Лиман – це дитина річки і моря

Стан води у лимані буде постійно моніторитися й досліджуватися вченими. Морська вода не повинна потрапляти в лиман, якщо температура повітря вища за 8 градусів тепла. Саме науковці ви-рішуватимуть, коли запускати воду, а коли зупиняти. Вода з моря надходить з глибини 5,2 метра з відстані 480 метрів від берега. Така вода, за даними експертизи, має оптимальні параметри для закачування в лиман. Проектна документація обійшлася десь у 840 тисяч гривень, її виготовлення оплатили з обласного бюджету.

Громадський активіст Сергій Гуцалюк, у свою чергу, розповів про підсумки багаторічної боротьби громади за порятунок Куяльника. За його словами, боротьба за життя лиману ще не завершилася, вона триває, і все ж багато чого вдалося досягти.

Сергій Гуцалюк нагадав, що проблема Куяльницького лиману проявилася у 2007 році, а в 2009-у — суттєво загострилася. Цьому сприяли не лише природні, а й антропогенні фактори. Лиман почав висихати, оскільки в нього перестала надходити вода з річки Великий Куяльник. Причина — у діяльності людей, які розгорнули незаконний видобуток піску в гирлі річки. Для цього русло перекрили дамбами, викопали кар’єр, звідки вивозили пісок. Громадські організації фіксували факти незаконного промислу та привертати увагу влади, правоохоронних структур. Марно. Лиман почав інтенсивно висихати, і від Куяльника залишилася третина. З’явилися соляні бурі, які загрожують не лише засоленням довколишніх сільськогосподарських угідь. Вони можуть поширитися і на селище Котовського, сягнути й центру міста. Почалися пошуки шляхів вирішення. Активісти влаштовували акції протесту, проводили музичні та арт-фестивалі на підтримку Куяльника. Солоність води в лимані зараз утричі вища за норму. Туди перестали прилітати птахи, які раніше зупинялися на ньому.

З’єднання лиману з морем — це один з реанімаційних заходів, перший пункт порятунку. Є противники цієї ідеї, але більшість вчених та експертів вважають, що додавання морської води Куяльнику не зашкодить. Подолати всі бюрократичні бар’єри і з’єднати лиман з морем трубопроводом було дуже непросто, але активістам все ж вдалося добитися цього від влади.

У ХІХ — ХХ століттях лиман з’єднувався з морем тричі і негативного впливу від цього відзначено не було. Сіль випадала тут не один раз. Із ХVІІ століття на ньому існували соляні промисли, за які вели боротьбу козаки та турки. Після взяття фортеці Ені-Дунья в 1794 році промисли перейшли під контроль Російської імперії. Сіль — це стратегічно важливе національне надбання.

Неодноразовий досвід з наповнення Куяльника морською водою, підкреслив Сергій Гуцалюк, свідчить, що нема підстав остерігатися відкладання гіпсу чи інших несподіванок, яких побоюються противники проекту. А для того, щоб уникнути гіпотетичного випадання гіпсу, якраз і закачуватимуть морську воду тільки у холодну пору року. Тому спору-дження трубопроводу і початок наводнення лиману — це велике досягнення громадськості. Тепер активісти відстоюватимуть ідею створення там національного парку.

— Цінність Куяльника ще й у тому, — вважає активіст, — що на його берегах збереглися незаймані людиною природні степи з унікальним рослинним і тваринним світом. Тому краще, щоб Куяльник був національним парком, а не рекреа-ційною зоною, бо ж у нас люблять під виглядом будівництва об’єктів для відпочинку зводити житло. У крайньому випадку, рекреаційну зону краще залишити на території сучасного санаторію.

Наступним етапом відродження лиману повинне стати розчищення русла Великого Куяльника.

На завершення брифінгу Сергій Гуцалюк ще раз заспокоїв тих, хто сумнівається у доцільності наповнення лиману водою: «Чорне море і річка Великий Куяльник — це батьки лиману, і подача в лиман материнської води не повинна йому зашкодити».

Ольга ФІЛІППОВА.