Відвести загрози і використати шанс

План тихої ліквідації України ми як народ України зірвали рік тому — і тоді ворог пішов на нас війною. Військова загроза; замах на наш суверенітет, на нашу незалежність, на нашу територіальну цілісність; нехтування нормами міжнародного права з боку однієї з найбільших країн світу. Криза глобальної та європейської систем безпеки та спроби ще раз вдатися до історично збанкрутілої політики умиротворення агресора. Відсутність надійних гарантій зовнішньої безпеки, що не дає нам змоги повною мірою розраховувати на існуючі міжнародно-правові інструменти для захисту наших українських національних інтересів. Такими є головні виклики і головні загрози, які стоять перед нашою Україною...

Однак, зазираючи у майбутнє, чітко бачимо, що встановлення миру на Донбасі не означатиме позбавлення від військової загрози зі Сходу. На жаль, ця за-гроза проглядається на дуже далекосяжну історичну перспективу і постійно потребуватиме великих зусиль та колосальних ресурсів. Це — реальність, яку Україна усвідомила запізно, яку ми змінити навряд чи зможемо, але якій треба навчитися протидіяти… Вибачте, інколи навіть спати з револьвером під подушкою, бо так званий «брат» — біля воріт!

Нашого успіху в реформах, до речі, ворог боїться ще більше, ніж нашої перемоги на фронтах. Тому цілять у нас не лише «градами». Не менш потужною зброєю є економічна агресія, мета якої — не просто послабити Україну, а максимально вичавити нас, виснажити Україну — аж до повного знесилення. Сіяти ж на цьому ґрунті зневіру, депресію, розбрат, хаос у головах — то вже завдання сучасних послідовників Геббельса, мобілізованих на інформаційну війну проти України.

І якщо говорити про ключовий внутрішній виклик, то, на мою думку, ним залишається корупція. Я хотів би в цьому контексті назвати ще й бідність, однак ясно, що першопричиною вкрай низького рівня життя переважної більшості українців є тотальна корумпованість державного апарату, сфери державних послуг. Некомпетентність і неефективність державного управління, меркантильна, так би мовити, безідейна, корупція — куди сильніший внутрішній союзник нашого зов-нішнього ворога, ніж його ідеологічно вмотивована п’ята колона.

А безробіття, бідність, соціальна несправедливість тепер за-грожують не просто зростанням протестних настроїв у суспільстві. Вони можуть і обов’язково будуть використовуватися ворогом для дестабілізації ситуації у країні.

«Не було б щастя, та нещастя допомогло», — мовить приказка. Будь-яка дія викликає протидію, вчить третій закон Ньютона. Тож агресія проти України зі Сходу мобілізувала світ на підтримку України. Так, за нас не вступили у війну. Але ніхто нас і не повинен захищати, крім нас самих. Тим більше, що вчасно, в середині 1990-х, наша держава і то-дішня українська влада не по-дбали своєчасно про приєднання до НАТО як найбільш надійної системи колективної безпеки. І пізніше дехто в цій залі бавився, надуваючи повітряні кульки… Ми всі це пам’ятаємо. Але наші західні сусіди за пострадянським табором безперешкодно скористалися цією можливістю ще в 90-ті. Та, попри це, ми отримали колосальну підтримку і довіру від усього світу. Революція Гідності, колосальний і героїчний спротив українців проти агресії, повернення нашої країни на шлях демократії, проведення вільних, демократичних президентських виборів, проведення вільних і демократичних парламентських виборів — усе це на небачену висоту підняло міжнародний авторитет України і рівень наших партнерських стосунків із країнами «Великої сімки», державами — членами Європейського Союзу, з більш ніж сотнею держав, які потужно підтримують Україну, в тому числі в міжнародних орга-нізаціях і на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН...

Якщо говорити про наші внутрішні можливості, за останній рік оформився один із головних чинників сталого розвитку — стабільна, стійка, демократична українська політична спільнота. Це те, що у наших сусідів — Польщі, Чехії, країнах Балтії — було ще на початку 1990-х. І чого нам бракувало для успішного старту реформ....

Переважна більшість українських громадян нарешті підтримує реалізацію Угоди з Європейським Союзом — Угоду про асоціацію та ідею вступу України до Євросоюзу. Ніколи раніше цього не було. Дорогі колеги, ми маємо цим скористатися. Рекордних показників, нарешті, досягла кількість тих, хто за українську мову як єдину державну. До речі, і протягом останнього року, не в останній мірі завдяки Росії, бо я не бачу, чим це ще пояснити, в три-чотири рази зросла кількість прихильників вступу України до НАТО. Щоправда, це питання залишається єдиним із так званих складних тем, у якому в кількох областях все ще зберігається рівна кількість полярних думок. Але в цілому штучний поділ України за географічною, етнічною, мовною, конфесійною ознакою, нарешті, подолано, і цей поділ відходить у минуле. Україна ніколи не була такою об’єднаною, як зараз!

Ворог поставив собі за мету не просто переглянути кордони. Мета інша. Нікому не потрібен Донецьк, Луганськ чи Донбас. Ми чітко знаємо, що йшлося про те, щоб розколоти державу або й зовсім стерти її з карти. Знищити нас як великий європейський народ. Та грубо прорахувався. Українська політична нація остаточно ствердилася на всіх теренах — західних і східних, північних та південних. Вона об’єднала представників різних етносів та носіїв різних мов. Своєю участю у Вітчизняній війні 2014 року за незалежність України наші російськомовні співвітчизники продемонстрували, що російською мовою вони люблять Україну аж ніяк не менше, ніж ми українською. І я пишаюся мужністю і відповідальністю наших співвітчизників!

Ми всі разом стали єдиним організмом, котрий може встояти перед будь-якими політичними маніпуляціями зсередини і тиском ззовні. І це ще одна важлива запорука успішності реформ.