З пантеону будівничих України

Наступний день був ще насиче-нішим і приніс багато вражень як одеситам, так і львів’янам. Тради-ційно, вшанування батька і сина Лип проходить за участю духовенства. От і цього разу на могилі І. Липи у Винниках відбулася панахида, на яку прийшли учнівська молодь, представники місцевої громади та чиновництва, щоб помолитися за душу «тарасівця». Разом з місцевими на панахиді була присутня велика родина Гуменецьких — чоловік та нащадки дочки Юрія Липи — Марти. Відомий колекціонер української старовини Т. Максим’юк не забув прихопити з Одеси морської води й окропив нею могилу І. Липи, адже той надзвичайно любив море й дуже сумував за ним, проживаючи останні роки в Галичині. Свідчення — чимало його творів, в яких основною природною стихією є море.

Могила І. Липи розміщена неподалік великого пам’ятника у вигляді невистріленого набою, що стоїть на братській могилі українських січових стрільців. Це робить той невеликий клаптик галицької землі символічним майданчиком єднання лицарів духу Західної та Наддніпрянської України. Взагалі, Винники дуже цікаве містечко із своєю давньою історією. Причому ця історія має українські мотиви. Так, у місті найперше в підавстрійській Україні в 1913 році був встановлений великий скульптурний пам’ятник Т. Шевченкові. У Винниках після програних революційних змагань проживали аж три колишні міністри УНР, з-поміж яких саме І. Липа залишився там назавжди.

Після панахиди Д. Сапіга виголосив промову про духовні цінності українців, які не варто забувати, а якщо людина потрапить на духовне розпуття, то шляхом до її порятунку є звернення до джерел наших цінностей — творів українських мислителів, зокрема й праць батька та сина Лип.

Після панахиди одесько-львівську делегацію, до якої, крім згаданих осіб, долучився львівський поет Ярослав Петришин, підхопили місцеві школи, бібліотека та музей — кожна з установ мала підготовлену заздалегідь програму, що свідчить про значну пошану до постаті видатного «тарасівця» у Винниках. Тож делегація розділилася на дві частини: перша поїхала до однієї із шкіл, а друга — до книгозбірні. У навчальному закладі було проведено імпровізований урок-вшанування І. Липи, а в бібліотеці учні влаштували цілу виставу за мотивами казок і новел І. Липи, та продекламували кілька його поезій. Особливо зацікавила і повеселила присутніх казка «Брехайло і помагайло», в якій діти чудовою грою, з використанням різноманітного реквізиту показали моральні вади нашого північно-східного сусіда. Не залишилися осторонь дійства й гості: розкрили деякі маловідомі для Львівщини сторінки біографії І. Липи, а Я. Петришин закріпив мистецьку репризу прочитанням власних віршів.

Об’єднання обох частин делегації відбулося у місцевому краєзнавчому музеї, де для присутніх провели невелику екскурсію і познайомили їх з особливостями історії та побуту Винників. Здавалося, уже все, що запланували, виконали, та, за ви-словом Д. Сапіги, головне ще було попереду. Справді, на місцеву громаду та гостей очікувала «святкова академія», що проводилася у формі різножанрового семінару, присвяченого 150-річчю Івана та 115-річчю Юрія Лип. На ній про роль цих діячів, крім представників згаданої львівсько-одеської делегації, говорили директор місцевого краєзнавчого музею І. Тимець, заступник міського голови Винників з гуманітарних питань Т. Дмитерко, а заслужена артистка України О. Журав-льова та письменник В. Кузик прочитали літературні твори, пов’язані з тематикою вечора. Т. Максим’юк засипав подарунками (репринтами листівок) директора місцевого музею, а Д. Сапіга після завершення події презентував кілька перевиданих «Каменярем» збірок праць батька та сина Лип, серед яких і вперше видану друком збірку поезій Івана Львовича. Між виступами раз у раз радував присутніх своєю грою скрипаль Б. Дворник.

Мистецьку частину «святкової академії» продовжили місцеві школярі, які декламували вірші Івана та Юрія Лип. І справжнім подарунком для присутніх став виступ струнного квартету та ансамблю бандуристок Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Струни бандури якнайкраще підкреслили урочистість події, адже у цьому інструменті поєднуються всі мистецькі надбання нашого народу. Напевне, І. Липа, який свого часу чимало долучався до святкувань роковин Т. Шевченка та інших діячів і, взагалі, дуже вболівав щодо збереження пам’яті про своїх товаришів, не міг і мріяти про таке вшанування. Адже він закінчував свій життєвий шлях у сумних умовах занепаду революційності українців. Та все ж «тарасівець» вірив у майбутнє відродження і цілковите звільнення від супостата, а в тому процесі, ймовірно, вбачав визначення нащадками і його місця у «пантеоні будівничих України». Нащадки ж заходами в Одесі та на Львівщині потвердили, що все це — не за горами…

Ігор СТАМБОЛ.

Одеса — Львів — Одеса.