Переглядів: 885

І віє огонь новий з Холодного Яру!

Нарешті ми з дружиною дочекалися: збори нашвидкуруч, деякі організаційні питання — і ми вже вдруге вирушаємо в центр України, на Черкащину, до Холодного Яру. За цей буремний рік, що минув, — рік війни, рік тяжких втрат і нелегких перемог, не раз згадувався Холодний Яр: гайдамаки, що ножі-колії тут святили у 1768-му на «лютого, хижого» ляха; повстанці Холодноярської республіки (21 село), які об’єдналися для боротьби з московською червоною чумою у 1917—1922 роках; партизани та вояки УПА цього краю в часи Другої світової війни. Їхня стійкість, мужність завжди надихали нас, українців, на боротьбу з нашими численними ворогами — московитами та власними перевертнями-манкуртами.

Цієї весни сповнилося 95 років від дня загибелі головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, а також 95 років створення Холодноярської бригади та Степової дивізії — легендарних добровольчих формацій, які взяли участь у всеукра-їнському повстанні проти російських окупантів навесні, влітку й восени 1920-го.

Виїхали рано-вранці. В автобусі для відвідин Холодного Яру, як з’ясувалося, зібралися всі свої, більшість з яких знайомі по Одеському Євромайдану. І що дуже приємно — багато молоді та дітей. Без сумніву, виростуть з них справжні патріоти України. Через деякий час, як облаштувалися, автобус заговорив: палкими словами вірша «Холодний яр» та поеми «Гайдамаки» нашого Тараса Шевченка, розпо-відями та легендами Холодного Яру з уст організаторів поїздки — Тетяни та Олександра Навроцьких (Олександр Валерійович є офіційним представником історичного клубу «Холодний Яр»), українськими піснями…

Ті, хто бував у Холодному Яру раніше (а були серед нас такі, що їхали вже втретє чи вчетверте), розповідали про враження, отримані від цього символічного для України та українців місця, переказували його легенди. Запам’яталась історія Свято-Троїцького Мотронинського жіночого монастиря, що бере свій початок у далекій минувшині Київської Русі часів Ярослава Мудрого. Великий князь подарував цей дикий гарний край улюбленцю — воєводі Мирославу. Той збудував городище, обніс його високим земляним валом, дубовим тином, у відрогах яру викопав печери. Після останнього розгрому печенігів у 1036 році під Києвом Мирослав з воїнами повертався додому. Городище охороняла військова сторожа, якою керувала дружина воєводи — Мотрона. Мирослав та його військо перевдягнулися у ворожий одяг і під ворожими знаменами човни зайшли в затоку і вишикувалися в бойову шеренгу — так він хотів перевірити надійність варти. Мотрона, думаючи, що підпливає ворог, наказала підпалити човни. Бойова дружина Мирослава загинула разом з ним. З горя Мотрона пішла в черниці, а на місці тих подій вирішила спорудити монастир, який і був побудований згодом... Почули й розповідь про науковий подвиг наших співвітчизників, які врятували для нащадків тисячолітній дуб Максима Залізняка, коли він приблизно десятиліття тому посеред літа скинув усе листя й почав сохнути. Це дерево — одне з найстаріших (близько 1100 років) і наймогутніших у Європі — охороняється державою.

Не вдалося, на жаль, через технічні причини подивитися документальний фільм «Бандерівці» про героїчну борню українців у середині ХХ ст. за свободу нашої Вітчизни, зате прослухали цікаву розповідь-лекцію «Тарас Шевченко на передовій у боротьбі за Україну» з декламуванням його віршів та поем.

Першою зупинкою нашої манд-рівки була «Софіївка» — унікальний музей паркової культури в Умані, створений руками українських кріпаків, кістки і кров яких навіки залишилися під одним із каменів-велетнів… Таку красу створили! Ми потрапили до дендропарку саме в період раннього цвітіння й розвою дерев, кущів і трав. Тож любувалися-милувалися гарними ландшафтами, більшість з яких облаштував на своєму обійсті звичайний укра-їнський селянин Затула (якщо не помиляюсь), а потім він же допомагав іноземному архітекторові втілювати їх у більших масштабах під час закладання парку. Який геніальний та майстерний наш український народ!

Наступна зупинка — музей Три-пільської культури у селі Легедзине. Неймовірно: сім тисяч років тому прапредки українського народу без пристосувань та верстатів уже творили дивовижні речі — тонкостінний розписаний посуд, статуетки, будівлі, знаряддя праці тощо. І все це з неабияким естетичним смаком! Наприклад, якщо долівка у хаті — то гладесенька, якщо посуд — то з орнаментом, розмальований. Ми просто були вражені. Ось яких глибин сягає культурна спадщина нашого народу! Нема в Московії чогось подібного, що сягало хоча б 2000-літньої давнини. Дзуськи! Жаби квакали та ведмеді бродили тоді на місці теперішньої Московії. Ми щиро дякували відданим справі музею його працівникам, які своїми руками реконструювали двоповерхову хату трипільської сім’ї, здійснюють і розкопки, і ремонт та облаштування цієї духовної скарбниці.

До музею генія та пророка нашого народу у селі Шевченковому, ми, на жаль, цьогоріч не поспіли. Компенсували цю досаду виконанням українських пісень — патріотичних, ліричних, жартівливих. Заспівували пані Зося та пані Наталя. Отак: їде автобус українськими селами, полями, гаями — і співає.

Ще одна приємна дивовижа — ночівля в сосновому бору на березі Дніпра. Хоча прибули запізно, кухарі терпеливо нас дочекалися і нагодували гарячими смачними стравами. Уже ніч опустилася на землю, та ми не відмовили собі у задоволенні прогулятися до Дніпра: п’янке повітря, щебетання пташок, плин спокійної ріки. Благодать! Тому і сонячного ранку приємно було знову прогулятися на берег Славутича.

Виконуючи просьбу нашої доброї знайомої Ганни Антонівни Рудик, яка цьогоріч не змогла долучитися до прощі у Холодний Яр, по дорозі ми заїхали до Черкас, розшукали пам’ятник Василеві Симоненку. Місцеві мешканці — таки правда (нас попередили) — не знають, що саме у їхньому місті, єдиному в Україні, і де саме увічнений у камені автор рядків «Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Вклонилися видатному поетові, вірному синові України, запалили свічечку на спомин душі, поклали квіти. Читали його полум’яні поезії.

Варто зазначити, що в Черкасах свято вшановують революційні події 2013—2014 років в Україні. Ще під час поїздки минулого року нас вразила кількість патріотичних гасел та написів на білбордах, парканах, стінах будинків: «Слава Україні!», «Героям слава!», «Герої не вмирають!»… А в самому центрі, біля головної адміністративної будівлі міста, встановлений стенд-інсталяція з портретами Героїв Небесної Сотні, біля якої завжди живі квіти. Так було і цього разу.

У місті козацької слави Чигирині ми як «неофіційна делегація» від одеської громади взяли участь у ювілейних 20-х ушануваннях борців за волю України. Тут відбулися: молебень за Україну на Замковій горі за участі святійшого патріарха Ки-ївського і всієї Руси-України Філарета, його благословення вояків, виступи керівників Черкаської області та командирів батальйонів. (Народу було — не протовпитися!). Це вперше обласна та міська адміністрації взяли участь у пошануванні холодноярців. Потім біля пам’ятника Богданові Хмельницькому ми сфотографувалися на пам’ять. Відвідали резиденцію гетьмана.

Дуже здивувало, що на Черкащині, де все просякнуте козацьким духом, так багато вулиць мають назви із сумного тоталітарного минулого, на кшталт Радянська (м. Умань), Ворошилова (с. Свидівка), Горького (м. Сміла) тощо. Навіть в Одесі такого неподобства менше.

На центральному стадіоні у Чигирині ми почули і побачили: виступи командирів батальйонів і полків, політиків, керівників міста, парад учасників АТО, урочисте прийняття добровольців, показові виступи вояків різних частин, змагання між ними, формування волонтерських груп підтримки добровольчих полків і батальйонів та їхніх цивільних представництв, автограф-сесію українських вояків, книжковий фестиваль «Чигирин-2015», ярмарок виробів народних майстрів, конкурс дитячих малюнків та інших виробів — подарунків воякові; військовий і медичний вишкіл дітей і дорослих інструкторами «Українського легіону».

Як з’ясувалося, ми були не єдиними представниками Одеси. Зустріли тут ще й одеський «велодесант», наших «свободівців», представників одеського козацтва, журналістів. А наш гурт «Друже Музико» розпочинав мистецький фестиваль козацької слави «Холодний Яр-2015». Та так гарно, завзято, що душа раділа. Молодці, хлопці і дівчата! Далі виступали інші провідні українські гурти (особливо сподобався «Вертеп» із Січе-слава-Дніпропетровська). Отаман Одеського гайдамацького з’єднання Сергій Гуцалюк уміло демонстрував вправи з шаблею. Дехто з нашої групи взяв участь у конкурсі знавців Холодного Яру. І наша одеська команда виграла приз — книги про Холодний Яр. Ось так: хто сміливий, той здобуває. Вів цей фестиваль голова історичного клубу «Холодний Яр», письменник, автор численних творів про героїв визвольної боротьби українського народу Роман Коваль. Зустріли також автора відомого роману «Чорний ворон (Залишенець)» Василя Шкляра і сфотографувалися з ним. Після цього знову поїхали на ночівлю до готелю, що в сосновому бору на березі Дніпра.

Зранку у неділю, 26 квітня, — а погода тішила сонячною дниною — ми прибули до села Мельники. Спершу відвідали цвинтар, де вшанували могилу головного отамана Холодного Яру Василя Степановича Чучупака (1894 — 1920), вклонилися «…козакам і козачкам с. Мельники, які полягли за волю України» (з напису на кам’яній брилі, що на їхній символічній могилі), поклали квіти. Потім прослухали на мітингу виступи керівників Черкаської області, командирів батальйонів і полків, митців, народних депутатів і політиків, взяли участь у покладанні квітів і вінків до Меморіалу героям Холодного Яру, до пам’ятника хорунжому Армії УНР, осавулові 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, письменникові Юрієві Горлісу-Горському, що написав спогади про збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було вишито: «Воля України — або смерть!». Книга ця витримала вже більше десятка перевидань і стала настільною для багатьох поколінь українських патріотів.

Дехто з численних прочан попрямував до Гайдамацького ставу для освячення зброї, дехто — до Мотронинського монастиря (до речі, заснований 1037 року, коли на річці Москві-Мокші у цей час на тисячі кілометрів була глушина), де в юності послушником був Максим Залізняк, де «табором стояли гайдамаки», де бував Тарас Шевченко, взяли участь у відкритті на території монастиря пам’ятника сотникові полку гайдамаків Холодного Яру Іванові Компанійцю, зайшли до Свято-Троїцької церкви (Московського патріархату — абсурд!), відвідали холодноярські печери.

На хуторі Буда зустріли нашого давнього знайомого — члена ОУН, вояка УПА, учасника Кенгірського повстання — 93-річного Володимира Михайловича Караташа з Кіровоградщини (до Одеси привозить гарний мед із власної пасіки). Біля дуба Максима Залізняка перед телекамерами пан Караташ зачитав відкритого листа до Президента України з пропозиціями про перейменування міст з ганебними колоніальними назвами, в яких увічнені імена катів українського народу.

Потім поклали квіти на символічну могилу останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського і до пам’ятника Небесній Сотні, зайшли помолитися до храму Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), — дерев’яна церква саме в цей час була освячена. Всередині — усе дуже скромно. Запам’ятався духмяний свіжий запах глиці та дерева.

На пагорбку аматорські гурти та митці Черкащини дали гарний концерт. Ми, одесити, й собі напросилися: прозвучали вірші — спершу Шевченків «Холодний яр», потім — «Молитва за Україну». Останній — у виконанні наймолодшого учасника нашої прощі Святослава Навроцького. Гучні оплески були нам нагородою за рішучість.

...Вирушили додому. У дорозі знову звучали вірші, а також розповідь-лекція «Місту Одесі — 600 років, а не 221». Дослідники довели: численні згадки в історичних документах підтверджують тяглість упродовж віків існування міста-порту Коцюбієва-Кочубієва-Хаджибея — з ХV ст. аж до 1789 року, коли шість козацьких полків і два московських батальйони штурмом оволоділи фортецею Ені-Дунья і містом Хаджибей з населенням до 5 тисяч мешканців.

Приїхали до Одеси пізно, після опівночі. Сповненні вражень від прощі, сильніші духом. Бо діткнулися до незборимого духу тисячоліть й українського звитяжництва у Холодному Яру. Ми відчули магнетизм цієї славної землі. Я впевнений, у нас буде бажання ще не раз сюди приїхати, набратися сили і наснаги, мудрості й упертості для боротьби за українську Україну. Для боротьби, яка увінчається успіхом, бо «в своїй хаті своя й сила, і правда, і воля!». Так казав наш Пророк. Бо є Холодний Яр, бо ми пам’ятаємо. І ніяким перевертням, «байстрюкам катів осатанілих» не вдасться нас здолати. Слава Холодному Яру! Слава Україні!

Іван ПОДІЛЬСЬКИЙ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net