Із катакомб – на... дах оперного

Дослідження одеських катакомб, що ведуться впродовж десятиліть, не припиняються й нині. Як і раніше, провідну роль тут відіграє «Пошук», якому цьогоріч сповнюється 50. «Це добровільна, відкрита організація, а відтак кожен, хто побажає, може стати дослідником і членом нашої команди», — підкреслив Костянтин Пронін під час недавньої зустрічі з журналістами.

Грандіозна, по суті, фантастична за своїми розмірами система підземних каменоломень Одеси та області, частково пов’язаних між собою у вигляді вигадливого лабіринту, принесла всесвітню славу нашому місту. Загальна протяжність виробок за оцінками фахівців сягає 2500 кілометрів, що залишає далеко позаду катакомби Парижа (500 кілометрів) і Рима (300 кілометрів). Одеські катакомби — не просто найвизначніша пам’ятка та візитівка міста, а й унікальний історичний, геологічний та палеонтологічний об’єкт, який, на жаль, досі належно не оцінений і не взятий під охорону.

З-поміж багатьох питань, які обговорювалися на зустрічі, було й використання підземних виробок для господарських потреб. На думку Костянтина Проніна, говорити про це, принаймні в найближчому майбутньому, не варто. По-перше, самі розміри тунелів, які рідко перевищують два метри у висоту і ширину, не дозволяють застосовувати сучасні засоби механізації, а відтак роблять нерентабельним використання катакомб під склади. Невдачею, з огляду на різні об’єктивні фактори, закінчилися і спроби розводити в них гриби. А, по-друге, в останні роки на 2—3 метри піднялися ґрунтові води, які просто затопили багато рівнів підземних галерей. І хоч зараз, з не дуже зрозумілих для вчених причин, рівень ґрунтових вод опустився на 60 сантиметрів, передбачити подальшу їх поведінку поки що ніхто не береться. До речі, зовсім недавно, й саме через  підняття ґрунтових вод, у карстовій порожнині під Французьким бульваром була помічена раніше невідома багатонога комаха. І справжньою світовою сенсацією стало виявлення в підземних озерах Одеси півторасантиметрового рачка, до того не знаного науці.

Отже, якщо спробувати відповісти на запитання «Чим сьогодні катакомби корисні для Одеси?», то, на думку Костянтина Проніна, винятково як сфера наукових досліджень, туризму та екстремальних розваг.

Журналістів, звісна річ, цікавили і питання, пов’язані з незвичайними знахідками, на які натрапляють спелеологи під час підземних вилазок. Як-от чутки про якогось «катакомбника», маленьку істоту (метр — метр двадцять ростом), вкриту шерстю і з червоними очима, яку нібито можна побачити внизу. Цей «катакомбник», кажуть, любить лякати тих, хто за-блукав, гучним сопінням, щоправда, іноді виводить їх і на поверхню. За словами Костянтина Костянтиновича, охочі побачити щось незвичне, рано чи пізно це «щось» обов’язково побачать, та оскільки містичні історії його не цікавили, то нічого містичного в катакомбах і не зу-стрічав. Хоча різні курйозні знахідки надибував. Як ось недавня — закупорена пляшка румунської горілки-цуйки, яка була випущена, судячи з етикетки, якраз напередодні визволення Одеси, в березні 1944 року. Органолептичні дослі-дження, проведені методом випивання, дозволили встановити, що цуйка зразка 1944-го — справжній самогон, до того ж не кращої якості. Чого не можна сказати про горілку Розенберга зразка 1898 року, пляшку якої знайшли ще в 1975-у, до того ж поруч з гранчаком, прикрашеним на денці двоголовим орлом…

Окремий і досить цікавий об’єкт у катакомбах, який ще чекає своїх дослідників, — написи та малюнки на стінах. На думку Костянтина Проніна, ці написи та малюнки автори робили винятково для себе, а тому висловлювали свої справжні інтереси й уподобання. Однією з обов’язкових тем екскурсій у катакомбах у радянський час були розповіді про те, що на їх стінах революціонери писали гасла проти царя. Сам Костянтин Костянтинович таких написів не зустрічав, зате у виробках, що датуються періодом російсько-японської війни 1904 — 1905 років, бачив багато малюнків крейсера «Варяг», який геройськи загинув у бою з японською ескадрою, та рейдера «Смоленськ», який нападав на японські каравани.

Таємниці катакомб, а також інших споруд підземної Одеси воістину незліченні й іноді навіть не піддаються уяві. Костянтин Костянтинович розповів, як ще зовсім юним неодноразово чув від старшого колеги по «Пошуку», що нібито з підземель, розташованих під Пале-Роялем, можна потрапити на… дах оперного театру! Потім часто повторював цю розповідь як приклад того, що, буває, й досвідчені дослідники люблять хвалитися. І лише недавно зміг переконатися, що його старший колега не обманював. Виявилося, стара вентиляційна система театру, яка проходила через всю будівлю і закінчувалася на даху, справді починалася під Пале-Роялем, і з підземелля справді-таки можна було добратися до даху оперного. Тож легендарні катакомби, попри те що найчастіше додають проблем місту, можуть заслужено вважатися гордістю Одеси й залишатися джерелом неймовірних відкриттів.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.