Очей недужих рятівник

Вражаючі
відкриття

«Як більмо на оці» — кажуть у народі, коли хочуть висловитися про щось небажане чи огидне. Думка, як позбавити людей сліпоти від більм, давно переймала Володимира Філатова. Вірогідно, ще відтоді, коли у віддаленому селі в Мордовії допомагав батькові, який працював там окулістом і хірургом, та коли навчався у Московському університеті, а потім працював в університетській очній клініці. У 1903 році Володимир Петрович переїхав до Одеси, де почав працювати у такій же клініці, захистив тут докторську дисертацію й очолив клініку, став професором кафедри очних хвороб Новоросійського університету.

Тематика його наукових пошуків була широкою, але головною зна-хідкою того періоду стало відновлення зору сліпим з більмами. Для цього запропонував пересадку рогівки. Брали її, владнавши етичні питання, у трупів. Варто зазначити, що на той час у світі налічувалося шість мільйонів людей, осліплих від більм (у тодішній імперії — близько 250 тисяч). Метод Філатова був науковим проривом, він подарував тисячам людей зір.

Аби мати трансплантат про запас, свіжу рогівку вміщували до холодильника, де вона зберігалася протягом кількох днів при температурі від плюс двох до трьох градусів. Спостережливий учений зауважив, що охолоджена рогівка приживається вдвічі-тричі успішніше, ніж неохолоджена. Зацікавившись природою такого питання, Володимир Петрович виявив подібні зміни і в інших тканинах, зокрема у рослинних, витриманих у несприятливих умовах — на холоді і в темноті. З’ясувалося, що при цьому вони зазнають біохімічної перебудови, простіше кажучи, мобілізують усі свої сили для виживання і надалі здатні передати ті ж мобілізуючі властивості тому, хто вживає виготовлені з них препарати. Це,з-поміж іншого, яскраво підтвердили експерименти з листям алое.

Так було здійснено ще одне відкриття — тканинних препаратів, своєрідних біогенних стимуляторів, які сприяють лікуванню багатьох захворювань — внутрішніх, нервових та інших.

Широкого застосування набув також філатовський метод пластики, який отримав назву «Кругле стебло». Не вдаючись у тонкощі цього методу, зауважимо, що він суттєво допоміг у справі пересадки частини здорової шкіри на пошкоджену ділянку. На думку хірургів, це відкриття склало цілу епоху в пластичній хірургії.

Володимир Філатов розробив й інші методи боротьби з тяжкими недугами. Його наукова діяльність була високо оцінена урядом. Вчений був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії, чотирьох орденів Леніна, орденів Вітчизняної війни і Трудового Червоного Прапора, багатьох медалей.

Післямова
до воєнного ордена

У роки війни частина працівників інституту на чолі з Володимиром Філатовим була евакуйована до П’ятигорська, а потім — до Ташкента, де було розгорнуто спеціалізований очний воєнний госпіталь. Згадуючи ті часи, дружина академіка, Варвара Скородинська-Філатова, зазначала: «Зазвичай у мирних умовах, у себе в інституті, ми приймали по 20—25 хворих за день. А в госпіталь поранені прибували цілими ешелонами з усіх фронтів — по 400, 500, 700, навіть 800 осіб». Філатов консультував, оперував і водночас продовжував наукові дослідження. За ту подвижницьку діяльність був нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

Уже після війни генерал-майор Олексій Первушкін, який лікувався в госпіталі, написав книжку «Дороги, які ми не вибирали» і з дарчим написом надіслав її примірник до інституту. Він, зокрема, занотував: «Тяжкі ураження очей загрожували мені повною сліпотою. Й от я потрапив до людини, яку інакше, як чарівник, не називають. Людина ця — В.П. Філатов. Лікував він мене довго, сім місяців. І лише на 13-й операції він добився того, що одному оку зір було повернуто. Це було диво. Адже всі пророкували мені неминучу сліпоту. А він вірив».

«Ця віра, його зібраність, воля мали великий вплив на навколишніх» — згадувала Варвара Василівна.

Філатовським ореолом віри і волі колектив інституту вирізняється й сьогодні. І знову, як у роки війни, тут лікують поранених у боях з ворогами, цього разу — учасників антитерористичної операції на Сході України. Для них забезпечено цілодобовий прийом. Уже надано допомогу 27 бійцям і 700 вимушеним переселенцям.

Сила пісні,
або Заповіт учням

Володимир Петрович був дуже обдарованою людиною. Незважаючи на велику зайнятість, викроював час для улюбленого малярства, здебільшого пейзажів, і для не менш улюбленої поезії. З його творчою спадщиною можна ознайомитися в музеї В.П. Філатова, створеному при інституті. Щоправда, нещодавно, завдяки зусиллям філатовців, з’явився й мальовничий альбом з вибраними творами академіка, але, на жаль, дуже обмеженим накладом. Тут є над чим попрацювати ретельному досліднику. Адже поки що ґрунтовних і розгорнутих праць на цю тему нема. Невелику творчу розвідку я знайшов лише у відомого одеського літературознавця Григорія Зленка, який у своїй статті «І офтальмолог, і поет…» (газета «Чорноморські новини» за 29 жовтня 1964 року) засвідчив, що Володимир Філатов виявив у царині обох мистецтв неабиякий хист і для прикладу проаналізував кілька віршів.

«Є у Володимира Петровича, — писав Григорій Зленко, — й твір на історичну тему «Садко» («Сила пісні»). Йдеться в ньому про те, як на давній базар, де «в пыли и шуме давно люди бьются — за алтын», зайшов відомий билинний герой Садко-гусляр. Сумне видовисько торгу стиснуло йому серце, і заспівав тоді Садко людям, що стояли в німім зачаруванні, пісню. Пливли в ній грізні хмари, гомонів ліс, билась океанська хвиля, рвав сталевий ланцюг сокіл. Та пісня так вразила, що опісля неї «целый час молчал базар» — вже не бив чоловік жінку, не брав хабарів проворний дяк, не обводив смерда кругом пальця зайшлий гість. Вірш цей свідчить, що В.П. Філатов глибоко знав російську народну творчість, а розмір його та манера викладу дозволяють говорити, що автор брав уроки у пушкінських казок… Ясна річ, що він у своїх поезіях торкнувся й обраної ним галузі медичної науки, якій віддав усе своє життя. Він лишив віршований заповіт «Моим ученикам», в якому звертався до тих, кому передавав свій багатющий досвід, з надією, що вони, зігріті теплою жалістю, «мрак тяжелый разорвут» і повернуть незрячим найбільший дарунок природи».

Ті, що розривають п
ітьму

Наступники Володимира Філатова, які очолювали інститут, відомі офтальмологи Надія Пучковська (з 1956-го по 1985-й), Іван Логай (з 1985-го по 2003-й), Наталія Пасєчникова (з 2004-го по теперішній час) разом з колективом не лише продовжили розробку наукових проблем, розпочатих засновником інституту, але й далі розвивали та розвивають і вдосконалюють їх, торують нові шляхи в лікуванні.

Ми зустрілися з Наталією Пасєчниковою, членом-кореспондентом Національної академії медичних наук України, доктором медичних наук, професором, заслуженим лікарем України, і попросили її розповісти про сьогодення філатовського інституту.

— Наш інститут — унікальний заклад, — зазначила Наталія Володимирівна, — важко знайти ще один такий, де було б воєдино злито науку і практику. При інституті працюють консультативна поліклініка і лікарня, куди звертається стабільно велика кількість людей. І ми нікому не відмовляємо, хоча й відчуваємо певні труднощі. Наприклад, наша поліклініка будувалася з розрахунку на прийом ста осіб на день, а зараз її щодня відвідують уп’ятеро більше. Щороку різними формами лікування — і стаціонарно, й амбулаторно — у нас охоплено понад 200 тисяч пацієнтів як з України, так і з-за кордону. Щороку тут проводиться 15 тисяч операцій. Лікуємо всі захворювання органів зору, в тому числі застарілі й ускладнені. Адже 70—80 відсотків відвідувачів звертаються до нас як до останньої інстанції, де на шальки терезів покладається доля. І як радісно стає, коли людина повертається до повноцінного життя!

Наші здобутки не були б такими вагомим, якби не займалися науковою діяльністю. Тут я хочу особливо відзначити той факт, що життя подарувало нам чудову можливість перейняти знання безпосередньо від великого вчителя, яким є для нас Філатов, як і його приклад самовідданого служіння людям. Сьогодні інститут, як і вся країна, переживає не кращі часи. Я далека від думки скаржитися на фінансову скруту, але хочу відзначити стійкість наших працівників, які, прокладаючи шлях від виникнення ідеї до впровадження її в практику, виконують кропітку, непомітну для стороннього ока роботу в лабораторіях і віваріях, які одержують мізерні зарплати, але продовжують наполегливо працювати в ім’я святої мети — повернення здоров’я людям. І як це не пишномовно комусь видасться, я вважаю їх героями. Адже героями стають не лише на війні, а й у мирній праці, — наголосила Наталія Володимирівна.

Серед тих, хто примножує славу інституту, — професори Надія Боброва, Валерій Віт, Галина Дрожжина, Микола Леус, Станіслав Якименко, кандидати медичних наук Олексій Бузник, Сергій Кацан, молодший науковий працівник Ілля Насінник та багато інших. Усього в штаті інституту — близько 800 осіб. Україна заслужено може ними пишатися.

Про це свідчать численні подяки людей. Ось лише дві з них: «Я, Амір Алієв, житель Азербайджану, приїхав з сином, який лікувався в Азербайджані, Росії, Ірані, але ніде не змогли його вилікувати. І лише в інституті Філатова завдяки операції з пересадки донорської рогівки син отримав можливість бачити світ своїми очима»; «У мене праве око майже не бачило — висока короткозорість, глаукома і катаракта. А зараз я пишу ці рядки без окулярів. Я потрапила в надійні руки. А. Попереля, Одеса».

Могутній арсенал

Про нові досягнення філатовців можна розповідати годинами. За браком місця коротко зупинимося лише на окремих розробках.

Надзвичайно важливою тут є праця над створенням штучної рогівки. Це не просто нове слово в офтальмології, а — без перебільшення — її майбутнє. Реалії такі: донорського матеріалу не вистачає, до того ж не вся трупна рогівка придатна для пересадки. До трансплантатів вимоги особливі: треба, щоб організми, з яких вони можуть бути взятими, не були вражені інфекційними чи онкологічними захворюваннями тощо. Тимчасом, за даними Всесвітньої організації здоров’я, потребу в пересадці штучної рогівки мають 10 мільйонів людей, а за рік у світі таких операцій виконується в тисячу разів менше.

У пошуках придатного замінника було звернено увагу на рогівку свині (вона, як виявилося, найпридатніша для пересадки), на використання кератопротезів, але вони не могли кардинально розв’язати проблему.

Сьогодні декілька груп учених у світі працюють над розробкою синтетичного аналогу рогівки з колагену — різновидності білка. Одеські вчені цим завданням займаються спільно з колегами зі Швеції. Вони прагнуть досягти такого результату, щоб новий замінник був біоек-вівалентним, тобто максимально наближеним за своїми властивостями до людського. Зараз його апробують на кроликах, і результати вселяють надію.

З лікувальною метою в інституті широко застосовується лазер. Ще на зорі квантової електроніки одеські вчені перейнялися питанням: як застосувати лазерний промінь в офтальмології. Вони знайшли однодумців у групі фізиків і разом з ними створили перший автомологічний лазер. Ті події стали основою для художнього фільму «Синє небо», знятого на Одеській кіностудії у 1971 році. Прототипом головного героя став професор Леонід Линник, який уперше в світі застосував лазерне випромінювання для коагуляції сітківки.

Лазер допомагає в багатьох обставинах. Й ось ще один приклад. Як відомо, патогенні бактерії, які призводять до захворювання, змінюються швидше, ніж антибіотики, покликані з ними боротися, тому нерідко використання антибіотиків не дає сподіваного результату. Взагалі, це глобальний виклик медицині, який завтра може призвести до великого лиха. Розуміючи це, в інституті при лікуванні запальних хвороб ока розробили інноваційний спосіб боротьби з інфекцією. Для цього поєднали дію метиленової синьки, яка має протизапальні та антимікробні властивості, з дією лазерного променя. Й отримали одразу три переваги: позбулися необхідності застосовувати антибіотики, досягли кращої ефективності і виграли в економічності лікування.

Спеціалісти знають, що великою проблемою є збереження зору дітей, бо саме в дитячому віці бере початок низка захворювань, які потім призводять до погіршення зору і сліпоти. В інституті це один з пріоритетних напрямків діяльності. Зокрема, недавно тут винайдено новий метод лікування дитячої онкологічної патології. Так-так, пухлина, на жаль, вражає й дітей і, буває, закладається ще в утробі матері. Раніше пухлину видаляли разом з оком, новий метод дозволяє зберегти не тільки око, а й зір.

А ось ще один факт. Йдеться про недоношених дітей. У немовлят, які народилися до 35-го тижня вагітності та з вагою менше 2500 грамів, є ризик, що в недорозвиненій сітківці ока загальмується ріст судин. Якщо в такому випадку не надати вчасну допомогу, то дитина залишиться сліпою. Офтальмологи інституту Філатова взяли на себе контроль та допомогу малятам у південному регіоні України. За п’ять років вони оглянули понад 4000 дітей і 250 з них прооперували, врятувавши від неминучої сліпоти.

Ноу-хау для всіх

Як зазвичай буває? Люди нерідко відкладають візит до лікаря на потім: то часу нема, то грошей, то просто страшно почути невтішний діагноз…

А ось новий додаток до мобільних телефонів для перевірки власного зору, розроблений в інституті Філатова, і час заощаджує, і безплатний, і доступний для всіх — дорослих і дітей. Достатньо з допомогою мобільного телефона чи планшета долучитися до спеціальних тестів, що складаються з малюнків і текстового супроводу. Ключем до програми є два слова: «Добре бачу». З допомогою новинки можна визначити такі вади зору, як далекозорість і короткозорість тощо, запримітити початок захворювання, щоб вчасно звернутися до фахівця.

Мобільний додаток також пропонує гімнастику для очей, її версії для дорослих і дітей, що особливо корисно для тих, хто тривалий час проводить перед моніторами комп’ютерів.

Розробку філатовців впровадила компанія «Київстар».

Тканинна терапія:
сьогодні і завтра

Тканинна терапія була й залишається важливим напрямком діяльності інституту. Тут розроблено і запропоновано для впровадження у практику цілу низку препаратів, виготовлених з алое, лиманної грязі, морської води, торфу, плаценти, буркуну… Свого часу одеський завод «Біостимулятор» випускав їх у великій кількості, і, як правило, їх охоче купували заморські оздоровниці. З розвалом Союзу завод закрився і випуск препаратів припинився.

Але інститут зберіг лабораторію фармакології і тканинної терапії, де нині ці препарати виготовляються в обмеженій кількості й використовуються для лікування офтальмологічних захворювань.

Втім, з таким станом речей в інституті не збираються миритися. Тут усвідомлюють, що при правильному налагодженні справи, врахувавши сучасні вимоги ринку, цьому сегменту діяльності можна надати другого дихання. Адже тканинні препарати, крім усього іншого, є ще й чудовими біоактивними добавками, які шкоди організму не завдадуть, а користь принесуть неодмінно. Це давно доведено. Потрібні лише маркетолог і спонсор, і тоді світ переконається, що нашим препаратам нема аналогів. Їм і в підметки не годяться широко розрекламовані на Сході, скажімо, настої з вусів тигра чи з пазурів яструба.

* * *

Інституте світла, ти потрібний людям, світи їм, як маяк, за будь-якої погоди.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.