Відтворити свою епоху

Геннадій Павлович Щипківський — відомий український письменник, лауреат літературних премій ім. О. Гончара та І. Гайдаєнка, заслужений діяч мистецтв України, друг та багаторічний партнер бібліотеки. Серед його літературного доробку — поетичні збірки «Повертаюсь до себе» (2001), «Автографи степу» (2004), «Береги часу» (2006), повісті та оповідання «Світло далекого берега» (2002), «Стежка в зозулине літо» (2004), «Щем» (2013), новели «Перестиглий грім» (2008), «Коралі» (2012), роман «Лють» (2013). У 2009 році вийшли три романи з тетралогії «Товтри» — «Круговерть», «Директорія», «Млин» — широке епічне полотно, присвячене переломним подіям в Україні часів Першої і Другої світових воєн. Четвертою книгою став роман «Рихва часу» — про життя села після «хрущовської відлиги» і до перших паростків української незалежності.

Лауреат Шевченківської премії Юрій Мушкетик у своїй статті писав: «Мене аж завидки беруть: ну звідки Щипківський так об’ємно, в деталях, знає всю епоху, майже століття, скажімо, війну, він же 1944 року народження, і колективізацію, і боротьбу УПА? А як болісно передано голод 1933 року. Скільки для цього Г. Щипківському потрібно було праці, скільки переполоти людських душ, скільки знати з минулого та прозрівати майбутнє. Можу уявити, як переболів душею Геннадій Щипківський, пишучи болісний, глибоко реалістичний твір, намагаючись ніде не відступити від правди, подати життя таким, як воно є. «Товтри» — твір чесний, правдивий, гадаю, він знайде відгомін у читацьких душах і, відповідно, буде пошанований громадськістю».

На зустріч завітали письменники, художники, викладачі, друзі та шанувальники творчості авторів презентованих видань.

Своїми враженнями про творчість Геннадія Щипківського з присутніми поді-лився колега по перу, літературознавець, кандидат філологічних наук Василь Полтавчук, який був редактором кількох творів Г. Щипківського — роману «Лють», повісті «Щем», другого видання роману «Товтри» у трьох книгах. Поет, заслужений працівник культури України Дмитро Шупта, розповідаючи про багаторічну співпрацю в НСПУ, наголосив на організаторських здібностях Геннадія Павловича, який очолював Одеську обласну письменницьку організацію впродовж одинадцяти років.

Зачарував слухачів своїм емоційним виступом Володимир Сподарець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, член НСПУ. А почав Володимир Іванович… з акценту на поезії, з якої стартували автори презентованих видань. І для одного, й для іншого поезія була своєрідним полігоном, на якому вони шліфували своє слово. Літературознавець навів кілька цитат з творів, де ця майстерність цілком очевидна:  «Воском груші натерли джмелі у садку…» (Г. Щипківський), «З горища впало котеня, а з груші — та й горобеня: зустрілися очима» (В. Полтавчук). Але настав час, коли поезія стала їм затісною і вони перейшли до прози. Особливого успіху Г. Щипківський досяг у жанрі новел. Володимир Іванович захоплений, як артистично виписаний сюжет новели «Німа», які глибокі психологічні характеристики, неповторний авторський стиль з домінантою трагічної іронії. Усе це зачаровує, вражає, а от кінцівка, на його думку, надто прямолінійна. Як приклад геніальної кінцівки Володимир Сподарець навів новелу Григора Тютюнника «Кізонька». Саме кінцівка надає творові тієї якості, яку критики влучно називають «безоднею простору».

Завітали на презентацію і художники. Сергій Савченко, заступник голови Одеської обласної організації НСХУ, заслужений художник України, підкреслив, що у романі «Товтри» влучно вмонтовані і є яскравими перлинними спалахами описи природи, які врівноважують своєю поетикою трагедійні ноти історичних подій. Письменник має тонке відчуття природи, глибоке сприйняття світу, колориту українського життя, його пульсу та динаміки. Сергій Іванович звернув увагу присутніх на виразність дизайну оформлення видань Г. Щипківського, які експонувалися під час презентації на книжковій виставці «Відтворити свою епоху». Авторка цих графічних робіт — талановита художниця Лариса Дем’янишина, голова Южненської міської організації ВУТ «Просвіта». Творча співпраця мисткині та письменника розпочалася в 2006 році з невеличкої поетичної книжечки «Береги часу», а потім народилися збірка повістей «Перестиглий грім», трилогія «Товтри» — «Круговерть», «Директорія», «Млин», збірка новел «Коралі», повість «Щем», друге видання роману в трьох книгах «Товтри». Геннадій Павлович зізнався, що йому дуже легко працювати з Ларисою: «Вона чутливо та емо-ційно відчуває внутрішній світ автора, глибоко розуміє стрижень твору, має рідкісний дар оформлювача, тому українські письменники дуже часто звертаються до неї для художнього оформлення своїх творів». У слові-відповіді Лариса Семенівна подякувала авторові і поділилася своїми враженнями: «Іноді для того, щоб відтворити світ письменника, мені потрібно декілька разів перечитати твір, пройнятися емоційним станом автора, генеруючи його у зовсім нове та самостійне творіння».

Василь Григорович Полтавчук — прозаїк, літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент, лауреат премій ім. М. Посмітного та ім. І. Гайдаєнка, автор книг «Заповітне поле» (1984), «Чи залишиться таємницею?» (1991), «Руса коса до пояса» (1997), «Ім’я любові» (2009), «Розлюблена» (2013), краєзнавчих нарисів «Саврань» (1980), «Котовськ» (1987), літературознавчих досліджень «Біографічний роман і проблема виховання історією» (1989), «Неминущість минулого» (2009), літературно-критичних нарисів «Василь Фащенко» (2012), «Проза Івана Григурка» (2013), «Борис Дерев’янко», «Иван Гайдаенко» (2014), численних статей і рецензій у періодиці.

Збірка оповідань «Іванові зяті» — це негаласливо відгранені життєві історії, випадки, за якими — людські долі з їхніми правдами і кривдами. Персонажі зображені у різноманітних життєвих ситуаціях — у болях і радощах буття, у випробовуваннях на вірність любові, ідеалам добра і людяності. Найбільшим критиком та дослідником творчості Василя Полтавчука був літературознавець, лауреат Шевченківської премії Василь Фащенко. У передмові до однієї зі збірок він писав: «І хоча В. Полтавчук не поет, а прозаїк, мені здається, що належить він до мудрої школи нашого Майстра, до школи тих митців, що дослухалися голосів життя людського, не кодуючи, не зашифровуючи символами природних емоцій людини і її борінь у сфері духу. Особистостей, створених непоспішливим словом новеліста, інколи перейнятого елегійним смутком, чуєш і бачиш — у болях і радощах буття».

До презентованої збірки ввійшли 18 оповідань, останнє з яких — «Іванові зяті». Як відзначає у рецензії Олена Мізінкіна, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри теорії літератури та компаративістики ОНУ ім. І.І. Мечникова: «Думаю, не випадково у заголовок винесено назву оповідання, що завершує збірку. «Іванові зяті» — про сучасність, про актуальні проблеми сьогодення. Оповідання порушують вічні теми добра і зла, людяного і нелюдського, миру і війни, батьків і дітей, села і міста, родини і соціуму. Переконана, твори Василя Полтавчука спонукають до роздумів, переосмислення вже усталеного; історії героїв — сентиментальні і реалістичні водночас — викликають неабиякі емоційні переживання, несподівані сентенції, торкають найпотаємніші і найвразливіші струни душі читача. Отже, запрошуємо у такий знайомий і близький, повчальний і людяний художній світ Василя Полтавчука!».

Збірку об’єднує тема сім’ї, продовження роду, домашнього затишку, укладу та звичаїв, того, на чому тримається суспільство. Олена Олексіївна зазначила, що Василь Григорович називає жінок «голубка», «ластівочка». Саме через образи птахів передано прагнення, сподівання, непрості долі жінок — героїнь оповідань. Про особливості моральних конфліктів у новелах В. Полтавчука розповіла Ольга Подлісецька, кандидат філологічних наук, доцент тієї ж кафедри.

Слова вдячності висловила авторам Валентина Гайдаєнко, донька відомого письменника-мариніста. До речі, Геннадій Щипківський був першим, хто отримав премію ім. І. Гайдаєнка. Лауреатом цієї премії у 2013 році за збірку оповідань «Іванові зяті» став і Василь Полтавчук. Поетичним був виступ Олександра Птащенка, доктора фізико-математичних наук, професора, завідувача кафедри фізики твердого тіла та твердотільної електроніки на фізичному факультеті ОНУ ім. І.І. Мечникова.

У заключному слові Геннадій Щипків-ський і Василь Полтавчук подякували присутнім за участь у презентації, за щирі слова про їхню творчість.

Тетяна ІВАНОВА,
головний бібліотекар
відділу краєзнавства «Одесика»
ОННБ ім. М. Горького.