Шляхом власного вознесіння

А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої, «що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив — ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (в день П’ятидесятниці — на п’ятдесятий день після воскресіння). «...ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його

з-перед їхніх очей... А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них та й сказали: «Галілейські мужі, — чого стоїте і задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!..».

У Євангелії від Марка є такі слова: «Господь же Ісус, по розмові із ними (з учнями), вознісся на небо, і сів по Божій правиці...».

З точки зору теологічної науки, Святе Письмо можна розглядати в буквальному, історичному, морально-виховному і духовному смислах. Якщо подивитися на духовно-символічний зміст свята Вознесіння Христового, то кожен християнин у цей день має не тільки згадувати цю подію в історичному аспекті, а й замислитися над тим, чи вознісся Христос у його власній душі на ту висоту, коли Слово Боже стає вже не лише джерелом інформації або теоретичних знань, але керівництвом до дії. Запитати себе, чи ствердився Христос у його власному серці? Чи віра його має реальні плоди, які, як написано в Євангелії, є любов, радість, мир? Якщо «ні», то подивитися на себе критично — що для цього треба зробити, які душевні корективи внести? Адже кожен віруючий має пройти шлях свого власного духовного вознесіння. Це, по суті, є кульмінацією земного життя християнина.

Шлях до Бога-Отця продемонстрував Сам Господь. Він, бувши Сином Божим, віддав Себе повністю на служіння іншим — людям недосконалим і грішним — «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної... Тому й Бог повищив Його».

Розмовляючи з учнями, Господь пояснив смисл істинної християнської досконалості: «Ви знаєте, що ті, хто вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, — нехай буде він вам за слугу... Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою віддати на викуп за багатьох».

У земному світі і в Божому Царстві все навпаки. Наприклад, з точки зору земних понять вибачитись першим, проявити милість до ворога, пробачити провину іншому нерідко означає принизити себе, показати свою слабкість. Водночас у християнстві вищий той, у кого більше милосердя, любові, великодушності. І той, хто знайшов у собі сили переступити через власні амбіції, власну гордість, хто першим зробив крок до примирення, — той сильніший духом, досконаліший. Приклад християнської досконалості показав Сам Господь. Адже навіть помираючи на хресті, він молився за людей, які його розпинали і глузували з Нього. Він звертався до Бога-Отця зі словами: «Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!». Тож Христовий шлях до вознесіння пролягає через «пониження» — служіння іншим, через любов до ближнього свого.

Згідно з дослідженнями православних істориків свято Вознесіння Господнього відзначається з глибокої давнини. Здійснювати святкування Вознесіння в 40-й день після Пасхи приписують ще апостольські постанови. Наприклад, Іван Златоуст називає це свято значним і великим та відносить його до розряду свят, які так само важливі, як і Пасха, і П’ятидесятниця. Блаженний Августин, згадуючи про повсюдне величання торжества, згідно з переказом, теж прямо причисляє його до апостольського установлення.

Підготував
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ.