№ 19 (21591) четвер 19 березня 2015 року

Сто днів роботи новообраної Верховної Ради промайнули швидко. А чи настільки ж швидко (тим більше, з огляду на те, що країна перебуває у стані війни, керівництво держави задекларувало всеохоплюючі реформи, економіка не один місяць балансує на межі прірви, вимагаючи радикальних і невідкладних реанімаційних рішень) працюють законотворці, наділені нами, виборцями, найвищим мандатом?

Аналіз стоденних «законодавчих мук» парламентаріїв від Одещини минулого тижня оприлюднило обласне відділення Комітету виборців України.

У вівторок Верховна Рада схвалила низку основоположних рішень щодо подальшого вирішення ситуації на територіях, захоплених терористами із «ДНР» та «ЛНР» та їхніми помічниками і кураторами з Російської Федерації.

Зокрема, до закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» внесено зміни, якими висуваються вимоги щодо забезпечення проведення місцевих виборів на Донбасі за українськими законами, з участю міжнародних спостерігачів і виведенням з української території всіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків і найманців. За цей закон проголосували 265 нардепів, проти було 32, четверо — утрималися, а 46 не голосували. Щодо представників Одещини, то їх голоси розподілилися так: «за» — Олексій Гончаренко, Євген Дейдей, Павло Унгурян, Сергій Фаєрмарк Сергій Ківалов, Едуард Матвійчук, Василь Гуляєв, Антон Кіссе, Леонід Клімов, Олександр Пресман та Іван Фурсін. Не голосували: Дмитро Голубов, Микола Скорик і Віталій Барвіненко. Відсутні — Олександр Урбанський та Геннадій Чекіта.

Акція під таким гаслом пройшла в Одесі 16 березня, в річницю проведення так званого «референдуму» у Кримській автономії, що став прологом до окупації українського півострова Росією.

Дві групи її учасників зійшлися на середині Тещиного мосту і, заспівавши Гімн України, вивісили над вулицею банер зі словами «Крим — це Україна!»  як нагадування про те, що Крим був, є і буде частиною України.

А ще під час акції одеська молодь записала відеозвернення до молоді Криму зі словами підтримки та солідарності. Акція носила позапартійний характер, відтак, крім національних прапорів та гасла, що об’єднало всі патріотичні сили, інша символіка не використовувалася.

Цими днями Одеському госпіталю Державної прикордонної служби України урочисто передали реанімобіль, придбаний на зібрані пожертви благодійним фондом «Сила добрих сердець».

Для збору необхідної суми, як повідомили в прес-центрі Південного ре-гіонального управління ДПСУ, був від-критий спеці-альний рахунок, на який переказували внески відомі одесити і діячі культури. Тепер госпіталь, в якому за час проведення АТО пройшли лікування та реабілітацію понад 200 прикордонників, повністю забезпечений сучасним обладнанням та медикаментами.

Директор фундації «Відкрите суспільство» Іван Сікора у вівторок дав брифінг на тему «Про які обіцянки у сфері децентралізації забули підписанти коаліційної угоди?».

Політичні сили багато говорили про децентралізацію і боротьбу з корупцією. П’ять із них підписали коаліційну угоду, яка скріпила їхні обіцянки, дані під час передвиборної кампанії. Фундація «Відкрите суспільство» проаналізувала, як виконується ця угода та чи пам’ятають політики про свої обіцянки.

У вівторок  перед будівлею облдержадміністрації відбувся пікет працівників Одеського нафтопереробного заводу. Люди   вимагали виплатити їм заборговану зарплату за 7 місяців та втрутитися в критичну ситуацію, що склалася навколо підприємства.

Після істотного скорочення на заводі (звільнено 250 осіб) ті, хто залишився — 300 працівників, уже восьмий місяць не отримують зарплати. За словами пікетувальників, загальний борг НПЗ становить 200 мільйонів гривень, з яких 23 мільйони — із зарплати.

Та «історична» сесія 8 липня 2011 року, на якій Одеський аеропорт був украдений у міста, відбувалася в оточенні одночасно восьми мітингів і нагадувала шоу. До цього засідання навіть депутати фракції Партії регіонів не хотіли «здавати» аеропорт. Але на тому засіданні після перерви Олексій Косьмін запропонував голосувати без обговорення, оскільки, мовляв, потрібно схвалити понад 300 рішень і, за його словами, всі вони опрацьовані. І все ж з-поміж отих 300 одне було особливе — доля Одеського аеропорту.

Того дня 69 депутатів, представників Партії регіонів, дружно проголосували за те, щоб віддати три четверті майна аеропорту сумнівній компанії зі статутним фондом 1000 (одна тисяча) гривень, яка мала у штаті одну людину. Проти цього рішення одностайно виступили всі інші політичні сили. Було зрозуміло: фракція ПР виконувала чиєсь замовлення. Згідно з цим рішенням 77,9 % майна одеського аеропорту (360 мільйонів гривень) безкоштовно і без конкурсу віддавалося у приватну власність компанії ТОВ «Одеса Аеропорт девелопмент». Місто отримувало пакет акцій — 22,1%. Аеропорт, який за рік перед тим оцінювався в 500 мільйонів доларів, за час головування Олексія Костусєва впав у ціні у 10 разів. За угодою, схваленою на сесії, фірма впродовж року мала займатися пошуком інвестицій на реконструкцію повітряних воріт нашого міста. Була обрана найбільш ризикована юридична форма бізнесу — товариство з обмеженою відповідальністю, яка створює передумови для повної втрати майна. Не було проведено публічного і прозорого конкурсу. Одеса втратила підприємство, яке у всі, навіть найважчі, часи наповнювало бю-джет міста і приносило щонайменше 30 мільйонів гривень на рік. Кому дістався цей подарунок, ми сьогодні вже знаємо, але для міста — це велика поразка, крадіжка майна міської громади в особливо великих розмірах, і це було зрозуміло усім й одразу.

Знову, як і торік, потрапив на випуск молодих лейтенантів у Військовій академії. Там був «День відчинених дверей» — все можна було роздивитися, про все розпитати. Цьогоріч випуск був прискорений. «Мабуть, ви дуже потрібні Україні», — якось сказав президент П. Порошенко про випускників військових вишів, що вже найближчим часом мають стати до лав Української армії. Нашої рідної армії, яка у квітні—травні минулого року — гола, боса й до краю «оптимізована» — зупинила просування озброєної московської орди, у рази зменшила підконтрольну бандформуванням «ДНР» та «ЛНР» територію, вистояла під ударами підрозділів російської армії у серпні—вересні. І, мабуть, саме тому, що фактично йде неприкрита війна Російської Федерації проти України, молоді офіцери стояли у строю без парадних кітелів.

Однак, що я помітив, — за рік війни з московськими найманцями у Військовій академії нічогісінько не змінилося щодо агітації. Одразу, тільки-но потрапляєш на її територію через ті «відчинені двері», бачиш дивні (якщо не сказати більше) стенди, які, по суті, висвіт-люють історію російської та «совєтської» імперій. Так, на одному з них — наші славні козаки стоять на колінах перед московським царем. Поруч зображені московські діячі Мінін та Пожарський. Тут же — перехід О. Суворова через Альпи. Може, хтось не знає, але полководець Суворов у цьому поході виконував роль «жандарма» Європи — мав повернути італійський народ, який здобув незалежність від австрійської корони, в лоно імперії Габсбургів. Але найганебніше, як на мене, — це увічнений на постаменті московський князь Костянтин Романов! А на фасаді одного з навчальних корпусів — «червоні» генерали Малиновський та Черняховський. Невже керівництву академії не зрозуміло, що все це є символи окупації української землі і нашого народу, а царська і більшовицька армії — засіб їх поневолення та знищення?

Територіальні органи Держземагентства та органи місцевого самоврядування уже ухвалили рішення про надання учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих військовослужбовців дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення 16669 земельних ділянок загальною площею 9459,79 гектара.

Зокрема, 8170 рішень стосується відведення 1216,71 га для ведення садівництва, 2501 — відведення 458,29 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 4559 — відведення 7783,63 га для ведення особистого селянського господарства та 12 рішень — щодо відведення 1,16 га для ведення індивідуального дачного будівництва.

В Одеській області будівельні компанії і волонтери власним коштом відновили військове містечко. Тепер там — казарма з євроремонтом для строковиків та гуртожиток для контрактників, лазня і навіть своя бібліотека. Усе це з’явилося завдяки ініціативі Українського дому Одеси. Тож віднині військові моряки, передислоковані з Криму, проживатимуть у комфортних умовах.

Ще рік тому на місці сьогоднішнього військового містечка були покинуті будівлі однієї з частин. Бетонні напівзруйновані коробки без вікон і дверей, забита каналізація та водопровід. І саме сюди, в той колишній хаос, наприкінці березня 2014-го поселили передислокованих з Криму українських військових моряків. Жити на руїнах захисникам не дозволила одеська громада. Об’єднавши зусилля з будівельними компаніями, активісти відновили інфраструктуру військової частини. Завдяки ініціативі очільниці Українського дому Наталії Олександрівни та її чоловіка-підприємця Сергія Романовича Чайчуків усі ремонтні роботи проводилися приватним коштом. «Наша допомога більше в координації. Ми знайшли підприємців, які привели до ладу будівлі, замінили вікна й таке інше. Це скромна допомога», — зазначила пані Наталя.

Жителі Одещини, хворі на цукровий діабет, забезпечені інсуліном повністю. Таку заяву під час брифінгу зробила головний обласний ендокринолог Ольга Агафонова.

Цукрова напасть морить людей зі всього світу вже давно — не обираючи ні віку, ні статі. Нині, за скромними підрахунками статистів, 250—300 мільйонів жителів планети хворіють на діабет. Цифру можна подвоїти, адже багато хто навіть і не підозрює про незадо-вільний стан свого здоров’я. У цій статистиці Одещина не пасе задніх: в області зареєстровано 75690 хворих на цукровий діабет. Інсулінозалежних з них — майже 13 тисяч осіб, у тому числі й 452 дитини. В Одесі на диспансерному обліку стоять 5444 пацієнти-діабетики, з яких 192 — діти і підлітки.

В умовах загострення суспільно-політичної ситуації в державі перед органами внутрішніх справ стоять нелегкі завдання з охорони громадського порядку та спокою громадян.

У вирішенні цих завдань співробітникам Малиновського райвідділу міліції активно допомагають громадські формування, зареєстровані відповідно до Закону України від 22.06.2000 року № 1835-ІІІ «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону». Насамперед — члени «Сердючної служби козацької громадської безпеки», які у вільний від основної роботи час виходять на спільні патрулювання території району з метою запобігання скоєнню злочинів на вулицях та в інших громадських місцях.

(З нагоди 150-річчя Івана та 115-річчя Юрія Лип)

    Не вловити промінів душі людської в лукаві сіті слів,
    але нехай сі уривчасті думки про Івана Липу
    збудять охоту в інших душах прийти і пізнати Його.
                Юрій Липа. «Світильник неугасимий».

Іван Львович Липа вартий доброї пам’яті українців не лише тому, що був батьком автора «Всеукраїнської трилогії». Він усе життя лікував людей і писав мудрі книжки, ще й організовував українську автокефальну церкву та розробляв конституцію держави. І. Липа заслужив пошани від одеситів за 16 років (з 1902-го по 1918-й) відданої праці для збереження їхнього здоров’я і піднесення культури.

Про засновника Братерства тарасівців, члена Української партії соціалістів-самостійників та голову Ради Республіки писали колись його сучасники: Ілько Гаврилюк, Марія Грінченко, Богдан Данилович, Володимир Дорошенко, Іван Огієнко, Євген Чикаленко. Його літературну, культурну, громадську, політичну, державну діяльність тепер вивчають науковці В. Качкан, О. Кривуляк, А. Мисечко, І. Стамбол, О. Шестель, О. Шишко. Але першим дослідником творчості й біографії Івана Липи по його смерті був син Юрій.

Вшанування видатного «тарасівця» на Львівщині

Як уже повідомлялося, 24 лютого у Золотій залі Одеського літературного музею відбулися урочистості, присвячені 150-й річниці видатного українського мислителя, літератора, полі-тичного та громадського діяча Івана Липи. Так одеська громада розпочала серію заходів до цієї дати, а Галичина з радістю долучилася до них. Зусиллями директора львівського видавництва «Каменяр» Дмитра Сапіги, голови благодійного фонду «Призначення» імені Юрія Липи Галини Шипки (м. Яворів) та представника Одеського благодійного фонду імені Івана та Юрія Лип Світлани Кучеренко було організоване свято, рівню якого можуть позаздрити навіть іменитіші ювіляри.

Перший день святкування у Львові мав академічний характер і проходив у приміщенні Львівського національного університету ім. Івана Франка. Дуже символічно, що долучитися до вшанування І. Липи отримали можливість студенти саме цього вишу. Адже І. Франко був добре знайомий з «тарасівцем», і коли б останній не бував у Львові, завжди найперше намагався відвідати Великого Каменяра. Делегація, що складалася із Д. Сапіги, Г. Шипки, С. Кучеренко, Т. Максим’юка та І. Стамбола, продовжила цю традицію. За сприяння поважних науковців університету Йосипа Лося та Івана Сала було проведено зустріч із студентами факультету журналістики. Молоді люди прослухали доповіді про місце Івана Липи в українському національному русі, зв’язок творчості і діяльності його сина Юрія з батьком та про роль родини Лип у єднанні регіонів України. Те, що на цю подію потрапили саме молоді журналісти, — дуже якісний збіг, бо саме їм доведеться формувати суспільну думку в наступні десятиліття, і якщо до цього дня вони, можливо, слабко усвідомлювали роль родини Лип як будівничих України, то отримали шанс виправити цю прогалину.

В Одеському художньому музеї — дітищі Одеського товариства красних мистецтв, 150-ліття якого відзначатиметься цього року, помітно активізував діяльність лекторій, де особливо культивуються теми малодосліджених сторінок ранньої історії мистецтва нашого міста. От і нещодавно для школярів ЗОШ №68 завідувач відділу мистецтв XVI — поч. ХХ ст. Олена Жуліцька прочитала лекцію, присвячену графічній спадщині Тараса Шевченка із фонду музею.

Одеса багатьма проявами культурного життя дотична до особи і творчості Тараса Григоровича. Нагадаю деякі загальновідомі факти. З Одеси відправляли листи і посилки у заслання друзі опального поета — княжна Варвара Репніна та Андрій Лизогуб, які тут певний час проживали; в нашому місті Петро Ніщинський приступив до написання чоловічної хорової партії «Закувала та сиза зозуля» з «Вечорниць» до п’єси «Назар Стодоля», а Данило Крижанівський створив славнозвісну пісню-гімн на вірш «Реве та стогне Дніпр широкий» (1886) з присвятою Марку Кропивницькому. В одеській друкарні Євтима Фесенка виходили малоформатні недорогі видання творів Тараса Григоровича, розраховані на малозабезпечені верстви населення (з 1888-го). Тут Михайло Комаров видав збірник поетичних посвят великому українцеві «Вінок Т. Шевченку…», уклав бібліографію творів поета. Цей перелік можна продовжувати, згадавши, що в Одесі, як і в багатьох містах Російської імперії, попри жандармські заборони, у березні 1861 року була відправлена панахида по Тарасові Шевченку. Панахида відбувалася в церкві Миколи Чудотворця (збудована 1795-го), яка тоді стояла напроти спуску, де згодом постали Приморські (Потьомкінські) сходи. Цікаво, що жандарми, які прийшли заборонити заупокійне богослужіння по «бунтареві», під дією праведного гніву священика змушені були покинути Божу обитель.

Змалечку й усе своє життя захоплююся творчістю Кобзаря. Маю багато матеріалів про нього як поета і художника. Коли наближалася знаменна дата — 200-ліття від дня народження, я всю зиму систематизувала свої вирізки з газет і журналів по тематичних теках. Найважливіша для мене перша — «З дитинства йду я до Тараса, несу думки свої земні».

Працюючи в бібліотеці понад 33 роки, я мала можливість читати десятки періодичних видань, робила нотатки, вирізки. Де б не була у поїздках, обов’язково відвідувала музеї Шевченка, йшла вклонитися до па-м’ятників. По можливості купувала все, що було досяжне в ті радянські часи. Завжди пам’ятала основні дати Кобзаревого життя і творчості. Святі для мене числа — 9, 10 березня та 22 травня. Ну і, звісно, пропагувала творчість Тараса Григоровича, намагалася своє захоплення ним передати читачам бібліотеки, моїм дітям, внукам, а тепер уже й правнукам.

Сучасні бібліотеки не перестають дивувати . Ось і до дня народження Тараса Шевченка п’ять бібліотек Одеси та області провели незвичайний поетичний скайп-марафон.

Декламувати свої улюблені вірші з Кобзаря різними мовами прийшли представники різних культурних товариств, люди різних національностей і віку.

Ініціатором проведення марафону стала Саратська центральна районна бібліотека, до якої приєдналися Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. Маяковського, а також бібліотеки Арциза, Болграда та Татарбунар. Багато хто з учасників марафону вперше почув вірші Шевченка десятьма мовами: болгарською, польською, гагаузькою, німецькою, англійською, чуваською, албанською, молдовською, російською і навіть японською.

Саме під таким гаслом проходив конкурс  «Нумо, бабусі!», організований громадською організацією Всеукраїнська спілка активного довголіття «ІТ-бабусі» за підтримки департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради.

На сцені — чотири команди, які представляють райони міста. Дев’яносто один — шістдесят — вісімдесят п’ять — це вік учасниць конкурсу.

Вперше в Одесі на сцені Воронцовського палацу зібралися най-сміливіші, найкреативніші та найгарніші бабусі з усього міста.

Минулої п’ятниці у Біляївці відбувся «круглий стіл» на тему «Перспективи розвитку зеленого туризму в Одеській області». Цей захід проходив у рамках проекту «Туризм як каталізатор економічного розвитку сільських територій», що фінансується Європейським Союзом і реалізується Одеським обласним агентством реконструкції та розвитку спільно з Біляївською та Роздільнянською районними державними адміністраціями.

Незважаючи на регіональну тематику засідання, в ньому взяли участь чимало представників з інших областей України, зокрема із Закарпаття, Рівненщини, Херсонщини, Івано-Франківщини, а також з міста Києва. Вони приїхали, щоб поділитися власним досвідом з розвитку екологічного туризму, ну і, звісно, почути думки, пропозиції колег з інших регіонів.

Багато паразитів можуть використовувати віруси як біологічну зброю, щоб керувати поведінкою своїх жертв. У ході нового дослідження вчені виявили, здається, один з найдивніших прикладів контролю свідомості у тваринному світі.

Наукова робота пояснює, як паразитарна зеленоока оса (Dinocampus coccinellae) перетворює сонечок в охоронців, які спочатку захищають кокони з личинками, а потім стають для них кормом. «Паразити мають можливість змінювати біологію своїх господарів для власної вигоди, — розповідає провідний автор роботи Нолвенн Дхейллі з університету Перпіньян-Віа Доміт у Франції. — Маніпуляції поведінкою господаря є одним з найдивовижніших результатів подібних змін».

25 березня о 18.00 у Золотій залі Одеського літературного музею розпочнеться концерт камерної музики і презентація диска, підготовленого до ювілею Святослава Ріхтера. У програмі — камерні квартети Теофіла Ріхтера і Фелікса Блюменфельда. Виконує одеський струнний квартет «Гармонії світу».

Проект до ювілею Святослава Ріхтера, який приблизно рік тому ініційований Німецьким форумом східноєвропейської культури і підготовлений спільно з БФ «Баварський дім, Одеса», віддає шану батькові великого піаніста, який часто залишається в тіні свого сина. Головним змістом проекту став чи не єдиний збережений твір Теофіла Ріхтера, прекрасна сторінка інтернаціональної музичної культури, в якій тісно переплелися німецькі і східноєвропейські художні традиції.

Народний артист України, володар розкішного баритона і просто улюбленець жінок Павло Зібров відвідає Одесу: 3 квітня він виступить у філармонії з новою програмою «Для вас, кохані». Прозвучать не лише відомі хіти виконавця, а й нові композиції.

Павло Зібров — яскравий та неповторний у своїй творчості співак, зірка першої величини. Його ім’я добре знайоме шанувальникам якісної естрадної музики. Він записав понад два-дцять альбомів, які розійшлися мільйонним тиражем і принесли йому всенародну славу чудового композитора, виконавця і поета. Пісні Павла Зіброва знає, любить і співає вся Україна.

        Умирають майстри, залишаючи
        спогад, як рану…
                          Ліна Костенко.

У короткому слові про себе в книжці «Афоризмы одесских улиц» Олександр Заболотний написав: поет, прозаїк, музикант, виконавець пісень одеського шансону, автор музичного альбому «Куда я денусь от тебя, Одесса-мама». Він автор книг «Байки и анекдоты, рассказанные на Дерибасовской, в кабачке «Гамбринус», «Укороченные рассказы для любого переходного возраста», «Афоризмы одесских улиц: Несколько страниц из одесской жизни» (російською та українською мовами) з написом: «Присвячується моїм синам» — Сергію та Іллі.

Він був художнім керівником музичного колективу «Тріо «Гамбринус» однойменного знаменитого кабачка на Дерибасівській, 31.

Олександр — корінний одесит. Народився 22 квітня 1953-го у сім’ї службовців-інтелігентів, які намагалися виховувати своїх дітей справжніми патріотами та мудрими людьми.