Мистецтво вимагає...

Можна стверджувати, що при виборі майбутньої діяльності більшість вступників орієнтується, в основному, на практичність професії. Але для певного відсотка молоді на чільному місці стоїть творче самовираження. Такі люди бачать своє покликання в мистецтві, прагнуть виразити себе та дарувати красу навколишньому світу. Вони обирають творчі професії (хоча багато хто вважає їх безперспективними і незатребуваними). Про що мріють ті, хто пов’язав своє життя із творчістю? Яким бачать своє майбутнє у сфері мистецтва? Чи не простіше запитати в них самих?

Марина. Часом мистецтво вимагає зусиль не тільки душевних, а й фізичних. Наприклад, якщо йдеться про роботу скульптора. Прекрасні дами на цій стезі трапляються нечасто, тому тендітну і красиву Марину можна вважати винятком. «Мій вибір і справді нетиповий для дівчини, хоча я більше схиляюся до того, що це залежить від характеру, — розповідає вона. — Професія скульптора допомагає бути фізично сильною, тому що доводиться носити багато важких речей. З іншого боку, коли рано чи пізно стикаєшся з чимось непідйомним, — це привід звернутися за допомогою до друзів. Свій шлях я обрала сама, і не було ніякої мови про те, щоб рідні впливали на мій вибір. Моя професія — винятково моє рішення, і нікому не дозволено на нього впливати. Але підтримки я теж не відчуваю: рідні не особливо розуміють мистецтво. Спеці-альність ця не для прибутку, особливих грошей не заробиш, адже замовлення — справа непередбачувана: сьогодні є, завтра — ні. У крайньому випадку, можна в учителі піти, тим паче, що моя освіта дозволяє вести викладацьку діяльність».

Олексій. Зовсім недавно закінчив музичне училище, вступив до консерваторії. Хоча юнак  тільки розпочав свій студентський шлях, але з майбутнім уже визначився — бачить себе на сцені. Тим паче, що перспективи є: хлопець уже котрий рік грає в Театрі музкомедії, і на цьому зупинятися не збирається. «Я закінчив училище як диригент, та найбільше люблю працювати на сцені, люблю віддавати енергію глядачеві, тому й обрав собі таку професію, — ділиться зі мною Олексій. — Мені подобається працювати над роллю: я майже завжди різний, експериментую з гримом, з костюмом, з виразом обличчя, поки не приходжу до найточнішого образу. Рідні мене у виборі професії підтримують. Бували, звичайно, суперечливі моменти, але це моє рішення. Зараз отримую вищу освіту, щоб відкрити для себе нові можливості. Я хочу спробувати сили не тільки в театрі, а й у кіно».

Юлія. Чергова співрозмовниця — майбутній режисер. «Моя професія досить серйозна, — каже дівчина. — Можу працювати, наприклад, педагогом з багатьох спеці-альностей, як-от вокаліст або режисер-постановник. Це вимагає чималих зусиль. Щоб робота приносила хороший дохід, вважаю, потрібно бути кращим у своїй справі. Професія має приносити задоволення — тільки тоді людина досягне успіху. Моя спеціальність охоплює багато аспектів, тому без роботи ніколи не залишуся. Звичайно ж, дуже хочеться вийти на хороший рівень, тому відвідую додаткові студії і розвиваюся. Адже головне — ніколи не переставати працювати над собою». Як писав колись Курт Воннегут: «Якщо ви всерйоз хочете розчарувати батьків, а до гомосексуалізму душа не лежить, — йдіть в мистецтво». Але Юлія готова оскаржити цю цитату. Батьки самі спрямували її на шлях мистецтва і всіляко підтримують у всіх починаннях.

Існує думка, що наші сучасники повністю занурені в турботи про те, як заробити собі на життя, а творчість нікому не цікава. Та все ж знаходяться люди, готові творити, дарувати радість іншим і бути щасливими самим. Вони розуміють, на що йдуть, усвідомлюють переваги і недоліки своїх професій... І готові присвятити себе улюбленій справі, незважаючи на невизначеність творчої долі. Є ті, хто готовий дарувати своє мистецтво світу, і, напевно, знайдуться ті, хто оцінить його належним чином. Адже якщо зірки запалюють — значить, це комусь потрібно.

Марія ШЕВЧУК.