Про аномалії, реалії і кішку Мурку

Моя кішка Мурка, не відаючи того, згорталася калачиком, чим лише підсилювала невеселі думки, адже, за народними прикметами, вона це робить на негоду. Внук всіляко намагався випростати її, і, можливо, це чи щось інше заступало шлях бурям і наступного дня на небі знову сяяло сонечко.

Той пам’ятний песимістичний прогноз, певне, спантеличив і самих експертів. Оговтавшись, вони ретельно перевірили свої розрахунки. І вийшло, що Світовий океан підніметься не на 90, а на 59 сантиметрів, і не в 2050 році, а на кінець ХХІ століття. Але, на жаль, усі атрибути глобального потепління збережуться. Посуха може охопити ще більшу частину земної площі. Часткове або повне затоплення все одно загрожуватиме багатьом прибережним територіям. Ймовірно, інтенсивнішими стануть тропічні циклони, сильні зливи, морські шторми...

Не фунт ізюму й інші передбачення. Так, минулого літа цим питанням пере-ймалася експедиція Всесвітнього фонду дикої природи, яка відвідала Українське Придунав’я. Менеджер проектів цієї організації Михайло Нестеренко підтверджує, що літо в Україні стане ще спекотнішим, гарячішим, зокрема в Придунав’ї температура повітря до 2050 року збільшиться на 1—1,5 градуса.

За прогнозом ООН, потепління на 2100 рік визначено в межах від 1,8 до 4 градусів. Постає питання: «А що це означає? Це мало чи багато?» Виявляється, не просто багато, якщо зважити, що за останнє століття, за даними Держгідрометслужби, середня глобальна приземна температура повітря зросла лише на 0,74 градуса.

Й ось зовсім недавно, наприкінці минулого року, в Києві відбувся 2-й Національний діалог зацікавлених сторін з питань політики управління посухами в Україні, проведений у рамках діяльності Всесвітньої метеорологічної організації та Глобального водного партнерства. Представниця останньої інституції Анна Цвєткова сказала про таке:

— Ризик повеней-посух посилюватиметься до 2070 року, кількість потерпілих від їх наслідків зросте з 28 до 44 мільйонів осіб. У південній і деяких частинах Центральної та Східної Європи літній стік річок, ймовірно, скоротиться на 80 відсотків. Це призведе до зниження гідроенергетичного потенціалу в середньому на 6 відсотків. Вірогідно, що у південно-східній Європі, в тому числі в Україні, мінливість клімату проявлятиметься з більшою силою, ніж в інших частинах континенту.

Кліматичні зміни, як стверджують фахівці, це не лише нашестя посух чи повеней, а й нових інфекційних захворювань, про які ми з вами раніше й не чули, нових шкідників і хвороб рослин. А в низці регіонів може стати дефіцитом питна вода. Втім, з нею і так уже є проблеми.

Про що розповіли річні кільця
каліфорнійського дуба

Природні катаклізми не щадять нікого. Про це свідчать повідомлення з різних куточків світу.

Про тривалу посуху інформують з Каліфорнії (США). Такого бездощів’я, як нині, там не спостерігали 1200 років. Як доказ учені використали річні кільця місцевого виду дуба-довгожителя, який надзвичайно чутливий до змін вологи в ґрунті.

Така ж біда спіткала Бразилію, де подібної посухи не бачили 80 років. Сильна спека згубила врожаї в Болівії, Гондурасі та інших країнах.

Від посух страждають не тільки Європа та Америка, а й Африка, Австралія, Азія. Показовим є зменшення рівня води в Байкалі — найглибшому озері на планеті. Порівняно з 2013-м торік він упав на 40 сантиметрів. Таку ситуацію зафіксовано вперше за останні 60 років.

Посухи ми переживемо,
а опустелювання?

Як зазначається у тлумачному словнику, посуха — це брак дощу влітку, що призводить до висихання ґрунту і загибелі рослинності. Пустеля — простір із бідною рослинністю або без неї, у переносному значенні — обшир, позбавлений ознак життя. З посухами боротися можна, з пустелями — практично неможливо.

Для боротьби з посухами не одне покоління успішно застосовувало лісосмуги, певні способи степового землеробства, зрошення та снігозатримання. Але непродумані економічні реформи систему зруйнували: від зрошення залишилися, як то кажуть лише кісточки; у лісосмугах більше пеньків, ніж дерев; про безвідвальний обробіток ґрунту всі вже й забули, як і про щити для затримання снігу на полях.

А от наступ аномального клімату посилився.

Пригадується розмова з академіком НААН України, доктором сільськогосподарських наук, завідувачем відділом Селекційно-генетичного інституту — Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення Миколою Литвиненком. Занепокоєний ситуацією, він говорив:

— Під впливом глобального потепління в Україні спостерігається фактично зміщення кордонів природно-кліматичних зон на 100—150 кілометрів на північ. До лісостепу зміщується зона північного степу, а в його південній частині вже реально виявляється опустелювання. Воно, на думку спеціалістів, загрожує втратою для хліборобів від 15 до 21 мільйона гектарів орних земель. Ця біда стосується не лише Херсонщини, де існує найбільша пустеля в Європі — Олешківські піски, а й Миколаївської та Одеської областей. Ознаки пустельної зони помічено, зокрема, в Кілійському та Ізмаїльському районах.

І це не межа.

Нові тривожні факти оприлюднили й під час засідання вже згаданого 2-го Національного діалогу з питань посух. Під аномалію потрапило Полісся, яке завжди було достатньо зволоженим і навіть осушувалося. Сьогодні вже про ніяке осушення нема й мови, навпаки — треба розробляти заходи зі збереження вологи та поливу. Те ж питання залишається актуальним і для Чернігівщини.

Саме через посухи, як наголошували учасники засідання, Україна втрачає найбільше врожаю. Але оскільки це лихо — проблема глобальна, то й боротися з нею треба спільними зусиллями всіх держав. У цьому напрямку, як було сказано на засіданні, діє Програма інтегрованого управління посухами, яка поки що охоплює 35 країн. Її мета — сприяння координації дій, розвитку наукових знань, моніторингу, прогнозуванню та реагуванню на посухи тощо.

Екологічна громадськість уже давно чекає на державну програму протидії кліматичним викликам, зокрема посухам, в Україні. Якісь окремі елементи її є, але системного інтегрованого підходу нема. Певно, і перший (2013), і другий (2014) національні діалоги з питань посух таки посприяли створенню українського загального плану дій. На останньому засіданні схвально зустріли повідомлення завідувача сектору земельних ресурсів Міністерства екології та природних ресурсів Юрія Колмаза про те, що процес підготовки Національного плану дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням триває і буде підготовлений у квітні цього року.

Вчені виступають за розвиток нових технологій, спрямованих на зменшення викидів парникових газів, енергозбереження, зрошення, впровадження нульового чи безвідвального обробітку землі, збільшення фінансування на науку. Та й усім нам слід адаптуватися до нових умов — жити ощадливіше, поводитися обачніше й переглянути деякі традиції. Коли стовпчик термометра піднімається до позначки 40 градусів, то не треба бовваніти в полі чи на городі і збирати колорадських жуків або підгортати картоплю. Краще перепочити в затінку. Але при цьому бажано забути про оковиту і не намагатися врівноважити температуру зовні і всередині тіла.

Ой, лихо — не біда...

Втім, окремі дослідники вбачають у подальшому потеплінні й позитивні моменти, як-от можливість збирати два врожаї на рік, щоправда, за умови за-стосування зрошення, бажано крапельного. Ще одна вигода: оскільки зими будуть м’якшими, то палива для обі-грівання житла знадобиться менше. А менше спалюємо — менше викидаємо...

Кілька років тому у розмові зі мною завідувач кафедри агрометеорології, доктор географічних наук, професор Анатолій Польовий висловив таку думку:

— За одним із сценаріїв розвитку клімату, а їх є кілька, виникає така ситуація, коли, з одного боку, частішають екстремальні явища, а з іншого — в атмосфері підвищується рівень СО2. Як би світова спільнота сьогодні не боролася з цим явищем, поки що нема підстав думати, що ми його скоро подолаємо. Але в цьому є й добре зерно. Реагуючи на збільшення вуглекислого газу в атмосфері, рослини підвищують рівень фотосинтезу, тобто листкову поверхню, свій фотосинтетичний потенціал, відтак краще нарощують біомасу — як загальну, так і господарсько-корисну. У підсумку це приведе до підвищення врожайності, зокрема у південному та північному степу — на 30—45 відсотків. Максимальний валовий збір зерна озимої пшениці може збільшитися майже до 30 мільйонів тонн.

Як тут не згадати ще про одну позитивну роль СО2. Якби парникового ефекту взагалі не було, то на нашій планеті стало б холодніше десь на 30 градусів і життя практично завмерло б.

Ось де потрібна, як то кажуть, золота середина.

«Парник» у небі
чи «грілка» в надрах?

Парниковий ефект, зумовлений збільшенням вуглекислого газу в атмосфері, — домінуюча причина глобального потепління. І, певно, нема підстав не довіряти більшості вчених, які схиляються до цієї версії. Водночас існують й інші пояснення.

Опоненти доводять, що коливання температури на Землі є циклічними і ніякої особливої шкоди планеті не завдають, а якщо й завдають, то не більше, ніж це було, скажімо, в ХІХ чи ХХ століттях.

Є й ще одна цікава гіпотеза: атмо-сферу нагріває «грілка» в глибинах планети. Чи не вперше таку ситуацію описав Чингіз Айтматов у романі «І довше віку триває день». У ньому вчені відкривають за межами Сонячної системи нову планету. Її населяють розумні істоти, які багато чого досягли, але перед ними стоїть колосальна проблема, з якою люди ще не стикалися на Землі. Це явище письменник назвав внутрішнім висиханням планети — наслідком якихось грізних реакцій у її надрах. Через це, пише автор, «пустеля завбільшки із Сахару з кожним роком крок за кроком наступає на життєвий простір блакитноволосих інопланетян. Для них це найбільше лихо. Вони ще не навчилися керувати процесами, які відбуваються в глибинах планети». А ми навчилися? Ні. Та й узагалі: що нам відомо про земні надра? Дуже і дуже мало.

Фантастика, як відомо, нерідко стає реальністю. Й ось вже український вчений Микола Река стверджує, що Земля нагрівається не зовні, а зсередини, і тут нема чого нарікати на вуглекислий газ. Причина не в ньому, а в техногенному магнітному полі, створеному людиною. Воно викликає резонанс, який призводить до нагрівання ядра Землі.

Ой, дайте мені мерщій брому чи хоча б валер’янки! Воістину, відтоді, як з’явилися прогнози, з погодою почало творитися щось дивовижне. Але нам нічого іншого не залишається, як усе ж таки стежити за передбаченнями. Це захоплюючий і безконечний серіал, сюжет якого відомий хіба що Господу. А якщо раптом комусь забракне нервів на все це дивитися, то можна завести собі Мурку та й перевіряти, що там кажуть народні прикмети. І валер’янка, до речі, знадобиться.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.