№ 90 (21561) субота 15 листопада 2014 року

Досі нема формули, якою можна описати те, що відбувається в російсько-українському конфлікті. Точніше, формула є, але слова правди в Києві бояться, як чорт ладану.

Жити по-новому,
мирно співіснувати з бандитами

Уявіть, що у ваш дім увірвалися бандити, поселилися в одній з кімнат, убили дитину, спалили частину меблів, а другу продали разом з оргтехнікою. Ваших родичів вони тримають у заручниках і за-грожують сьогодні-завтра розстріляти разом з вами. У вас є рушниця. Навіть кілька. Вони заряджені, але ви не стріляєте. Боїтеся, що бандити озброєні краще, можуть захопити кухню і спальню, винести їжу з холодильника і підпалити горище.

Чимало письменників можуть лише позаздрити його популярності. Поява кожного роману Василя Шкляра викликає «броунівський рух» серед книгоманів. Так свого часу було з «Чорним вороном», так є і тепер з новим твором — «Маруся».

Та приводом для нашої розмови став не останній роман, а бажання довідатися про погляди лауреата народної Шевченківської премії на актуальні події...

— Василю Миколайовичу, українці чекали від цих виборів оновлення «політичної еліти». Як вважаєте, наскільки це відбулося?

— Можна справді говорити про певні зміни, бо вибори принесли кілька несподіванок. Серед позитивів, звісно, поразка комуністів та екс-«регіоналів» (маю на увазі Тігіпка). Та найбільше мене тішить впевнена перемога «Самопомочі». Причому не тому, що я був симпатиком чи антипатиком цієї сили. Тут симптоматично те, що за «Самопоміч», яка асоціюється насамперед із Західною Україною та Львовом, голосувала переважна більшість киян, а також виборці у центрі й на сході. Таким чином ми бачимо, що йде зближення заходу зі сходом...

«Україна — це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції — наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. Мені як Президенту України залишається лише документально засвідчити це і підписати указ про День гідності та свободи, який українці віднині й навіки будуть відзначати 21 листопада», — цитує прес-служба главу держави.

«З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору, — йдеться в указі, — встановити в Україні День Гідності та Свободи, який відзначати щорічно 21 листопада».

За рекомендацією уряду (відповідно до розпорядження, ухваленого на засіданні Кабміну 12 листопада) початок 2015-го може стати всуціль вихідним.

З метою створення сприятливих умов для святкування Нового року та Різдва Христового, а також раціонального використання робочого часу Кабмін рекомендував керівникам підприємств, установ та орга-нізацій перенести для працівників, яким установлено п’ятиденний робочий тиждень, робочі дні з п’ятниці 2 січня — на суботу 17 січня, четверга 8 січня — на суботу 31 січня, п’ятниці 9 січня — на суботу 14 лютого.

На інтернет-аукціоні в США була продана робота 9-річ-ного Марка Петровського «Щедре дерево» (на знімку), кошти за яку хлопчик і його мама передали на лікування пораненого в зоні АТО капітана 28-ї окремої гвардійської мехбригади Сергія Бережного.

Як розповіла на сторінці аукціону в «Фейсбуці» мати автора Ірина Петровська, Марк створив «Щедре дерево» торік, коли його батько отримав важку черепно-мозкову травму в результаті нещасного випадку і тривалий час провів у лікарні. «Марк зробив дерево на заняттях з мистецтва. Коли він приніс дерево додому, то сказав, що зробив його для тата, що це дерево допоможе татові повернутися додому і тато згадає його. І це сталося, — написала Ірина Петровська. — Коли я показала моїм хлопчикам (у Марка є брат-близнюк) цього пораненого солдата Сергія Бережного, коли вони побачили фото Сергія і дізналися, що в нього така ж травма, як була у батька, Марк відразу ж вирішив, що Сергієві потрібне «Щедре дерево», адже воно повертає батьків додому».

Сільське господарство виявилося ледь не єдиною сферою виробництва в Україні, яка спрацювала з приростом у 2014 році. Році війни і важкої економічної кризи. Не дарма в народі кажуть: «Грудка землі дорожча за золото». Ніщо, мабуть, так, як земля, у найтяжчі години не гарантує віддачі і стабільності. Та чи так уже спокійно на душі у селянина, який її засіває та доглядає?

Про це ми вирішили поговорити з Олександром Родіком, керівником агрофірми імені М.О. Посмітного. Так-так, саме того господарства, яке свого часу створив і прославив відомий наш Земляк і Селянин — двічі Герой Соціалістичної Праці Макар Онисимович Посмітний. Олександрові Родіку випала честь очолювати славетне господарство з 2005 року. За цей період у господарстві відновлено роботу племінного заводу української червоно-рябої породи корів, зведено нове приміщення вівчарні, газифіковано низку виробничих об’єктів, повністю переоснащено парк сільгосптехніки. Агрофірма цього року досягла найвищих врожаїв по району, має відзнаки кількох всеукраїнських агровиставок, серед яких і диплом за перше місце за вирощування овець каракульських порід. Приємно Олександрові Олександровичу і за те, що його господарство стало гідною базою для проведення різних обласних та загальнонаціональних навчально-практичних семінарів.

Попереду — зима. Синоптики прогнозують, що без великих морозів доживемо до нового року, але все одно буде холодно. Як на вулиці, так і у помешканнях. Це якщо завчасно не утеплимо власні будинки і квартири, під’їзди та дахи і якщо вчасно не сплачуватимемо за спожите тепло, надане нам комунальними службами.

Газ, гас, вугілля, мазут та інші паливні матеріали, які принесуть нам це тепло, необхідно ж за щось купити! І як би ми не сварили комунальників, що тарифи невиправдано зависокі, і як би не грозилися, що не збираємося оплачувати за ледь теплу воду та напівхолодні  батареї центрального опалення, якщо не платитимемо, то й цього не буде.

Як ми уже повідомляли, у понеділок у Києві відбувся День уряду для преси, під час якого керівники різних міністерств давали брифінги та відповідали на запитання журналістів загальнонаціональних і регіональних ЗМІ. В попередній публікації «Про реальну допомогу і «пенсійний туризм» ішлося про роботу, яку провадять Держслужба з надзвичайних ситуацій та Мінсоцполітики і яка спрямована, передусім, на ви-рішення проблем тимчасово переміщених осіб.

Тимчасово виконуючий обов’язки міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець розповів журналістам про стан здійснення державних закупівель та забезпечення населення необхідними лікарськими засобами. Він наголосив, що, незважаючи на складну політичну та економічну ситуацію, уряд виділив з резервного фонду понад 10 млн грн на витратні матеріали для гемодіалізу для Дніпропетровської, Харківської, Чернігівської областей та м. Києва, що дозволить забезпечити 135 пацієнтів на шість місяців. Також з державного бюджету було виділено субвенції місцевим бюджетам на часткове відшкодування вартості лікарських засобів для хворих на гіпертонію у розмірі понад 130 млн грн, що дозволило допомогти 3 мільйонам недужих українців.

Чи взаємодіють обласна рада та облдержадміністрація з громадськістю при вирішенні актуальних питань Одещини? Як налагодити конструктивний діалог між ними? Розібратися у цих важливих питаннях допоможуть підсумки експертизи, яка проводилася за підтримки міжнародного фонду «Відродження», представлені Асоціацією сприяння самоорганізації населення.

Ми всі теоретично знаємо, що, за Конституцією України, джерелом влади є народ. Але народ — категорія метафізична. Як казав наш одеський класик Михайло Жванецький: «Придумали поняття «народ», щоб обдурювати окремих людей». Зрозуміло, що сьогодні настав той час, коли прості люди, громадяни, жителі краю повинні впливати на прийняття важливих для громади рішень.

25  років  тому,  19 листопада  1989-го,  українська  земля прийняла  Олексу  Тихого,  Юрія  Литвина  і  Василя  Стуса

            А проте:
            ми ще повернемось
            бодай —
            ногами вперед,
            але: не мертві,
            але: не переможені,
            але: безсмертні.
                    В. Стус.

Влітку 1989 року в середовищі недавно звільнених політв’язнів та родин загиблих у неволі правозахисників Олекси Тихого, Юрія Литвина та Василя Стуса виникла думка перевезти їхні тлінні рештки на батьківщину, до Києва, щоб належно поховати. Ми передбачали, що це перепоховання стане знаковою подією, як свого часу перепоховання Тараса Шевченка в Каневі 22 травня 1861 року чи похорон Лесі Українки 1913-го (її привезли з Грузії). Але що це стане такою грандіозною подією, ми й подумати не могли. Тоді багато хто відчув себе громадянином України і навернувся до національного життя. Цей похорон став значним щаблем, що наблизив здобуття Незалежности. Якщо ми що-небудь доброго зробили у своєму житті — то це оцю справу. Це була тяжка фізично і психологічно робота.

У відділі краєзнавства «Одесика» ОННБ ім. М.Горького відбувся захід з нагоди 80-річчя відомого українського письменника, літературознавця, бібліографа, заслуженого діяча мистецтв України Григорія Зленка. У ньому взяли участь письменники, науковці, журналісти, краєзнавці, бібліотечні працівники — колеги ювіляра.

До цієї події співробітники «Одесики» підготували книжково-документну виставку, присвячену творчості Григорія Дем’яновича, який проявив свій багатогранний талант як письменник, публіцист, прискіпливий дослідник-краєзнавець — літературний слідопит, що ґрунтовно дослідив літературний процес на Півдні України і, без перебільшення, витворив українське обличчя Одеси.

У галереї «Артком» (вул. Торгова, 2) розгорнуто виставку пейзажів Валентина Тишецького (м. Крижопіль, Вінницька область).

Роботи цього майстра легко-повітряні, окутані вологою й обласкані ніжним теплом сонячного сяйва навіть у період його найменших проявів. Вдаючись до метафор і використовуючи образи язичницької міфології, живописець — це «сварожець», що діє як син бога сонця: він з любов’ю торкається матерії та одухотворяє її. Можливо, ці міркування у зачині, з огляду на реалістичний характер полотен митця, здаються надмірно ідеалістичними, екзистенційними. Але, зрештою, де межа цій філософській недоречності, коли щире й глибоке мистецтво змушує тебе збагнути його природу й шукати пояснення саме в подібних категоріях? У більшості випадків відчуваєш, що словом ти не в змозі описати побачене, адже це вібрації іншого походження.

(Закінчення. Початок у номері за 8 листопада).

«Іде боротьба за долю Росії. Катари пророкують: зникне привид Росії як джерела світового зла».

Особлива любов отця Йоан — література. Починав як поет і продовжує утверджувати себе як письменник, в молоді роки опублікував немало художніх творів. Він добре знає так зване літературне середовище і принципово та чесно зриває імперські маски з російських літературних «геніїв». Когось це може насторожувати, когось навіть обурювати. Надто звикли ми до ідеальних, вправно підретушованих ликів Достоєвського, Солженіцина, Євтушенка, Вознесенського та ін. І сьогодні імперська ідеологія працює в усталеному ще за часів сталінізму режимі, пропонуючи глянцеві, ідеалізовані, а не живі, правдиві образи тих, хто своїм пером підпирав ненаситну імперію. «Москвичі літературно-філософського розливу — так і називали себе: шістдесятники, семидесятники. Пошанувальники Окуджави, Вознесенського, завсідники книжкових ярмарків, кухонні філософи, розстрільні поети під Висоцького і Галича… О, яке щастя, що дух їхній вивітрився…», «Новий Арбат перелицьований. Розіп’ята вулиця. Таке відчуття, що на стару Москву наклали другий шар фарби. Інше місто. Потойбічна Москва. Інженери-совки в незабутні 70-ті роки ховали пляшки в портфелях і зрисачували місто в пошуках цікавих видань. А зараз кожен зустрічний — брат Пляшка-На-Голові». «У Петербурзі жити — ніби спати в домовині» (О. Мандельштам).

Капуста займає важливе місце у нашому раціоні. Це чудова закуска, хороший гарнір до м’ясних страв, ароматний фарш для пирогів. Справжня квашена капуста — хрустка, запашна. Смак у неї має бути не кислий, оцтовий, а ніжний, пряний. Такою вона і вийде, якщо пригадати, як її готували в старовину. Тоді це був цілий ритуал.

Капусту залишали на городі набиратися соку до перших приморозків, після чого закладали в льохи. Щоб подовше зберегти її свіжою і міцною, зверху зрізали жовте зів’яле листя і, перев’язавши головки мотузками, підвішували їх під стелю або просто «саджали» у сухий пісок. Льохи без кінця просушували і провітрювали, зачиняючи двері перед заходом сонця.

Якщо уважно розглядати в дзеркалі свої очі, то в них можна побачити наслідки бурхливого свята, високого тиску, перевтоми, недосипання, багатогодинної роботи за монітором... Але цей список буде набагато довшим, коли у ваші очі загляне лікар. Очі — не тільки дзеркало душі. Для спеціалістів — це ще й відкрите вікно у світ вашого здоров’я, а кількість отриманої таким чином інформації може просто приголомшити.

Відомо, що багато захворювань зумовлюють видимі зміни на тілі: шкірі, слизовій, нігтях і волоссі, але очі відображають істотно більший обсяг інформації про стан організму. Нічого дивного, адже око — єдине місце, де можна одночасно бачити судини, якими рухається кров, та очний нерв, який іде безпосередньо від мозку. Тому, стверджують лікарі, вони можуть говорити про 30 різних станів організму, симптоми яких прочитуються в очах.