Митар, який став вірним послідовником Христа

Жив Матвій у місті Капернаумі, що на північно-західному березі Галілейського моря. Він був людиною заможною, мав власний просторий будинок і достаток.

І хоча Матвія, як і всіх митарів, співвітчизники зневажали, Ісус розгледів у ньому щось таке, чого не бачили інші. Адже тільки Господь здатний побачити серце людини. Напевне, саме тому й дана нам заповідь — «Не судіть...», бо не в змозі ми знати всі потаємні думки, помисли людини.

Якось Господь у супроводі народу слідував із галасливого Капернаума в напрямку моря. Погляд Ісуса зупинився на Матвієві, що збирав податі. «Йди за мною», — раптом сказав Він. І Матвій встав і пішов за Христом. Не роздумував і не вагався. Очевидно, він уже був готовий прийняти Христа у своє серце, тому відразу ж пішов за ним.

Як вдячність за милостиве ставлення до себе Матвій приготував у своєму будинку щедре частування і запросив Ісуса разом з учнями на обід. Покликав і багатьох своїх приятелів-митарів. Слід зауважити, що в близькосхідній культурі обідати чи вечеряти разом означало не просто спільно вживати їжу. Це був акт єднання, близького спілкування, ознака прихильності.

Книжники і фарисеї, побачивши таку прихильність Ісуса до грішників, почали нарікати і голосно виявляти своє невдоволення учням Христа: «Для чого Учитель ваш їсть із митарями та грішниками?» І він відповів: «Не здорові потребують лікаря, але хворі — підіть, навчіться, що значить: милості хочу, а не жертви. Бо я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння».

Матвій покаявся. Він, людина, як вважалося, грішна, став вірним учнем Спасителя. Залишивши все своє багатство і відшкодувавши завдані іншим збитки, Матвій пішов за Христом. Разом з іншими учнями Спасителя супроводжував його в подорожах по Галілеї та Юдеї, бачив безліч чудес, був свідком хресних страждань і смерті Ісуса Христа, і славного його вознесіння на небо.

Коли настав час виконати велике доручення — понести проповідь Євангелія світові, перед відбуттям апостола з Єрусалима місцеві християни попросили його залишити для них письмове свідчення про вчення Ісуса Христа. Виконуючи бажання співвітчизників, апостол Матвій написав Євангеліє, в якому показав, що Ісус, якого фарисеї вважали самозванцем і видали на розп’яття римлянам, є істинний Месія, Спаситель, обіцяний Богом і пророками в Старому Завіті. Євангеліє від Матвія було написане єврейською мовою. На грецьку його переклали, за різними вер-сіями, або апостол Яків, або апостол Іван Богослов.

Згідно з історичними фактами апостол Матвій вирушив із проповіддю слова Божого до Сирії, Мідії, Персії, Азіатської Ефіопії та Індії. В Ефіопії апостол постав з Євангелієм перед племенем антропофагів (людожерів). Через деякий час Матвій висвятив єпископа Платона в місті Мірму. Як розповідає переказ, зціливши одержимих біснуванням у сімействі князя тієї країни Фульвіана, євангеліст ви-кликав у нього спочатку повагу і захоплення, а потім, після проповіді Євангелія, неприйняття і всю силу гніву. Внаслідок цього Матвій прийняв мученицьку смерть за Христа близько 60 року. Через деякий час після цього Фульвіан сам зрікся своєї влади і прийняв хрещення з ім’ям Матвія — на честь святого апостола. Після смерті єпископа Платона Фульвіан був обраний і посвячений на кафедру, своїм служінням продовживши справу апостола Матвія в поширенні слова Божого.

Якщо простежити шлях учнів Господа до покаяння, можна побачити, що у кожного з них була своя історія. Цікаво, що серед учнів Христа були, здавалося б, зовсім різні люди. Як-от колишній митар Матвій і колишній кананіт (зілот) Симон. Кананіти, або зілоти, висловлюючись сучасною мовою, були екстремістами, займалися терором щодо римських окупантів. Але особливо ненавиділи вони їх прислужників — митарів. Обставини покаяння кананіта Симона, на жаль, нам не відомі. Можна тільки припустити, що його історія була не менш драматичною, ніж Матвія. Але як же мали ненавидіти один одного Матвій і Симон?! Однак, виявляється, було щось, здатне зупинити цю взаємну ненависть та об’єднати цих людей (колишніх супротивників) у єдиному дусі та єдиній ідеї. І це був Господь. Адже тільки він «є шлях, істина і життя...».

Сьогодні, коли наше суспільство розділене, багато хто ставить собі питання: як знайти вихід? Як припинити ненависть й об’єднати країну? Очевидно, що до миру і єдності є тільки один шлях — це любов, милосердя і прощення. Іншого шляху нема.

Підготував
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ.