Мистецько-музейний тандем

Відкрив вернісаж, як і годиться, директор Художнього музею Віталій Абрамов. Привітали музейних працівників голова обласної організації НСХУ, народний художник України Анатолій Горбенко, його заступник, заслужений художник України Сергій Савченко та голова живописної секції Микола Овсійко. До цього свята митці підготували свої дарунки. Це — високополіграфічні альбоми, які знайомлять з мистецтвом членів організації: вже відоме багатьом минулорічне видання «Одеський мистецький простір», присвячене 75-літтю облорганізації НСХУ, та новий видавничий проект — альбом-каталог «Одеська обласна організація Національної спілки художників України», який, як зазначив один з його промоутерів Сергій Савченко, народжувався у муках кілька років поспіль. Хотів би відзначити прекрасний дизайн видання (автор — Василь Гончаров). Серед перших, кому вручили митці цю книжкову новинку, була завідувач виставкового відділу музею Галина Богуславська, яка взяла на себе основний тягар щодо розміщення цієї масштабної експозиції. У ній представлені 54 живописці, які подали понад сотню картин.

Співпраця професійної організації одеських митців та музею має давнє історичне коріння. Перша відома мистецька організація одеситів — Товариство південноро-сійських художників — виникла у 1890 році, а музей — у 1899-му. Починаючи від 1901-го і до встановлення більшовицької диктатури в Одесі у 1919-му та ліквідації ТПРХ,  усі виставки товариства відбувалися винятково в залах музею на вул. Софіївській. Нинішній Художній музей є правонаступником Музею красних мистецтв (згодом — Одеської державної картинної галереї). У цьому контексті зазначу, що, певною мірою, обласну організацію НСХУ ми сприймаємо правонаступником ТПРХ, адже традиції, закладені його засновниками й активними діячами (Костанді, Кузнецов, Нілус, Головков...), нині розвивають Олена Гавдзинська, Світлана Крижевська, Анатолій і Святослав Горбенки, Сергій Лозовський, Володимир Кабаченко, Наталя Лоза та багато інших. Задля справедливості зауважу, що теперішні спілчани, на відміну від своїх консервативних попередників, поєднують у собі різні художні тенденції, у тому числі й модерністські, і, мабуть, у цьому унікальність одеської організації і презентованої виставки.

Кожна подія у стінах музею нині сприймається у ширшому контексті. Нагадаю, що цьогоріч громадськість відзначає 150-ліття Одеського товариства красних

мистецтв, яке стало засновником музею і художнього училища (1865). Сподіваюсь, що до цієї теми ми ще повернемося. Згадана виставка лише посилює думку, що музеї бережуть, вивчають і виховують. Вони — важлива ланка між минулим і мистецтвом теперішнім та майбутнім.

Володимир КУДЛАЧ.