№ 2 (21574) субота 10 січня 2015 року

Роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» — це той містичний твір, який часто супроводжують усілякі дива. Він не надто легко піддається театральним постановкам та втіленню на кіноекрані — усі пам’ятають, яких пригод зазнавали спроби втілити цей роман на екрані...

Зовсім не просто вмістити досить великий твір у рамки однієї вистави. Це завдання ускладнюється ще й тонкими переплетіннями різноманітних ліній, різно-плановості образів, містичності сюжетних колізій.

24 лютого о 19.00 в Одеському театрі опери та балету  на глядачів чекає нова зустріч із cимфо-шоу «Світові хіти у виконанні симфонічного  оркестру».

Раніше симфонічний оркестр у всіх асоціювався з класикою та суворими правилами жанру. Симфо-шоу ламає загально-прийняті стереотипи, поєднуючи класичне виконання з сучасною музикою і новими технологіями.

За кілька днів до Нового року у Музеї сучасного мистецтва Одеси відкрився новий зал — «Художник і Місто». Представлені тут експонати — відео- та фотоматеріали робіт графіті райтерів й акцій художників, які творять шедеври на вулицях причорноморської перлини впродовж останніх 50 років.

Саме так своєрідно — відкриттям нового залу — керівництво Музею сучасного мистецтва Одеси вирішило підвести підсумки 2014-го. «Художник і Місто», за задумом дирекції, стане своєрідним містком до взаємодії глядачів із митцями у міському середовищі. «По-перше, це потрібно самому художнику, щоб отримувати по-справжньому зворотний зв’язок і розуміти, що він робить і як це сприймається навколишнім світом. З іншого боку, це потрібно самим жителям міста, які мешкають в цьому культурному просторі і мають свої погляди й інтереси. Тому таке спілкування дуже важливе», — зауважив на відкритті директор МСМО Семен Кантор.

Передбачаю, що у багатьох співвітчизників виникне запитання: «А хто цей Кейсі?». Тому спочатку хоча б коротко про нього. Едгар Кейсі (1877—1945) — один із найшанованіших (поряд з Нострадамусом) провісників у Західній Європі та Північній Америці. Народився і жив у США. Його феноменальні здібності заглянути за завісу часу — в минуле і майбутнє — проявилися в ранньому дитинстві. За одними даними, Едгар Кейсі був автором близько 26 тисяч пророцтв на різні теми, за іншими — понад 16 тисяч. Переважну їх більшість зробив в особливому стані трансу, що нагадує сон, тому його називали «сплячим пророком».

Зазначаючи, що не всі його передбачення збулися, дослідники і біографи все ж констатують: багато пророцтв вражає своєю дивовижною точністю. Кейсі передбачив дві світові війни, назвавши дати їх початку, закінчення і переможців (третьої світової війни не віщував). Він безпомилково спрогнозував кінець епохи комунізму, розпад СРСР. Щодо цього у публікаціях згадують такий його вислів з далекого 1945 року: «Не встигне закінчитися XX століття, як настане крах комунізму... Комуністи втратять там свою владу... Спроба керувати «не лише економічним, а й інтелектуальним і духовним життям» людей у Росії була не лише беззаконною, але, на щастя, і приреченою на провал. Це призводить до труднощів там, де вони не мають бути. Це стосується й інших країн з комуністичним, фашистським або нацистським режимом».

Напевне, кожному доводилося переживати неприємне почуття, побачивши плями на улюбленій блузці або брюках, тим більше, якщо через це мусив прощатися з річчю. Натомість багато плям неважко видалити навіть без допомоги хімчистки.

Перш ніж узятися за видалення плями, потрібно встановити її походження і склад тканини. Багато свіжих плям легко зникають після прання з милом, содою або іншими миючими засобами. Застарілі ж видаляють складними хімічними розчинами, відтак важливо з’ясувати, чи не зміниться структура і забарвлення тканини після обробки. Для цього слід потерти виріб хімікатом у малопомітному місці.

Неприємний «сезон застуд» докучає нині багатьом. Організм, ослаблений холодною погодою, легко «ловить» хвороботворні мікроби, які часом просто «кишать» у повітрі, і вже незабаром маємо нежить, біль у горлі, кашель.

Кашель... Ці надокучливі «бухикання» — один із найпоширеніших і нанеприємніших симптомів застуди. Чому він виникає, про що свідчить і як упоратися з такою неприємністю? Про це розмова з кандидатом медичних наук, доцентом Андрієм ЦИМАРОМ.

Відомий український поет, перекладач, літературознавець Анатолій Глущак у цю святкову різдвяну пору відзначив славний ювілей.

Народився Анатолій Степанович 8 січня 1940 року в с. Писарівка Волочиського району Хмельницької області. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова та курси іноземних мов.

Член Спілки письменників України з 1974 року. Автор поетичних збірок: «Мотиви», «Злітне поле», «Сонячний вітер», «Простір», «Тиждень», «Озимина», «Бродячий сюжет: AVE EVA», «Ковчег надії»; книжок перекладів: «Автографи», «Польський літературний вітраж» і «Вторгнення землі» Станіслава Ісаковського (дві останні — з польської). Укладач перших антологій про степ і море — «Степова пектораль» та «Антологія української морської поезії» за період від Т.Г. Шевченка до наших днів.

З нагоди 170-ліття від дня народження видатного літературознавця, етнографа, біографа, бібліографа, видавця і громадського діяча Михайла Федоровича Комарова (1844—1913) вийшов у світ каталог «Бібліотека М.Ф. Комарова». Цю лепту у дослідження його творчої спадщини зробили співробітники відділу рідкісних видань і рукописів ОННБ ім. М. Горького Наталя Бродецька та Надія Яцун.

В основі каталогу — фонди «Горьківки» та приватного зібрання колекціонера і краєзнавця Тараса Максим’юка. Усього тут міститься 1262 бібліографічні описи видань з бібліотеки Комарова, з яких 1282 виділені в окрему колекцію і знаходяться у відділі рідкісних видань і рукописів бібліотеки. Запропонований науково-бібліографічний опис видань враховує не тільки основні, але й факультативні елементи (автори передмов, післямов, приміток, бібліографічні списки, покажчики тощо). Упорядники звертали увагу на книгознавчий аспект: враховувалися дарчі написи та помітки, автографи подано з дотриманням орфографії напису; з метою розкриття змісту книжки наводилися назви статей та прізвища авторів у збірниках, а також розділи книжок. Зібрання згруповане за 19 галузевими розділами, на які поді-ляється фонд ОННБ, містить кольорові ілюстрації.

Продовження. Початок у номері за 1 січня.

А тепер, шановний читачу, звернімося до подій, людських портретів, життя Одеси 20-х років минулого століття, які закарбувала феноменальна пам’ять Миколи Бажана. Мабуть, краще від нього цього не зробив жоден з істориків кіно.

Як уже повідомляли «ЧН», під такою назвою в Одесі триває святкова програма, організована благодійним фондом «Медичний центр «Надія, Добро і Добробут» та Одеською єпархією (УПЦ МП). Заходи проходитимуть у Концертно-виставковому залі, що на Французькому бульварі, 32 (вхід із Шампанського провулка), початок о 15.00.

11 січня. Валерій Кузнецов у перед’ювілейній програмі «Вибране, улюблене і тільки для вас...». «Осіннє золото». Улюблені українські пісні. У концерті беруть участь народний художній колектив України, молодіжний хор «Академія співу» (художній керівник Л. Долинська) та лауреат міжнародного конкурсу тріо бандуристів «Мальви».

2 січня на Думській площі відбулася презентація пряника-гіганта.

Його виготовили кондитери торгової марки «Бубликоff» і майстри студії «Peach» за підтримки ТОВ «Дельта Вільмар СНД». Вага рекордсмена — понад 400 кілограмів, загальна площа — 12,18 метра.

Справжній різдвяний вертеп — з волхвами, Марією, Йосипом та новонародженим немовлям Ісусом — можна було побачити 2—8 січня на Дерибасівській, навпроти Міського саду. Були у хліві і справжні ослик, корівка, а також ягнята та вівці.

Завдяки організаторам проекту — БФ «Добрий самарянин» — кожен бажаючий міг стати учасником різдвяної історії, одягнувши костюм одного з її персонажів. Причому зробити це цілком безкоштовно.

В арт-центрі Коробчинського, що на вулиці Пушкінській, 32, напередодні Різдва постало пряниково-шоколадно-карамельне містечко.

У незвичайній експозиції — вироби з пряників, шоколаду, льодяників і печива у вигляді замків, будинків, особняків та хатинок усіх кольорів та найхимерніших форм.

Військово-морський капелан Української греко-католицької церкви Олександр Смеречинський на брифінгу в Одеському кризовому медіа-центрі говорив про традиції святкування Різдва Христового в Україні і не тільки про них.

Отець Олександр зазначив, що, приходячи до будь-якого народу, церква не руйнує народні традиції, вона їх християнізує. Часто можна почути думку, що народні традиції у християнстві — це атавізми, і стосунки до релігії вони не мають. Це неправильно, тому що народні традиції стають цілком християнськими: так народ реалізує свою Віру.

й для хороших всіх маляток в Новорічне славне свято

Йшов у наш Вкраїнський край
Чудотворець Миколай.
Ішов крутими горами,
Степами неозорими,
Байраком і долиною —
З торбиною за спиною.

Петрусь виліз на ослін, обома ліктями сперся на скриню і гриз перо.

Перед ним лежав лист білого паперу.

Видно, зібрався писати та не знав, як.

Ще ніколи листа не писав, тільки чув, як Ганька татуневі листи з війни читала і як відписувала на них.

Це місто бачив я колись навесні у зелено-трав’яному заквітчаному обрамленні, бачив тихої й теплої молдовської осені, коли наливаються пізні сорти винограду. Цього разу, наприкінці безсніжного грудня, сірого буденного вівторка, столиця Молдови, наче й не красуня, та все ж дуже приваблива, постала переді мною без макіяжу.

У часи радянські Молдавську РСР відвідувало чимало туристів. Туризм цей був радше економічний, ніж культурно-пізнавальний. Маршрути вихідного дня за дефіцитом. Туристичні потяги й сотні автобусів. Сюди їхалося по цукерки «Вишня у спирту» чи «Чорнослив у шоколаді», книжки тутешнього видавництва «Луміна» (російською вони друкували багато світової класики та дозволених зарубіжних авторів сучасності), «Букетом Молдавії», капцями для дому, а у вісімдесятих до цього переліку додалося ще й кишинівське «Мальборо», яке виробляли за американською ліцензією...

Думаючи над цим питанням, я відкрив офіційний сайт Верховної Ради. Розділ «Комітети Верховної Ради України».

Шукаю «Комітет  зв’язків з громадськістю або електоратом». Уявіть собі,  такого комітету нема. Виходить, що ВР цікавиться, що думає громадськість чи електорат, один раз на п’ять років, коли ідуть вибори. Після виборів громадськість більше Верховній Раді «без надобности».

Скандал навколо телеканалу «Інтер», який своєю новорічною програмою ніби хотів показати, що й за новітнього часу посутніх змін у нас не сталося і, можна сказати, зневажив національні, патріотичні почуття мільйонів українців, й саме тепер, у час російської агресії, не є випадковим. Можна гнівно критикувати канал, скільки завгодно вимагати най-страшнішої кари для нього, — якихось радикальних перемін у телеефірі чекати, мабуть, не варто. Доти, доки не буде змінено форму власності. А також чинне законодавство у цій галузі. І доки не стануть біля керма українського телебачення люди, що здатні зробити його українським по суті. Можна б назвати ще багато інших передумов. Але і те, і друге, й третє, і ще багато чого під нинішню пору є доволі проблематичним. Хоча насправді подібних питань на сьогоднішній день уже могло б і не бути.

Але суть проблеми навіть не в цьому. Багато людей хочуть дивитися і дивляться такі програми, бо ці люди все життя споживали подібний продукт, вони виховані, на жаль, саме на цих, сказати б, сурогатах справжнього, вони формувалися на цих самих кобзонах та газманових тощо, на совєтських фільмах, у кожному з яких було закладено отой горезвісний «двадцять п’ятий кадр», що вирощував, плекав у душі українця оте хохляцтво, те, що називаємо малоросійством, програмував у свідомості вторинність свого, національного, рідного, а фактично — всього українського. Плекав — що найстрашніше — зневагу до своєї країни. А чогось іншого, окрім цієї дієти, зготовленої для України за рецептурою московської ідеологічної кухні, українцям і не давали.

Мабуть-таки, треба знову й знову розповідати про те, хто такий був Степан Бандера, втім, як й інші видатні люди України в різні періоди її історії. Свідомість старшого поко-ління, вихованого та вирощеного на фальшивих ідеалах, вже не змінити, та й не треба силувати. Майбутню історію України, історію, без сумніву, не менш славну, аніж минулі часи героїзму та вірного служіння Вітчизні, творитиме молодь. А вона, хоч і виросла вже в часах Незалежности, усе ще мало знає про Україну, й не лише в історичному аспекті.

Але не об тім річ. Напередодні 106-ї річниці Степана Бандери телеканал «1+1» показав кінофільм «Секрети Степана Бандери». Кіно не строго документальне і, звісно ж, не художнє, хоча така багатовимірна історична постать, котра, до того ж, певною мірою вплинула на подальший хід історії — передусім української — вимагає ґрунтовного та всебічного підходу і, певна річ, більш епічного, сказати б, жанру. Надто коли йдеться про таке масове мистецтво, як кіно, про такий потужний засіб впливу на людину, як телебачення. На українську людину — варто підкреслити це. Себто мешканця України, яку сьогодні знову намагаються роздерти, розшматувати, знищити, а вкраїнську людину знов обернути на совка — як у них там тепер заведено. Бо завжди, відколи світу, наша країна заважає декотрим захланним сусідам. Дуже заважає, й це мало б чогось таки навчити українців. Та, бач, багатьох не навчило. Може, через те, що не було коли вчитись, що наука та часто йшла до лісу — на щастя, не лише в переносному значені. А здобувати академічні, як мовиться, знання короткими перебіжками неможливо. Та й часу нема: на нашу волю знов зазіхають, бо вже вільна Україна тепер чомусь становить загрозу сусідові — а що, як тамтешнє поспільство так само захоче визволитись? Хоча…

Програма розвитку ООН в Україні розпочала масштабну роздачу гуманітарної допомоги найбільш нужденним внутрішнім переміщеним особам (ВПО) та людям, які перебувають у зоні конфлікту, в тому числі на територіях, що тимчасово не підконтрольні українській владі.

Першочергове право на отримання допомоги мають представники найуразливіших категорій, зокрема люди з обмеженими можливостями, багатодітні сім’ї, матері-одиначки, діти-сироти, вагітні жінки та пенсіонери.

29 грудня, не дослухавшись до прогнозу погоди, ми поїхали у справах до Одеси. Коли почався сильний снігопад, вирішили повертати додому. Але десь об 11.30 на відрізку дороги від Сухого Лиману до селища Таїрова потрапили у величезний затор із, мабуть, понад п’ятсот машин.

Сніг, заметіль, величезні замети... Спочатку ще була надія на те, що дорожні служби, розчищаючи дорогу, визволять нас із снігового полону, але час минав, надія згасала. А в машині з нами — чоловік із цукровим діабетом, і йому о 19.00 необхідно зробити укол інсуліну, якого у нього з собою не було.

Наші нові цінності ґрунтуються на відповідальності, самоорганізації та взаємовиручці, а багато суспільств світу до цього ще не готові, впевнений економіст зі світовим ім’ям, громадський діяч, член Ініціативної групи «1 грудня», меценат Богдан Гаврилишин. Своїми міркуваннями про Україну, українське суспільство та роль нашого народу у світових процесах він поділився на сторінках відомого російського журналу «Новое время» (http://nvua.net). Ось основні тези цієї публікації.

Українці вже зробили важливий подарунок світу, показавши на Майдані, що таке відповідальність один за одного. Світ занадто довго жив у жорсткій конкуренції, де людина не цінність, а ресурс.

Одещина ще й досі не оговталася від минулорічного снігу: зустріли новий, 2015-й, відсвяткували Різдво, а замети, кучугури й глиби льоду, що дісталися у спадок від останніх днів 2014-го, і нині перешкоджають ходити і їздити. Особливо відзначилася сама Одеса — такої безпорадності комунальних служб у «боротьбі» зі снігом, що випав, як завжди, несподівано, годі й пригадати.

Обурені городяни збирають підписи під зверненням до міського голови із вимогою у найкоротші терміни надати громаді письмовий звіт про те, що зробила влада, щоб впорядкувати Одесу після снігопаду 29 грудня, і скільки на ці роботи було витрачено коштів з бюджету.

Одеська обласна універсальна бібліотека ім. М. Грушевського стала місцем презентації виставки «Хоробрі серця», присвяченої пам’яті жителів нашого краю, полеглих у зоні АТО.

Відкриваючи виставку, заступник начальника обласного управління культури, національностей та релігій Олена Петрова зауважила: «На цих фотографіях — молоді люди, яким небайдужа наша країна. Вони загинули, захищаючи рідну Україну. Ми зобов’язані говорити про них, пам’ятати їх... Ще одна така виставка відкрилася на вулиці Канатній, 83. Ми плануємо показати їх по всій Одещині. Хочеться вірити, що в Україні відновиться мир, і нам більше не доведеться формувати нові фонди експозицій-меморіалів».

Два тижні — від Різдва до Богоявлення, свята Хрещення Господнього, — у народі називають святками. Після тривалого і суворого посту віруючі отримують можливість, кажучи сучасною мовою, відтягнутися по повній програмі. Невіруючі, як правило, приєднуються до двотижневого розгулу, і жоден мороз не в силах був раніше перешкодити загальному святу. Мороз і зараз не заважає. Заважає війна.

Перевиховання і захист

Війна в Україні не знає ні світських, ні церковних календарів. Вона взагалі не знає правил. Навіть правил війни, якщо такі існують. Те, що відбувається зараз на Донбасі і луною відгукується по всій країні, — за межею розуміння і моральних орієнтирів. Потрібна особлива логіка, щоб укласти в матрицю звірячу агресію, тортури полонених, захоплення заручників, повсякденні вбивства... і бажання вбивць виглядати захисниками «братнього» народу.