«Я писала писаночку...»

...В одній з музейних зал зараз відбудеться майстер-клас. Тут все напоготові. На столах приладдя та матеріали для виготовлення традиційної української писанки: олівці, писальця, барвники, віск, свічки, взірці орнаментів. Кілька лотків звичайних курячих яєць, кожне з яких у руках юних майстринь перетвориться у маленький витвір мистецтва. А поки що група дівчаток середнього шкільного віку з великою цікавістю слухає мистецтвознавця Володимира Островського, який знайомить їх з унікальною експозицією Всеукраїнської виставки ужиткового мистецтва. Екскурсія напрочуд жвава та динамічна і за своєю формою є діалогом. Пан Володимир розмовляє з дітьми про мистецтво, як з колегами.

Поруч зі мною Лариса Дем’янишина — живописець, член Національної спілки художників України.

— Ці дівчатка, я так розумію, зараз малюватимуть. Це ваші вихованці? — запитую її.

— Я з ними співпрацюю, я голова «Просвіти» в Южному. Це учениці зі школи імені В’ячеслава Чорновола, але тут також є діти з Одеси. З южненськими школярками приїхали їхні наставники — заступник директора Олеся Чайківська, вчитель ручної праці (тепер це зветься якось інакше) Лариса Сиволап, психолог та арт-терапевт Валентина Кравченко. Вони всі гарно пишуть писанки, а їхні вихованці, які є тут, стали переможцями обласного конкурсу писанкарства. Майстер-клас відбувається в просторі виставки «Світ Божий, як Великдень». Ця імпреза надзвичайно цікава, тут усі види мистецтва репрезентовані, причому не лише декоративного. Є живопис, графіка, скульптура. Експонуються митці з усієї України. Я не знаю, чи є якась техніка, яка тут не представлена: кераміка, дерево, вітраж, вишивка, батик, гобелен, писанкарство, витинанки, ляльки-мотанки... Автор ідеї проведення майстер-класу — відомий одеський живописець, заслужений художник України Сергій Савченко. Цих дітей навчала пані Лариса Сиволап, а пані Зоя Пасічна давала їм майстер-класи. Колись і я їх навчала, але зараз вони це вже вміють краще за мене — це я вам чесно, як художник, кажу. Вони мене тут перевершили, вони роблять ліпше. Інколи трапляється, що діляться вже зі мною секретами своєї майстерності. Писанкарство в Одесі відроджується. Я була в Центрі української культури на конкурсі. Приїхали люди з усіх районів і з міста Одеси, показали дуже високий рівень. Це тішить.

Спілкуюся із Зоєю Пасічною, членом Національної спілки художників України, заслуженим майстром народного мистецтва України.

— На цій виставці є пречудові писанки вашої роботи. Які мотиви ви використовуєте у своїх писанкових композиціях?

— Я вивчала традиційне писанкарство різних регіонів України. Я не писанкар з дитинства, але мені було цікаво опанувати цю техніку і заодно вивчити символіку. У кожному куточку України писанка має свої особливості. Мені до вподоби мотиви давні, архаїчні.

— В Україні найвідоміші писанки з Гуцульщини, зокрема з Космача, Верховини, а також з Буковини. А які особливості писанок Одещини?

— У наших композиціях основа малюнку — безконечник, є багато різновидів безконечника. Серед інших характерних елементів — солярні знаки, різні хрести, поєднані з сонцем, дерево життя, козачі левади, сорокопуть, морські хвилі (в один бік йде чорна лінія, а в інший — червона). Також риба, лоза і грона винограду, вазони. Набір цих стилістичних ознак диктується навіть тими умовами, в яких живе людина. Візьміть Карпати — там превалюють геометричні форми. А на наших широких південних просторах переважають рослинні мотиви. В нас більше сонця і більше простору. А щодо кольорового вирішення, то народні майстри Одещини використовують жовту, червону, гарячу оранжеву та чорну барви. Поширене також поєднання біло-зелено-жовто-чорний. Кольори сонця і природи, серед якої живемо, — здебільшого тепла гама, сонячні кольори.

— А кого б ви відзначили з наших художниць-писанкарок?

— Їх багато і в районах області, і в Одесі. Я не буду називати когось з майстрів, щоб не обійти увагою тих, про кого забуду згадати. Скажу, що проводяться великі конкурси у навчальних за-кладах та різноманітні фестивалі. У нас здавна кажуть: «Поки жінка пише писанку — доти живе Україна».

Володимир ГЕНИК.