Переглядів: 846

Іван ДЗЮБА: «Першою жертвою війни стає правда»

Він не любить давати інтерв’ю. І якщо робить це, то доcить рідко. Та все ж мені вдалося вмовити Івана Дзюбу. 83-річний Герой України, дисидент, академік, учасник ініціативи Першого грудня, екс-міністр культури (у нього багато звань та регалій) поділився з «Експресом» своїми думками щодо останніх подій…

— Іване Михайловичу, більшість українців починає день зі знайомства з новинами — по телебаченню, радіо чи інтернету. Хоча дехто (таких, звичайно, меншість) свідомо дозує той бурхливий інформа-ційний потік… Ви серед перших чи других?

— Серед перших. Новини «ловив» багато разів на день, у надії почути щось обнадійливе. Але останнім часом обмежуюся ранковими й вечірніми новинами — через їх одноманітність і неконкретність, за якими вгадується часом і неправдивість.

Коли чуєш нескінченне та стандартне: «ситуація складна (напружена), але контрольована», то вже відчуваєш, що скоро буде біда (Іловайськ, Дебальцеве, Донецький аеропорт, 31-й блокпост, місто Щастя і т.д.). Бо скільки ж можуть стояти ті хлопці під «градами» й «ураганами»? А їх, замість виручати, величають кіборгами — металеві, все стерплять. Мабуть, їхні матері й дружини бачать у них не кіборгів, а синів і чоловіків та наречених.

Багато запитань викликають і нескінченні повідомлення про обстріли житлових кварталів різних міст та, відповідно, жертви серед мирного населення. На мій погляд, інформація про такі злочини мала б іти від спостережної місії ОБСЄ — там же кілька сот «спостерігачів»! І не з самими ж біноклями вони туди приїхали! Але таке враження, що набрали дипломатичної води в дипломатичні роти й мовчать. Де їхні звіти, де періодична інформація для міжнародних організацій? Ніби бояться сказати правду, бо вона може виявитися неполіткоректною. Ось визнали зовсім очевидне: Маріуполь обстріляно зі сходу, з боку бойовиків, — і Росія невдоволена таким висновком…

Знаєте, підтверджується давня істина: першою жертвою війни стає правда.

— Щодня нам повідомляють про нові й нові жертви. Щодня у наших містах та селах хоронять бійців… Вам не здається, що це схоже на певне жертвоприношення, яке платить Україна? І чи не можна було його уникнути, ставить собі питання багато хто.

— Усяку пожежу гасити легше на початку, а коли розгориться — уже важко або й неможливо. А ще краще — запобігти їй. У цьому мудрість державців. Сьогодні судити про це легко. А тоді, пригадаймо, в Україні не було цілком легітимної влади, були в.о., на Донеччині ж була тверда влада — у руках «регі-оналів», міліція і СБУ прямо або потай підтримували заколотників. Більшість населення також була на їхньому боці… Звичайно, на Донеччині було і є багато українських патріотів, але вони становили меншість й опинилися в непевному становищі через ворожість місцевої влади та нерішучість київської.

Суперечки про те, чи це війна Росії з Україною, чи громадянська війна на Донеччині, здаються мені схоластичними. Згадаймо історію. Майже сто літ тому агресія більшовицької Росії проти Української Народної Республіки інспірувала виступ пробільшовицьких сил у самій Україні. Одного не було б без другого. Так і тепер. Імперський сказ Путіна зупинився б на кордоні з Україною, якби він не розраховував на підтримку певних політичних сил — п’ятих та інших «колон», на які багата українська історія, — та значної частини населення Донеччини.

— Дехто з українців каже: «Я не розчарувався у Путіні (від нього нічого доброго чекати не можна було), а розчарувався в російському народові — пасивному, сліпому…» Чи варто тут усе списувати на «зазомбованість»?

— Зараз тільки дуже ледачий не вправляється на тему рабського духу й сліпоти російського народу. Нібито й не заперечиш, мимоволі щось таке проривається. Але відокремлюймо проминуще від сталого. А стале в тому, що яким би не був чи не здавався нам російський народ лихим чи добрим, нам жити з ним поряд, як і йому з нами (виходимо з того, що Росія нас не проковтне). Отже, доведеться їм адаптуватися до нас, а нам до них, — попри взаємні антипатії чи симпатії та численні історичні порахунки. Хтось запропонує інший варіант?

І друге. Пригадаймо, що говорилося і писалося про німецький народ під час Першої світової війни й особливо у роки Другої. Деякі узагальнення тодішньої полемістики про німецьку націю тепер сприймалися б як маячня. Бо маємо й інше знання про неї. Тож скінчиться нинішня війна путінської Росії з Україною, і ми згадаємо й інше обличчя Росії. Хоч годилося б і тепер про нього не забувати. Не говорімо про росіян сьогодні того, за що завтра може бути соромно. Хай буде соромно їм...

Богдан БОНДАРЕНКО.

Джерело: http://expres.ua.

 

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua