У новому контексті

Тепер, коли одним із постійних членів Ради Безпеки ООН світовий порядок демонстративно порушений, коли проти України, європейської країни, розв’язана війна (з анексією частини території та експропріацією майна), ніхто, в тому числі і великий бізнес, не може діяти так, наче нічого не сталося.

Але ділова людина шукає вигоду у будь-яких конфліктах та війнах і ніколи, на відміну від політиків, не візьметься підтримувати одну із сторін, за винятком крайніх випадків. Тому одним із завдань провідних західних політиків у Давосі-2015 було переконати бізнесменів у серйозності становища та докласти зусиль до економічної ізоляції Росії.

Наприкінці минулого року здавалося, що таке завдання неактуальне. У тому ж Давосі розраховували домогтися якогось компромісу, «на пальцях» пояснити Путіну шкоду від конфронтації із західним діловим світом. Але в Кремлі відмовилися від дискусій на найвищому рівні. Ні Путін, ні Медведєв Давос не відвідали, а своє ставлення до компромісів висловили в розширенні агресії на Донбасі.

Зате WEF-2015 відвідав президент України разом з представницькою урядовою делегацією. У перший день роботи форуму він встиг виступити на пленарному засіданні з миролюбною промовою, а під час двосторонніх зустрічей з керівниками міжнародних фінансових організацій, за чутками, зміг заручитися обіцянкою конкретної допомоги.

Результати візиту Порошенка могли, звичайно, бути більшими і масштабнішими. Поспілкуватися з Петром Олексійовичем хотіли набагато більше впливових політиків і бізнесменів. Але від зустрічей і бесід президенту України довелося відмовитися й терміново повернутися додому. Звідти надходили новини, тривожніші одна за іншу, а всі разом загрожувало другим «Іловайськом».

Припущення, що терористи з воєнним наступом почекають до весни, виявилися хибними. Применшеними виявилися й оцінки воєнної участі в операції російських збройних сил та кількості тех-ніки, перекинутої через російсько-український кордон. І сталося те, що сталося.

Відступ —
не кінець війни

Якщо з різнорідної мозаїки (офі-ційних повідомлень прес-служби РНБО, публікацій «Інформаційного спротиву», оцінок воюючих командирів і коментарів військових кореспондентів) скласти загальну картинку, то події навколо Донецького аеропорту виглядають приблизно так.

З початку січня по захисниках аеропорту та залишках споруд терористи вели артилерійський обстріл наростаючої сили. Вони обладнали нові вогневі позиції. Одна за одною йшли танкові атаки і проникнення на «нейтральну територію» добре підготовлених ро-сійських диверсійних груп. Час від часу терористам вдавалося імітувати оточення українських захисників аеропорту, а зруйновані термінали перетворювати в «листковий пиріг», де один поверх утримували терористи, а інший — «кіборги».

Тиск на українських військових наростав, і в другій декаді січня на якомусь рівні командування Збройних сил України (ймовірно, високому) вирішили вчинити радикально: погасити вогневі точки терористів, накрити їх вогневі позиції в районах, прилеглих до аеропорту. Але сили виявилися недостатніми, а операція — погано підготовленою. Шквальним вогнем терористи зруйнували залишки споруд аеропорту, під якими загинули або були поранені українські солдати, а деякі з них потрапили в полон. Знищено також частину української бронетехніки.

Хоча в районі тепер уже колишнього аеропорту бої тривають, можна вважати, що символ опору терористам втрачений. Оборона тривалістю 242 дні закінчилася відступом. На хвилі цього успіху терористи з допомогою перекинутих із Росії військових підрозділів розпочали наступ по всьому фронту у Донецькій та Луганській областях і незначно, але все-таки розширили територію під своїм контролем.

Важко сказати, чи вдасться їм розвинути успіх, але до кінця ви-рішити завдання розширення територій «ЛНР» і «ДНР» до адміністративних меж українських областей найближчим часом не вдасться точно. Українська армія не втратила обороноздатності і при зміні керівництва здатна успішно проти-стояти ворогові.

Відступ від Донецького аеропорту, однак, загрожує наслідками, як на міжнародному, так і на внутрішньополітичному фронті. Поразки, особливо гучні, різко послаблюють позиції переможених. І з переговорами тепер краще не квапитися. У «нормандському форматі», наприклад, у Франції та Німеччини, з’являться аргументи для підтримки Росії і відведення важких озброєнь на Донбасі за новими лініями розмежування сторін. А засідання тристоронньої контактної групи за участю лідерів терористів ризикують перетворитися на раду з капітуляції.

Безсумнівно, «здача» аеропорту позначиться і на міцності внутрішньополітичних позицій Порошенка. Парламентській більшості тепер важко зберігати лояльність до головнокомандуючого. А «партія оборони» на чолі з Турчиновим і Яценюком набуде більшої ваги у прийнятті важливих рішень.

Але в прогнозах не слід забігати далеко наперед. Ми свідки того, як за короткий термін — і в країні, і в світі — може все змінитися. Включаючи контекст та головні загрози.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.