Одеса в золотих променях історії

Історія Одеси: короткий курс

Розділ І. 1415 рік — початок історії Кочубеїва-Качібея (Одеси)

В історичній науці прийнято вважати початком історії населеного пункту першу письмову згадку про нього. Виходячи з цього, історик Олександр Васильович Болдирев (1963 — 2001) свого часу переконливо довів, що початком історії Одеси є 1415 рік, коли у письмових джерелах вперше з’явилася інформація про порт Качібей або Хаджибей, пізніше — Одеса.

«Порту Кочубеїву» (в оригіналі — Kaczubyeiow) приділив увагу у своїй «Історії Польщі» хроніст Ян Длугош (1415 — 1480). Розповідаючи про події 1415 року, він, зокрема, писав: «…у той час прибули до польського короля Владислава посли патріарха і грецького імператора з листом та олов’яними буллами, які їх удостоювали, а турки їх всіляко мучили і гнобили; їм потрібна щедра допомога зерном. Владислав же, польський король у святому співчутті, документально засвідчує допомагати. Він дає і щедро дарує прохану кількість зерна, яке їм потрібно отримати в його королівському порту Кочубеїв» (переклад цитати з латини Т. Олійника). Отже, перша згадка про Кочубеїв пов’язана з братерською допомогою, що її надав один християнський правитель іншому перед обличчям загрози турецького завоювання.

Згадка Кочубеїва* безпосередньо пов’язана з виходом у кінці XIV ст. до берегів Чорного моря Великого князівства Литовського, або Русько-литовської держави. Тоді у межиріччі Дніпра та Дністра згадувалися її порти Дашків (Очаків), Качібей (Одеса), Чорнігрод (біля теперішнього Овідіополя), Караул (у пониззі Дністра). Це відбулося за часів правління легендарного литовського князя-воїна Вітовта. Історик ХVІ ст. Матвій Стрийковський (1547 — 1582) вважав Вітовта (Вітольда) причетним і до вище-згаданого відправлення зерна до Константинополя 1415 року з порту Качібея (в оригіналі — Kacibeja), зазначаючи: «В той час посли від цезаря і патріарха Константинопольського приїхали, прохаючи про допомогу харчами, бо на них турки, що зміцнилися в Адріанополі, наскакували і Константинополь облогою дражнили. Тому король з Русі і Вітольд з Литви Дніпром (милостю християнською спонукані) послали до Качібея порту моря Понтійського (який був у той час у державі Литовській) збіжжя та живності достатньо» (переклад цитати з польської В. Вербицького). Як бачимо, М. Стрийковський вважав, що надіслане 1415-го зерно було «з Русі», тобто з Галичини — Руського королівства, а пізніше Руського воєводства, що перебувало тоді у складі Польського королівства, та «з Литви», тобто володінь Великого князівства Литовського, до якого входили тоді Київщина, Волинь та Поділля.

Вочевидь, зерно відправлене 1415 року з Кочубеїва було по-дільське. Адже до земель Поділля тоді відносили і сам Кочубеїв-Качібей. Лицар Жильбер де Ланнуа (1386 — 1462), який відвідав край 1421-го, згадував, що подільський староста держави Вітовта Юрій Гедигольд будував фортеці поблизу Чорного моря, зокрема у гирлі Дністра (ймовірно, то був Чорнігрод або Каравул, який по-татарськи називався Міяк). Приблизно в той же час згадуються литовські «замки», тобто фортеці, в Дашкові (Очакові) та Кочубеїві (Одесі). Наприклад, коли 1431 року внаслідок польсько-литовської війни західне Поділля відійшло до польського короля Владислава, а східне — до литовського князя Свидригайла, у відповідних договорах серед «замків Подільської землі» було названо Качакенов [Kaczakenow] та Дашків і, зокрема, зазначалося, що «великій князь Свидригело мусить володіти наступними замками та містами: Брацлав, Соколец, Звенігород, Казубінов [Kazubinyow], Дашков [Daszkow]» (переклад цитати з польської О. Різникова) та низкою менш важливих пунктів.

На той час на Правобережній Україні була поширена практика віддачі міст у приватну власність магнатам. Не уникнув цього і Ка-чібей. 1442 року польський король надав «укріплення: Каравул [Caravul] над р. Дністер, Чарніград [Czarnigrad], де вищесказана р. Дністер впадає в море, і Качібеїв [Caczibienov], розташований на морському узбережжі, з усіма гаванями**, митницями водними і сухопутними, а також з землями, селами і всім іншим» (переклад цитати з латини О. Білецької) ад-міністратору Поділля магнату Теодору Бучацькому. Притому монарх висловлював сподівання, що новий власник ці «землі в Поділлі» зможе «привести у досконалість». Т. Бучацький був засновником нової гілки свого роду, що отримала прізвище Язловецькі. Згідно з документами, які знайшов польський історик Тадей Чацький (1765 — 1813), Язловецькі 1442-го мали суперечку з польськими урядовцями за Пересип (один із сучасних районів Одеси), який тоді щойно утворився. За словами Т. Чацького, конфлікт виник «…між Язловецьким, якому він [король] подарував ту частину землі понад Чорним морем, де був та є невеликий порт Качібей [Kaczubej], та …чиновниками, які доводили, що у привілеї не були надані пересипи [prysypisku], а вони за сто років були принесені морем від інших земель і приєднані до наших [королівських] володінь…», «і Язловецький чинив опір побудові домів для сторожі на цій Пересипі» (переклад цитат з польської О. Різникова).

Язловецькі ще довго вважали Качібей своїм законним володінням, навіть коли він фактично вже давно належав османам. У 1585 році серед спадкових володінь пана Миколи Язловецького було позначені «Чарнігрод [Czarnigrod], Качібієв [Kaczibiow], Караул [Karaol]» і як підставу для того згадано «суму стару, добру, не скупу», яку заплатили за них його предки. Слід зазначити, що серед величезних володінь Язловецьких на Поділлі було і село Кочубієв біля Дністра поблизу Кам’янця-По-дільського. Те, що Язловецьким належали два населені пункти з однаковою назвою історик Олексій Іванович Маркевич (1847 — 1903) вважав невипадковим і припускав, «что черноморский Качибей был основан переселенцами из приднестрянского Качибея», не виключаючи і протилежного — Язловецькі напередодні османського завоювання краю могли переселити мешканців свого чорноморського Кочубеїва до західного Поділля, заснувавши там однойменний населений пункт (зараз село Кочубеїв перебуває у Чемеровецькому ра-йоні Хмельницької області).

До речі, і Бучацькі, і Язловецькі були приписані до гербу «Абданк». Він являв собою зображення срібного «ламаного пояса», що нагадувало літеру W. Пізніше цей же герб мали українські гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Виговський. Зважаючи, що це був герб власників Кацюбієва-Качібея, від нього можна починати геральдичні традиції Одеси.

Примітки:

* Щодо походження назви Кочубеїва існували різні версії, пов’язані з іменами ймовірних його засновників. Польський історик Мар’ян Кароль Дубецький (1838 — 1926) вважав, що назва Коцюбієва пішла від прізвища подільського шляхтича Коцюби-Якушинського, який і заснував це місто. Від XVI ст. існує версія, що «порт Качібей» та лиман біля нього отримали назву від імені татарського хана Качібея, який загинув у битві під Синіми Водами 1363 року і, ймовірно, належав до роду Чингізидів.

** Можливий переклад — «портами». В оригіналі — «portibus».

Тарас ГОНЧАРУК,
доктор історичних наук,
професор ОНУ ім. І.І. Мечникова.

(Далі буде).