«Мінськ плюс» для нас тепер мінус

Після відвертого порушення агресорами пункту про негайне і всеосяжне припинення вогню з 00 годин 15 лютого, після інтенсивних обстрілів і нападів на українські війська по всьому фронту, після масованої атаки на Дебальцеве логічно було вийти з «мінського процесу», спробувати, якщо вже так необхідно, знайти новий майданчик для спілкування. Причому не з ватажками «народних республік», а з російським президентом, який у Мінську прямо визнав, що впливає на рішення цих бандитів.

Вихід з «мінського процесу» України нахмурив би, звісно, вирази облич Ангели Меркель і Франсуа Олланда. Але ненадовго. Миро-творці за посадою, вони одразу знайшли б спосіб і невинність зберегти, і капітал надбати, не надто дратуючи Росію. Зате Путін втратив би обличчя і перестав би ви-глядати переможцем на дипломатичному фронті. Для прикриття агресії йому довелося б шукати новий фіговий листок.

Загроза виходу України з «мінського процесу» для Кремля була такою великою і такою реальною, що російська дипломатія пішла на ризикований крок. Ще до залишення українськими військами Дебальцевого Росія виступила з ініціативою скликання екстреного засідання Ради Безпеки ООН і внесла проект резолюції про підтримку суверенітету та територіальної цілісності України. У тій же резолюції міститься підтримка імплементації мінських угод. Нема сенсу обговорювати, наскільки цинічним було внесення такого проекту країною-агресором, країною, яка анексувала частину української території. Але варто подумати, чому українська делегація і постійний представник України в ООН Юрій Сергєєв не знайшли кращого виходу, ніж підтримати російську резолюцію.

У Раді Безпеки 17 лютого вона пройшла одноголосно і прив’язала до нас «Мінська» намертво. Вийти з угоди тепер означає порушити зобов’язуючу резолюцію РБ ООН. Підписи бандитів освячені міжнародним правом, а угоди дійсні навіть у разі походу терористів на Київ.

Мантри
про миротворців

Посилаючись на резолюцію РБ ООН, українську сторону тепер можна безпідставно звинувачувати у всіх гріхах. Постійний представник Російської Федерації в ООН Віталій Чуркін вважає, наприклад, що таким гріхом є постачання в Україну зброї з-за кордону. А за-прошення в країну поліцейських миротворчих місій прямо порушує мінські домовленості, оскільки спостереження за миром на сході України покладено винятково на ОБСЄ.

Зауваження пана Чуркіна викликане, мабуть, повідомленням, що Рада національної безпеки і оборони України на засіданні 18 лютого під головуванням президента Порошенка схвалила щось схоже на «план Б». Одним з його елементів стало рішення запросити в Україну миро-творців під егідою ООН або ЄС.

Слід зауважити, що фахівці щодо існування єдиного плану українського керівництва і введення його в дію, у разі невиконання мінських угод, мали великі сумніви. І мають. Президент Порошенко, відкриваючи згадане засідання РНБОУ (частина засідання транслювалася в прямому ефірі на телеканалах) ви-глядав, скоріше, імпровізатором. У всякому разі, сам Петро Олексійович і люди з його оточення раніше публічно відкидали можливість введення в Україну миротворчих місій.

Це зрозуміло. У Раді Безпеки ООН на таке рішення неминуче накладе вето Росія або, що ще гірше, поставить умову участі в місії своїх миротворців. За зразком тих, що діють у Придністров’ї, що призвели до втрати Грузією Абхазії і Південної Осетії. Євросоюз, як організація, своїх збройних сил або поліцейського корпусу не має, а миротворчу місію може сформувати лише при одностайному рішенні всіх держав ЄС, а цього нема і найближчим часом не буде.

Залишається два варіанти — звернутися з цього приводу до НАТО (де досягти рішення консенсусом легше) або до західних союзників, які готові сформувати коаліцію миротворчих сил. Учасники такої коаліції при цьому повинні бути готові до активної воєнної протидії Росії.

Чи треба говорити, що створення такої коаліції сьогодні фантастика? Якщо західні країни, побоюючись реакції Кремля, не хочуть постачати нам для захисту зброю, то яка з цих країн погодиться на-діслати для захисту України власних солдатів і воювати з ядерною державою? Чуркін та його господарі можуть бути спокійні — в Україні миротворців найближчим часом не буде. Як і миру в осяжному майбутньому.

З того, що прозвучало на відкритті засідання Ради національної безпеки і оборони України 18 лютого і після засідання на прес-конференції секретаря РНБО Олександра Турчинова, можна зробити висновок, що для українського керівництва затяжна (на роки) війна стала не прогнозом, а неминучою реальністю.

Створення єдиної системи захисту населення, створення воєнного кабінету для оперативного реагування на зміну обстановки в тилу і на фронті не залишає місця для мирних ілюзій. А рішення про підготовку законодавчих змін до закону про воєнний стан визначає, у якому напрямку розвиватимуться події.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.