Із тіні на світло. Не оглядаючись

Якщо звернутися до формули «ні війни, ні миру», то певного прогресу досягнуто. Територія, контрольована «народними республіками», не розширюється, а сили АТО в наступ також не переходять. Мінський протокол і мінський меморандум, тим часом, поки що лише папери. Відведення важких озбро-єнь, відновлення контролю над російсько-українським кордоном та інші домовленості не виконуються. І сторонам доведеться, швидше за все, зібратися в тому ж складі в тому ж Мінську.

Як скоро вони зберуться і до чого в підсумку дійдуть — невідомо. В консервації конфлікту, принаймні до весни, зацікавлені як у Москві, так і в Києві. І зацікавлені, як не дивно, з однакових причин. Економічних. Масштабна війна — непідйомне задоволення для Росії в період кризи. А для України в стані фактичного дефолту — взагалі катастрофа.

На цю катастрофу агресор, мабуть, і розраховує. Те, чого можна домогтися з допомогою танків і «градів» та окупації територій, порівняно легко досягти невоєнними засобами. Генерал Зима з настанням сильних морозів заблокує постачання природного газу і вугілля в «братську» країну, а це в поєднанні з фінансово-економічним колапсом, на думку кремлівських стратегів, нарешті спричинить со-ціальний вибух на всій території України. З масовими протестами, каструльними бунтами та організацією «народних республік».

Про цей сценарій, додаючи по-дробиці про організовані Кремлем саботажі частини української «промосковської» еліти і проплачені з Москви провокації, в українських ЗМІ говорять уже відкрито. І називають «планом Суркова». Чи існує такий план, чи ні — важко сказати, але навіть без загального плану і за мінімальних витрат хитнути збоку український човен так, щоб перевернувся, можна. І, здається, дуже легко.

Про користь баласту

Але тільки здається. Наскрізь корумпована і криміналізована українська держава (як, втім, і держава російська), як і будь-яка злочинна організація, має свій центр тяжіння, що формує баласт. Баласт, як годиться, розташований нижче правової ватерлінії і, ви вгадали, називається тіньовою економікою.

У звичайних обставинах (і дивлячись з Європи) ця економіка завдає країні величезної шкоди. Податки від тіньового обороту фінансів не надходять в бюджет держави, зарплати в конвертах перешко-

джають відрахуванням у Пенсійний фонд, а підприємці, що працюють «на світлі», змушені платити і за себе, і за того хлопця. Список збитків можна продовжувати й продовжувати аж до того, що з «тінню» (за різними оцінками, вона в Україні сягає до тридцяти відсотків ВВП) навіть думати не можна про повноцінне співробітництво з Євросоюзом і міжнародними фінансовими організаціями.

Але в часи війн та економічних катастроф у кримінальних економік є маленька перевага. «Тінь», забезпечуючи автономність від «світла», допомагає вижити. І не тільки тіньовим олігархам, але й масі звичайних людей. Так було на початку дев’яностих, коли повно-цінної держави в Україні не було і «човники» годували половину країни, так було і в нульові, коли кризи і девальвації забирали у людей засоби для існування.

У царстві чиновницьких корпорацій, де для друзів все, а для решти — закон, тіньова економіка і корупція, як не прикро, нерідко є єдиним захистом і неодмінною умовою підприємницької діяльності. Це сором і ганьба, але ще ганебніше вважати, що таких фактів не існує, і «проводити реформи», виходячи з радикальних кабінетних теорій.

Плюс детінізація
всієї країни

Зрозуміло, що під час війни першочерговим завданням для керівників держави є акумулювання коштів на війну. І радикальна детінізація (яку, за чутками, задумав найближчим часом здійснити Яценюк) може вирішити проблему. В теорії. Варто тільки змусити всіх працездатних заповнювати податкові декларації і жорстко контролювати витрати кожної людини. Але зараз не вісімнадцяте століття. В Україні нема самодержця, який, як Петро Перший під час Північної війни, ввів би подушну подать і збирав її з допомогою батога і диби.

Для викорінення тіньової економіки внести зміни в законодавство недостатньо. Доведеться притягати до відповідальності пов’язаних з «тінню» громадян і створити для контролю величезний апарат, який, у свою чергу, контролювати на предмет корупції і фінансувати з державного бюджету. Ця обставина свого часу зупинила Юлію Тимошенко й охолодила запал Віктора Януковича, який не допускав і думки, що повз сім’ю пропливе хоча б один долар.

Глава нині ліквідованого Міністерства податків і зборів Олександр Клименко у детінізацію також збирався внести лепту і навіть готував законопроект. Тут, щоправда, сталася революція, і шеф «мінздоху» злиняв, залишивши напрацювання, але прихопивши готівку. Погані язики твердять, що плани всесильного податківця не пропали, а збережені чиновниками і з допомогою звичайної флешки перенесені в комп’ютер одного з помічників Яценюка. І до-працьовуються.

Як допрацювалися, ми дізнаємося найближчим часом, проана-лізувавши план роботи уряду і, головне, поданий урядом бюджет. Але не варто будувати ілюзій. Скорочення витрат на «соціалку» і зростання витрат на війну — два неминучі зла в будь-якому випадку. Чи відбудуться реформи, чи ні, звичайним людям треба бути готовим. І жити за обставинами. В тіні або на світлі.

Держава, щоправда, без грошей не проживе. Для термінового порятунку країни від дефолту за зовнішніми зобов’язаннями (внутрішні борги війна спише), за оцінками МВФ, необхідно близько 15 мільярдів доларів. І якщо Фонд таку суму виділить (місія повернулася і працює зараз в Києві), то вимагатиме реформ, перетворень і змін.

Треба буде вкотре щось пообіцяти. Але з цим у революційного уряду — повний порядок. Багато хто володіє англійською, а дехто і двома мовами.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.