Історичний наратив Одеси: потрібна цілісна картина життєпису міста

Цього ж дня група одеситів поклала квіти на могили істориків, які у різний час мали сміливість виступити проти офіціозу і зробили найбільший внесок у подовження віку Одеси, — згаданих Олекся Маркевича та Олександра Болдирева. Зазначу, що могилу Маркевича на Другому християнському кладовищі відновлено завдяки зусиллям Тараса Гончарука, краєзнавця Тараса Максим’юка і Наталі Болдиревої на кошти, зібрані переважно на історичному факультеті ОНУ ім. І.І. Мечникова та серед членів «Одесі—600».

Центральною ж подією того дня стало проведення «круглого столу» в приміщенні Одеської обласної держадміністрації, у якому взяли участь відомі історики, краєзнавці, представники місцевої влади. Серед присутніх — духовенство (УПЦ КП), громадські діячі та журналісти.

Організатор і головуюча зустрічі, заступник начальника відділу культури і туризму, національностей і релігій ОДА Надія Яшан привітала усіх зі святом і нагадала перебіг подій, який передував теперішній, включно з постановою Верховної Ради від 11 лютого «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2015 році». «Також група народних депутатів, — поінформувала Надія Яшан, — звернулася до прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з проханням видати розпорядження Кабінету міністрів про відзначення 2 вересня 2015 року, разом з іменинами Одеси, 600-ліття першої писемної згадки про порт Коцюбіїв, та затвердити план відпо-відних заходів». За її словами, 14 управлінь і департаментів облдерж-адміністрації вже заявили про згоду посильно залучати кошти на ці цілі.

Головними доповідачами на зустрічі були історик Тарас Гончарук, краєзнавець Олександр Степанченко і філософ Оксана Довгополова.

«Дату — 1415 рік — ще історики ХІХ ст. пропонували як дату заснування міста (Бруно, Максимович, Надлер, Яковлев), посилаючись на таке авторитетне джерело, як «Хроніки» Яна Длугоша, хоча у визначенні віку Одеси не вступали у відкритий конфлікт із місцевою владою», — наголосив Тарас Гончарук. Він також вкотре звернув увагу на штучність дати — 2 вересня (22 серпня за ст. ст.) 1794-го, запропонованої свого часу істориком і чиновником Аполлоном Скальковським, яка дивним чином збіглася з коронацією імператора Миколи І. Вже згадані вчені ХІХ ст. ставили під сумнів її історичну достовірність. Не відповідає дійсності й аргумент, що цього дня в Одесі були закладені перші церкви. Тим більше, що перейменування Хаджибея на Одесу вперше зустрічається в документах за січень 1795-го.

Нагадаємо, що перші культові споруди (не беремо до уваги знищену росіянами хаджибейську мечеть) були зведені у 1795 році в районі Соборної і Катерининської площ та Морвокзалу. Цього дня (22 серпня), як писав тодішній декан історичного факультету Надлер, відбувалися цілком банальні речі: «Волей или неволей приходится признать, что в 1794 году в Хаджибее не происходило никакой торжественной закладки нового города и что день 22 августа, который привыкли праздновать с такою помпою одесситы, имеет лишь то значение, что в этот день окончено было заготовление материалов для портовых работ и приступлено к самим работам, причем, насколько можно судить из документов, не происходило никакого торжества».

Тарас Гончарук нагадав, що в історичній науці існує правило визначати день заснування міста від першої археологічної знахідки або першої письмової згадки про поселення і наголосив: «У радянські часи день міста не відзначали аж до 1944 року, коли на хвилі повернення до старих імперських символів історик Саул Боровий написав статтю до 150-ліття Одеси і запропонував вести відлік міста від дати, раніше встановленої Скальковським, — 22 серпня (2 вересня) 1794-го. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х ця традиція знову відродилася, і в 1994-му одеський історик Олександр Болдирев досить сміливо видав книжку «Одесі — 600», де абсолютно переконливо обґрунтував, що Одесі не 200, а, принаймні, 600 років, анонсувавши тим самим сьогоднішню подію. Так нині вважає багато вчених, і не лише Одеси. До речі, професор Олена Бачинська склала текст «Звернення дослідників історії Одеси» до наукової громадськості України, Польщі, Литви і Туреччини підтримати ініціативу перегляду дати заснування нашого міста. Подібний науковий підхід переміг, наприклад, при визначенні дати заснування Запоріжжя, Ізмаїла та інших міст. Це звернення вже підписали близько 30 науковців Одеси». Професор Тарас Гончарук відповів на запитання, вказавши джерела, які свідчать про безперервність життя та розвиток промислів на місці Одеси від часів Коцюбієва до Хаджибея-Одеси.

Основний меседж «круглого столу» — нагадати про глибинну історію Одеси, вибудувати в загальному плані ланцюг подій від часів античності і середньовіччя до наших днів. 600-річчя Одеси сприймається як дата найбільш обґрунтована, хоча й етапна, адже між античними поселеннями Одеси в районі Жевахової гори, Лузанівки, Чорноморки та Приморського району і Коцюбієвим перерва більше, ніж тисяча років. Тож порушений принцип безперервності.

Як може позитивно вплинути зміна дати заснування міста на історичну па-м’ять його мешканців, ішлося у застережливому виступі доктора філософських наук Оксани Долгополової. «Одеса має проблеми із власною історією, бо сталося так, що вона не має власного наративу (безперервності і повноти відтворення загальноісторичних фактів. — В.К.), — вважає вчений. — Наше щоденне життя організоване за історичними датами, які відзначають одесити і які формують їх історичну пам’ять. Що це за дати? Це день міста, це святкування перемог у війнах (переважно радянської доби)».

Оксана Довгополова, на мою думку, — науковець компромісних переконань. Вона вважає, що історична пам’ять для пересічного городянина, який не читає праць істориків, має бути презентованою в міському просторі. Ці події стали простором коммеморації — спільного згадування подій, історичного сюжету, куди ми можемо вписати самих себе (символічні аспекти політики пам’яті. Наприклад, для Росії один із них — це георгіївська стрічка та орден Великої Вітчизняної війни. — В.К.). «Одеса не створила своєї історії, свого наративу. У нас існує національний наратив (сформований під час СРСР, що став правонаступником Російської імперії. — В.К.), і ми зараз живимося цим наративом. Будь-який наратив національної держави для цього міста не працює, бо ми втрачаємо більшу частині її історії. Що таке Одеса? Якщо ми навіть згадаємо греків, які тут жили в добу античності, — це все периферії великих імперій, містки, завдяки яким люди прагнули створити зв’язок з іншим простором. Одеса — це, свого роду, маргінес, який створює місток, і це є спільним…».

Забігаючи наперед, зазначу, що, можливо, останнє твердження науковця викликало певні заперечення, адже воно справедливе, швидше, для періоду до 1991 року. Тому наступні, часом заполітизовані виступи окремих істориків, побудовані на антитезі, дещо порушили науковий характер дискусії.

«Жодним чином ці 400 років (до ро-сійського періоду історії Одеси) не відображені в одеському ландшафті. Якщо ми спроможні це зробити, ми створимо новий історичний наратив, у якому ми зможемо себе побачити», — наголосила Оксана Довгополова.

Інший чільний учасник «круглого столу» Олександр Степанченко, ознайомлений із працею Длугоша, деталізував обставини, за яких відбулася зустріч польського короля Ягайла і молдавських та константинопольських послів у 1415 році. Це евристичний момент, дотик до малознаної історії.

За основу взято видання «Хроніки» 2009-го сучасною польською мовою, де в 11-му томі докладно описаний цей історичний факт, у тому числі маршрут короля українськими етнічними землями (тоді Речі Посполитої) до прикордонного Снятина (нині — Івано-Франківська область). За існуючою традицією, канонік прив’язувався до релігійних християнських свят за діючим у XV ст. юліанським календарем. «На Зелені свята, свято Трійці, король прибув до Снятина на зустріч з молдавським воєводою Олександром Добрим, — цитує Яна Длугоша одеський краєзнавець, — де останній мав скласти йому присягу на вірність. Саме цього дня, 19 травня, до Снятина прибуває посольство від візантійського імператора та константинопольського патріарха з проханням про допомогу (в умовах османської осади). Одне із головних питань зустрічі — унія католицької і православної церков, ініційована польським королем Ягайлом і литовським князем Вітовтом (якому належав Коцюбіїв). За Длугошем, король наказує прийняти послів та відправити щедру допомогу через порт Коцюбіїв».

Емоційним, навіть пристрасним був виступ доктора історичних наук, археолога Ігоря Сапожникова: «На території Одеси були поселення епохи бронзи і, як мінімум, чотири древньогрецькі. Найбільш ранні поселення — в зоні Приморського бульвару, у т.ч. некрополь, що був розташований у районі теперішнього оперного театру. В Аккермані історичних перерв не менше, але там 2500 років святкують! Ви хочете поглибити історію Одеси, і це правильно. Я міг би навести не менше аргументів на вашу користь. Як може таке джерело, як «Хроніки» Длугоша, бути фальсифікацією, якщо російський розвідник Іван Ісленьєв у 1766 році згадував про старі руїни міста Коцюбієва? Він взагалі не читав Длугоша! При всьому цьому античний період ми відкинути не можемо… Прибічники Одеси (Одесі — 220. — В.К.) сьогодні самі загнали себе в глухий кут, бо не можливо відділити історію власне Одеси і Хаджибея».

Про те, що не можливо відділити історію Хаджибея і Коцюбієва, видно із вищесказаного. Ще чекають своїх дослідників староосманські джерела, писані арабською графікою. На Одещині є кілька знавців цієї мови. Важливо допомогти цим фахівцям, за умови їх готовності, дослідити архіви Туреччини.

Участь у роботі «круглого столу» взяли також директор департаменту культури та туризму Одеської міськради Тетяна Маркова, історики і краєзнавці, зокрема археолог Андрій Красножон, кандидат історичних наук Олександр Музичко, депутат міськради Олександр Остапенко, громадський діяч, заслужений художник України Сергій Савченко та інші.

Більша частина Одеси, що вихована на російсько-радянських символах, нині поставлена перед фактами, які вона ще не здатна переосмислити. Ситуацію, на мою думку, штучно заморожують підконтрольні міськраді ЗМІ. Зазначу, що згадану зустріч висвітлювали лише дві ТРК. Науковий диспут вдарився об глуху стіну політики та невігластва. Подальші дискусії на цю тему, здається, не мають сенсу. Потрібно просто робити справу.

Новий відлік часу історії Одеси розпочався! На фото (див. 1-шу стор.) рука з годинником сумлінного історика вказує на авторитетне джерело з першою писемною згадкою про порт Коцюбіїв (Кочубеїв) у тексті хроніки польського історика Яна Длугоша.

Володимир КУДЛАЧ.

НА ЗНІМКУ: Тарас Гончарук демонструє працю Длугоша (фото автора).