовича Овцина, який у чині контр-адмірала, командуючи військовими фрегатами Чорноморського флоту «Цар Костянтин» та «Федір Стратилат», 14 жовтня 1798 року разом з командою потрапив у жахливий шторм на Чорному морі і загинув зі своїми численними підлеглими поблизу гирла Дунаю, неподалік острова Зміїний (с. 158).

Вважаю, що своєю плідною працею С.С. Аргатюк, В.В. Левчук та І.В. Сапожников заклали міцне теоретичне підґрунтя для втілення в життя (звичайно, за сприятливіших і мирних часів) ще однієї ідеї — побудови історичних моделей суден, що відвідували Дністровський лиман та край Овідія з прадавніх часів. Хочу побажати їм успіху у цьому напрямку та підтримки меценатів і громадськості. Сподіваюся, що дочекаємося тих умов і того моменту, коли ці напрацювання втіляться у життя. І в Одесі, і на теренах інших міст та районів нашої області, дотичних до морського та річкового узбережжя.

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України.