Козаки-підводники

Пізніше Фурньє сам став одним з авторів трактату, в якому доводилася можливість плавання під водою. Письменник-мариніст, капітан першого рангу ВМС України Мирослав Мамчак стверджує, що цю історію розповідали монаху при дворі турецького султана, і турки навряд чи виставили б себе на посміховисько перед іноземцем.

У 1820-у в Парижі, а через сім років і в Росії вийшла книга французького капітана та винахідника підводних човнів Жака Філіпа Монжері «Про підводне мореплавання і війну», в якій, коментуючи статтю Фурньє, автор зазначав: «Запорозькі козаки користувалися весловими суднами, які мали здатність опускатися під воду, рухатися так протягом тривалого часу, а потім повертатися назад, піднявши вітрила». Не маючи ніяких джерел, окрім спогадів Фурньє, Монжері робить сміливу реконструкцію козацького човна. На думку французького винахідника, козаки обшивали свої човни ззовні шкірою, корпус їх накривали герметичною палубою, а над нею вертикально споруджували шахту, всередині якої перебував козак, який вів спостереження за морем і водночас керував човном; шахта одночасно слугувала і для постачання свіжого повітря всередину човна; човни в підводному положенні рухалися за допомогою весел, причому герметичність бортів у місцях встановлення весел забезпечували шкіряні манжети.

В оповіданні одеських мариністів Михайла Нейдінга та Роберта Короткого «Осавул Марко», автори як морські спеціалісти (М. Нейдінг закінчив Одеський морський університет, був інженером, а Р. Короткий після строкової служби на Чорноморському флоті став журналістом, закінчивши факультет журналістики Московського університету) дають трохи простішу схему судна: це був човен, видовбаний зі великого стовбура, розрахований на 6—10 козаків, який герметично закривався такою ж кришкою. У бортах зроблені отвори для весел, які герметично закривались шкіряними манжетами. Керував човном козак, який перебував поруч з трубкою для повітря, з’єднаною з корпусом, в яку поміщалися канати для подачі звукових сигналів на маленькі литаври. Для баласту використовували мішки з камінням, прив’язані до човна. В потрібний момент спостерігач перерізав канати з мішками, і човен спливав на поверхню. На Січі створювався таємний курінь, де команди підводних човнів тренувалися плавати у протоках Дніпра із зав’язаними очима та опановували стрільбу, фехтування і рукопашний бій.

Вперше підводні човни застосували під час гетьманування Федора Полоуса. Запорожці невеликими силами досить легко здобули турецьке місто Синоп. Ось як це описує одеський письменник-мариніст, член НСПУ, морський офіцер у відставці Олег Олійників у статті «Підводні рейди козаків»: «Одного похмурого світанку турецькі вартові з мурів фортеці Синоп спокійно поглядали на силу-силенну колод, які прибили до берега хвилі. З того вони не дивувались, адже ніч була досить вітряна і, як на лихо, довга. За такої негоди завжди щось прибиває до берега. Не звернули уваги на ці колоди і спостерігачі турецьких галер, повз які пропливали здоровенні дере-в’яні колоди. Як тільки почало світати, колоди вдарилися об берег, розчинилися замасковані стулки, і на берег вихопилися запорозькі козаки, які кинулися до відчиненої брами міста. Місто-фортеця було захоплене дуже швидко. Так уперше українські козаки використали під час морського походу підводні човни».

Бойове застосування підводних човнів українськими козаками при взятті фортеці Синоп у 1595 році стало значним поштовхом у створенні підводних апаратів для підкорення морських глибин. Козацькі літописці Самійло Величко, Самовидець, Григорій Граб’янка не згадують ніяких підводних човнів, нема також жодних згадок про них у польських, турецьких, російських, французьких, румунських історичних документах. Не згадують про застосування підводних човнів такі історики, як Грушевський, Аркас чи Драгоманов. Взагалі до середини XX століття ані в історичних документах, ані в працях істориків козацькі підводні човни не згадуються. А от пізніше, коли підводні човни стали звичними, інтерес до козацьких субмарин значно зріс. На думку сучасних українських дослідників, це тому, що наявність такої зброї трималася у великій таємниці, про яку знали лише ті, хто був причетний до створення підводних човнів. А турецькі літописці свідомо не описували козацьких підводних суден, аби не демонструвати своєї військової відсталості.

Багато поважних сучасних українських дослідників, як-от відомий історик Володимир Сергійчук, автор книжок з історії українського флоту Мирослав Мамчак, одеський ветеран-підводник, автор численних публікацій про життя підводників Олександр Калініченко, херсонські дослідники Микола Оленковський та Август Вірлич, їх земляк Віктор Савченко у статті «Чи мали козаки Чорноморський флот?», вважають, що все це відповідало дійсності.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
голова історико-краєзнавчого об’єднання Одеського союзу мариністів.