Чому зустрічаємо два нові роки?

У Стародавній Греції Новий рік наступав у день літнього сонцестояння — 22 червня. Святкування відкривалося ходою сатирів на честь бога виноробства. Пізніше, за часів Перикла і Сократа, сатирів замінили жерці. Щоразу під Новий рік вони збиралися на околицях Афін, рядилися в козлячі шкури і, бекаючи, оспівували Діо-ніса.

У Давньому Єгипті Новий рік святкувався влітку під час розливу Нілу. В ніч з 19 на 20 липня жерці в парадному одязі прямували у заздалегідь визначене місце, піднімали обличчя до чорного південного неба, намагаючись першими помітити, коли зійде над горизонтом найяскравіша зірка — Сіріус. Її поява на небо-схилі означала настання Нового року.

У Стародавньому Римі Новий рік відзначали на початку березня, допоки Юлій Цезар не ввів новий календар (28 лютого 46 року до н.е.). Після цього першим днем Нового року почали вважати перший день січня. Свою назву січень (январь) отримав на честь римського бога — дволикого Януса. Одне обличчя Януса було повернене назад, до минулого року, інше — вперед, до нового. У новорічне свято римляни прикрашали свої будинки і дарували одне одному подарунки і монети із зображенням цього бога.

Наші предки, східні слов’яни, прихід Нового року відзначали навесні. Рік ділили на дві половини: літню і зимову. Починався він з першого весняного місяця — березня, тому що саме з цієї пори природа пробу-джується від сну до життя. Навіть назви місяців у слов’ян тісно пов’язані з явищами природи. Багато стародавніх назв місяців пізніше перейшли до слов’янських мов.

У 988 році Київська Русь прийняла християнство, і разом з новою релігією до нас прийшов візантійський календар. Це був юліанський календар з римськими найменуваннями місяців, 7-денним тижнем і тривалістю року 365,25 доби. Також увійшло у вжиток і візантійське літочислення, за яким створення світу відносилося до 5508 року до Різдва Христового.

За новим календарем рік повинен був починатися у вересні. Але, навіть охрестившись, слов’яни вперто продовжували зустрічати Новий рік по-старому — 1 березня, з початком весни. Відлуння звичаїв того далекого свята збереглися й досі у деяких обрядах Масляної. І тільки десь до XII століття, освоївшись, наші предки почали зустрічати Новий рік у вересні. І понад двісті років користувалися такою системою рахунку. Останній раз осінній Новий рік було відсвятковано 1 вересня 1698-го.

А 19 грудня за юліанським календарем Петро Перший підписав іменний указ «О писании впредь Генваря с 1 числа 1700 года во всех бумагах лета от Рождества Христова, а не от Сотворения мира». Реформу цар пояснив так: «учинить для того, что во многих христианских окрестных народах, которые православную христианскую восточную веру держат с нами согласно, лета пишут числом от Рождества Христова».

Ялинки з’явилися в будинках і на вулицях теж завдяки петровському указу: «стоять тому украшению с 1 генваря по 7-е число того же года. И, в знак веселия, друг друга поздравляти с Новым годом и столетним веком, а по улицам большим, где пристойно, с 1-го по 7-е генваря по ночам огни зажигать из дров, или из хвороста, или из соломы, а перед бургомистрскою ратушею стрельбе и таким украшениям по их усмотрению быть тоже». Сам цар перший випустив ракету, яка, вогненною змійкою звиваючись у повітрі, сповістила народу про настання Нового року, а слідом за нею, згідно з царським указом, розпочалося святкування. Так за велінням Петра Першого 1 січня 7208-й рік став 1700-м.

Введення нового календаря, безумовно, дещо збентежило народ. Проте не було сум’яття в датах, громадянські свята не протиставлялися церковним. Усе було логічно і зрозуміло. В ніч з 24 на 25 грудня святкувався різдвяний Святвечір, який підводив риску під прожитим роком, завершував Різдвяний піст і відкривав двотижневі новорічні свята. Новий рік відзначався після Різдва, тобто після закінчення Різдвяного посту, не порушуючи його перебігу.

Але історично все ж склалося так, що наш «старий стиль», як його зараз називають, відставав від календаря, за яким жив «григоріанський» світ. Справа в тому, що календар, введений Цезарем, відставав від сонячного на добу за 128 років, тобто приблизно на три доби за 400 років. Згідно з юліанським календарем, кожен четвертий рік (цифра якого ділиться на 4), був високосним, мав 366 днів, а не 365, як звичайний.

У Європі помилка була виправлена в 1582 році, коли римський папа Григорій XIII реформував юліанський календар: щоб врахувати відставання від сонячного, в григоріанському календарі «соті роки» не вважалися високосними, якщо їх номер не ділився на 400 (1700—1800—1900).

Кожен високосний рік (1600—2000), що закінчується на 00, збільшує різницю нового і старого стилів на один день. Тому в XVIII столітті, коли Петро Перший видав свій указ, різниця між юліанським і григоріанським календарями становила 11 днів. Так минуло ще 200 років, і до 1918-го наші предки жили «за старим стилем».

Відразу після жовтневого перевороту, вже 16 листопада 1917 року, Рада народних комісарів розглянула питання про перехід на нове літочислення часу. 24 січня 1918-го був прийнятий декрет про введення західноєвропейського календаря. Це призвело до суперечностей з православними святами, адже, змінивши дати цивільних, уряд не переніс церковних свят, і християни продовжували жити за юліанським календарем, тож вийшло, що Різдво святкувалося не до, а після Нового року. Але це зовсім не бентежило більшовиків. Навіть навпаки: їм було на руку руйнування основ християнської культури.

Після 1923 року почалося вигнання Різдва. Ялинці була оголошена нещадна війна. Її чомусь обізвали «попівською», хоча до революції саме церква боролася з ялинкою як з відлунням язичницьких обрядів. Заборона на проведення новорічних свят діяла недовго, всього шість років. Уже наприкінці 1934-го свято Нового року повернули народові. Різдву пощастило менше. Воно залишалося під забороною до самого розвалу СРСР.