Зимові розчарування кримчан

Місцева влада кульгає. Причому іноді навіть на обидві ноги. Після прийняття республіки до складу Росії перед федералами були два варіанти: чеченський — радикально-бюрократичний — і власне ліберальний, м’який, який можна вже назвати кримським. Другий і ви-брали. У Чечні після другої війни проблема управлінського апарату вирішилася доволі просто: в понеділок вранці літак з московськими чиновниками приземлявся в Грозному, в четвер увечері вони відлітали назад у Москву. Всі вони, крім Абрамова, вважалися заступниками голів всього і вся, зокрема й міністрів, призначених з числа місцевих, проте на ділі керували республікою. Так тривало два роки, доки столичні гості не підігнали під стандарти Москви владні структури і всю систему управління в Чечні. У Криму ж на місцях залишили практично всіх чиновників, які зайняли свої крісла ще при Україні, і передали їм такий обсяг федеральних повноважень, про який інші регіони Росії можуть тільки мріяти. Але такий варіант з опорою на місцеві кадри вже дав тріщину, оскільки самі ці кадри часто або не знають ефективних управлінських засобів і далекі від російських реалій, або із початку — з червоточиною. У результаті внутрішня політика в Криму не визначається державою. Транспарентна робота федеральної влади вбивається повністю за-критою політикою місцевої влади. Про існування міністерства у справах Криму і повноважного представника президента в КФО більшість кримчан навіть не чули.

Що відбувалося перед Новим роком?

1. Україна не спить, а намацує больові точки на тілі сусіда. Перший потужний аперкот, який пропустила Росія, — грудневе відключення електроенергії. Несподіваний, віроломний і без попереджень. Зв’язок не працював. Підприємства не працювали. Україна побачила слабке місце і врізала з усієї сили. Без оглядки на Росію. Особливого шику події додав Сергій Аксьонов, який за день до відключення впевнено заявив на прес-конференції, мовляв, питання щодо електроенергії вирішено, так би мовити, остаточно і безповоротно. Але поворот Україна знайшла ще й який. І заява глави республіки нічого, крім сумного сміху, не викликала. А доблесні працівники піар-служби, видаливши наступного дня на сайті ради міністрів цитату з цими словами, — це взагалі epic fail (епічний провал, неймовірна невдача. — Прим. «ЧН»). Загалом, усі все розуміють, але неприємний осад від того, що сильну Росію можуть мимохідь образити, залишився, як і ворожіння в новорічну ніч — «побачимо Путіна чи телеекрани згаснуть?»

2. Наступне — транспортна блокада Криму, оголошена Україною перед Новим роком. Скасування залізничного та автобусного сполучення і як підсумок — піші колони через Чонгар людей з відмороженими вухами і ногами — чергова спроба України напаскудити Криму. Ну і не тільки йому, взагалі всім, хто сміє їздити до «зрадників», не кажучи вже про самих «зрадників». І як зазвичай — мовчання федеральної влади з цього приводу.

3. Перед самим Новим роком у Криму розпочався катастрофічний ріст цін на продукти. Вартість деяких стала вищою, ніж у регіонах Росії і навіть у Москві. Наприклад, огірки в Криму напередодні свят коштували по 300 рублів за кіло-грам, тоді як у Москві — 95—120. Печериці коштували 300, мандарини — 100—150 рублів. Ціни підвищуються відразу на 20—30% практично щотижня. На цьому тлі — істотне зниження продуктового асортименту. При цьому зарплати у приватному секторі в Криму після України показали мізерне зростання. Фактично у більшої половини приватних компаній вони просто переіндексувалися.

4. Бізнес у дауні. Платіжні мережі блоковані, а банківська система неефективна і фактично не кредитує. Логістичні проблеми жахають. Бізнес в ейфорії і спочатку не перебував, бо ж і не очікували, що транспортна логістика в Крим через п’ятикілометрову переправу виявиться для Росії більш складним завданням, ніж логістика на Сахалін, Камчатку, Якутськ. Через це доводиться робити надлишок товарних запасів, при цьому належного обороту нема. Підприємці в Криму, можна сказати, не просто працюють — вони здійснюють по-двиг.

Уявіть ситуацію. Ваш постачальник — в Україні, з яким ви працювали 10 років, товар вам не поставляє і перераховану передоплату не повертає. Новий постачальник — у Росії, якого ви знайшли через інтернет, і його надійність вам невідома. «У терміновому порядку довелося шукати нових постачальників у Росії, але вже за іншими цінами. У підсумку: продавали запчастини, закуплені в Україні, за 36 євро, сьогодні купуємо в Росії — 72. Плюс завислі в Україні передоплати, які не віддають зі словами «... вам, а не гроші, зрадники!» — це цитата з розмови з керченським підприємцем. І що повинен зробити підприємець в нових умовах? А). Знайти обіговий капітал (оскільки український постачальник передоплату затримав або гроші зависли в українських банках). Б). Грошей має бути втричі більше, ніж ви планували зазвичай, бо ціни в Росії вищі, а логістика збільшила термін оборотності і потрібно створювати додаткові товарні запаси. В). Кредитів у Криму в банках нема. Г). Ви ще не перереєструвалися і не можете це зробити, адже на балансі числиться нерухомість, а перереєстрація нерухомості тільки нещодавно запрацювала, і там черги. І до того ж реєстроутримувач вашого ПАТ розташований у Києві й виписки з реєстру ви повинні брати там, а ро-сійський постачальник не розуміє, як він повинен вам продавати товар всередині Росії, якщо покупець «іноземний». Централізовано ніхто ці проблеми приватного бізнесу взагалі не вирішував і не вирішує.

5. Підписання рішення про продовження перехідного періоду фактично відбулося в останній робочий день попереднього року. А скільки людей стояли в чергах до податкової перед святом? Не потрібно забувати, що, наприклад, сільськогосподарські підприємства, які мають в оренді землю і не встигли отримати російську реєстрацію, втрачали право на оренду цієї землі.

6. Тисячні черги на отримання паспорта для тих, хто встановлював факт проживання через суд. За фактом ці кримчани мають судове рішення, яке встановило їх право звертатися за російським громадянством у ФМС, але статусу громадянина РФ та паспорта на руках досі не мають, як і не мають права отримати поліс ОМС. Лікувально-профілактичні установи перестали брати людей без полісів. А ось

отримати омріяний документ може тільки або громадянин РФ, або мігрант з дозволом на тимчасове проживання. Фактично тисячі кримчан втратили право звертатися за безкоштовною медичною допомогою. «Нещодавно подруга дзвонила в сльозах — однорічну доньку відмовилися обслуговувати в дитячій поліклініці, хоча у батьків російські паспорти, прописка — Гурзуф, свідоцтво про шлюб та народження. Але в садку вимагають печатку з ФМС, що дитина має російське громадянство. А вистояти чергу в ФМС з дитиною на руках практично неможливо», — це з листування з мешканкою Ялти.

7. Ніхто не знає про вільну економічну зону. Ніхто з кримських бізнесменів, з ким доводилося спілкуватися (а таких чимало), взагалі не знає і не розуміє, що це за зона і з чим її їсти подають. Закон прийняли, звичайно, красиво: з галасом і помпою, хіба що у фанфари не били. А за підсумком отримали велику мильну бульбашку, від якої практичної користі не більше, ніж від номінального уряду Криму, який сидить у Києві на Банковій і керує повітряними замками і намальованими містами. Ну й інвесторів, які, по ідеї, повинні були один одному на ноги наступати за право влити капітал у Крим, на горизонті не видно.

8. Не  зрозуміло, як іде націоналізація. Ситуація з медичним центром «Генезис» показала, що в жорна націоналізації можуть потрапити не тільки об’єкти Коломойського, але й практично будь-які приватні компанії, які десь щось не так зберігають чи не так розміщуються. «Не  зрозуміло. Відбирали б уже за якимось планом, чи що, а то здається, що це експропріація», — пише мені кримський підприємець Євген з Сімферополя. І взагалі-то я згоден з Євгеном.

Підсумок: значна частина людей, які ще недавно охали від захоплення з приводу «переїзду» півострова до Росії, дуже розчаровані. Соціологічний зріз не робив, звичайно, але за відчуттям таких людей уже десь половина. Кажуть, ми й не розраховували, що відразу буде добре, але відчуття, що нас кинули, — є. Багато, щоправда, і таких, яких Україна своїми постійними поборами, «відкатами» і нестатками привчила сидіти й терпіти. Вони покірно кивають і навіть виправдовують весь цей розгардіяш — мовляв, бувало і гірше, чого ви обурюєтеся? Але притичина в тому, що всієї цієї бюрократичної унтер-пришибєєвщини уникнути можна було спочатку, грамотно вибудувавши управлінські схеми. Загалом, нема у нас тут ні Суркова, ні Володіна, а внутрішня політика хаотична й аморфна.

Чимала частина людей голосувала на референдумі не за, а проти: не за Росію, а проти тих людей в Україні, які організували Майдан. І ось сьогодні вони бачать, що Україна дозволяє собі Росію за вуха тягати, а та мовчить і тільки сопе гнівно. Ну, так виходить? Ось це і викликає одночасно і ненависть до України, і розчарування Росією. Сюди ж домішується неприємний осад від споглядання «все тих же осіб», які гріють зади в насиджених кріслах. Може, і їх стерпіли б, але не в ситуації, коли огірки коштують 300 рублів, а в Салехарді, за словами туристів звідти, — 150.

Так що слід визнати: зимовий раунд Росія програла. Але головна битва все ще попереду.

P.S. На критичні висловлювання тих, хто живе у Криму, влада реагує нервово. Знаю, що, тільки встигнувши отримати медаль за визволення Криму, один наш чиновник був відправлений додому, в Москву, за перепост запису Навального в особистому Facebook.