Христос народився для всіх нас

Різдво Христове вважається найбільшим святом у західній традиції християнства. У східній традиції найголовнішим християнським святом є Великдень. Тому саме в західній традиції представлені найяскравіші приклади святкування Різдва. Ос-кільки Україна завжди була пограниччям Заходу і Сходу, у нас най-більше поширене східне християнство, але Різдво українці святкують набагато пишніше, ніж інші народи східного християнства. Саме від Заходу ми перейняли традицію святкування Різдва Христового. Різдво — це свято, коли люди дивуються і люди радіють тому, що Господь створив Всесвіт, став одним із нас. Він народився в сім’ї простої людини, тесляра, він навіть не походить із соціальної еліти. Зовні родина Йосипа та Марії були бідними і на момент народження — навіть бездомними людьми. Мати поклала новонародженого Ісуса у ясла до тварин. Саме від Заходу ми перейняли сімейний спосіб святкування, коли на Різдво збирається вся родина, також збираються ті, хто має духовне споріднення, — хресні і хрещеники. Все, що стосується святкування Різдва, має ознаки відродження всіх сімейних зв’язків, а де їх бракує — ми повинні ними ділитися. Саме на Різдво ми повинні дати сімейне тепло тим, хто його позбавлений.

Традиція колядування часто сприймається як дохристиянський атавізм, хоча це не так. Під час коляди люди оспівують народженого Спасителя. Вертеп   також показує один із найкращих проявів народної творчості і демонструє, як простий люд виказує своє ставлення до того, що трапилося під час народження Ісуса Христа. Впродовж останнього часу, коли у країні відбуваються зміни,  люди у вертепних виставах дуже ємно і просто показують ставлення до того, що коїться довкруж.

Щодо питання, коли ж саме святкувати Різдво — 25 грудня чи 7 січня, то ми приречені на те, щоб вшановувати Різдво разом з усім світом. Адже новий стиль — правильний, просто на момент введення нового стилю якась частина християнства його не прийняла, лише через особисту антипатію до папи Григорія, який його запроваджував. Дуже багато східних християн, скажімо румуни, святкують Різдво 25 грудня. Лише декілька церков, у тому числі й українська, відзначають його 7 січня. Те, що ми досі не перейшли на григоріанський календар, — це історична інертність. Вважаю, що українцям слід було б якомога швидше перейти на новий стиль разом з усім світом.

Святкувати Різдво після Нового року — нелогічно, оскільки Новий рік — наслідок Різдва, а так виходить, що рік уже настав, а Різдва ще не було. Через загальну неосвіченість людей відбуваються такі казуси. У тому, що так відбувається, — провина церков: якби вони працювали більше над уцерковленням своїх віруючих, рух ішов би знизу, самі люди проявляли б ініціативу щодо перенесення дати, і церква послідувала б за цим бажанням. Щоб змінити дату, потрібне рішення Синоду. Але були випадки, коли паства не приймала рішень Синоду, спротив унеможливлював зміни. Щоб перенести дату, треба щоб люди цього хотіли. Бездумне, фанатичне відстоювання відсутності будь-яких змін у церкві відбувається через неосвіченість — саме це не дає вирішити позитивно календарне питання і перенести святкування Різдва. Хоча, з іншого боку, в деяких країнах світу частково завдяки цим календарним відмінностям українці змогли зберегти себе як представники окремого народу. Так вважають, наприклад, представники української діаспори в Канаді. А от інші народи не зберегли ідентичності через схожість традицій.

Що стосується об’єднання церков, про яке час від часу заходить мова в Україні, то УГКЦ занадто мала за своїми масштабами, щоб стати платформою об’єднання. Хоча ми дуже активні, але наші прихожани становлять 10% населення України. УГКЦ, скоріше, може бути каталізатором таких процесів. Для об’єднання потрібна добра воля ще трьох великих православних церков у країні, а УГКЦ готова цьому всіляко сприяти.

Багато років ми в особі наших предстоятелів подаємо ідеї, як це зробити. Це гарна ідея, але важка у реалізації. Так, багато наламано дров. Ми пропагуємо ідею об’єд-нання, а не приєднання. Хоча великі церкви кажуть, що вони готові приєднати інших, але на рівних засадах об’єднуватися поки що не готові. Тому всі церкви повинні зробити крок назустріч одна одній, а не хтось до когось. Понад 10 років тому блаженніший Любомир Гузар висловлював такі думки. Є думка, що Україна може стати поштовхом для об’єднання всього християнства у світі. У світі зараз дуже сильний екуменічний рух. Традиційні великі церкви спілкуються на теми об’єднання, хоча православні вважають це єрессю.

Термін «реформа церкви» у багатьох церквах викликає відторгнення. Церква повинна змінюватися. Церква — не консерва, а живий організм. Постійні тільки догмати віри, але методологія повинна відповідати часу. Вчення церкви — це наука. Неможливо діяти в ХХІ столітті тими ж засобами, що в ІІІ і ІV століттях. З іншого боку, консерватизм церкви — це можливість не скочуватися на манівці. Перш за все церква  — це громада. Час, мова служіння — все це мають вирішувати самі парафіяни. В УГКЦ для служіння використовують живу мову, залежно від того, якою мовою говорять парафіяни. Неможливо молитися не живою мовою.

Побажав би, щоб усі стали щасливішими. Христос народився для всіх нас. І від того,  як ми один для іншого організуємо святкування, залежить від нас, а не від чогось іншого.

Я військово-морський капелан і нещодавно повернувся з передової. Для мене стало одкровенням — які там справжні люди. Може бути багато зброї, але якщо не буде таких людей, ніщо нам не допоможе. Я хочу побажати, щоб в Україні було якомога більше таких людей, бо саме вони — наше головне надбання й умова для перемоги.

Записала Ольга ФІЛІППОВА.