Переглядів: 6461

Тетралогія «Товтри»: крізь призму доль і сердець

Тетралогія — рідкісний жанр у літературі, як світовій, так і вітчизняній. І не тільки тому, що вимагає особливого таланту і виняткової працездатності, а й тому, що не може народитися без глибинного знання життя. Щоб створити широке епічне полотно у чотирьох книгах, треба самому пройти через численні випробування, багато звідати, пізнати, зрозуміти і відчути. Геннадій Щипківський пише про те, що добре знає, що відкрив для себе і прагне передати іншим, «його твори — то не плід самої лишень буйної письменницької уяви (без неї письменник неможливий), а й гаряче дихання життя. Життя українського. Нашого з вами», як слушно зауважив Володимир Яворівський.

І ще цитата, як відправний момент: «Координати прози Геннадія Щипківського варто шукати в естетичному просторі «десь» між новаторськими, модерними імпресіями Михайла Коцюбинського та глибокими іронічними міфологемами Василя Земляка, між зблисками жорсткого, праведного неореалізму Григора Тютюнника та ліричною стихією оповідей Євгена Гуцала; завважмо, що ментально-генетично всі вони, як і Г. Щипківський, — подоляни, за винятком Григора Тютюнника. Але попри природні впливи проза Г. Щип-ківського — се суто своя, індивідуальна стихія слова, що органічно виросла з пульсуючої матерії його ж поезії» (Анатолій Колісниченко).

У тетралогії «Товтри» своїм головним завданням автор поставив правдиво і реалістично відобразити непросте селянське життя, а відтак і всього українського народу в трагічному ХХ ст. Маститих письменників в Україні, які сьогодні пишуть про село, можна перелічити на пальцях рук. Але це особлива, світла й висока сила. І хоча в них немає заслуженного визнання й вони здебільшого залишаються у затінні, та є в них добра слава у добрих людей, яка на терезах часу переважить багатьох незаслужено «розпарених і роз-кручених».

«Товтри» — твір дивовижний. В ньому постійно звучить Гончарове: «Чи так я живу?» А сьогодні це надзвичайно актуально. Адже Україна дала світові хліборобство, промисловість, але народ не одержав того, чого достойний…» (Петро Кононенко).

Г. Щипківський, задумуючи тетралогію «Товтри», безперечно, менше усього переймався літературознавчими проблемами, йому йшлося про те, аби якомога повніше і правдивіше відобразити свою епоху, яка так трагічно переломилася через душі його земляків. Звісно, добра література ніколи на голому місці не виростає, і щоб створити художньо-вартісний твір, треба знати і тримати в уяві те, що було до тебе, на що ти взоруєшся, від чого відштовхуєшся і хто слугує для тебе високим взірцем. «Товтри», як на мене, тільки тому за-слуговують на серйозну і ширшу розмову, що автор свідомо пішов тим шляхом, що його утверджували великі українські епіки: Василь Земляк («Зелені млини», «Лебедина зграя»), Володимир Бабляк («Жванчик», до речі, ця назва зринає у «Товтрах»), Іван Чендей («Птахи полишають гнізда»), Роман Андріяшик («Люди зі страху») і нині продовжують розвивати Василь Захарченко («Білі вечори»), Андрій Кондратюк («Хутір»), Віктор Міняйло («Кров мого сина»), Володимир Лис («Столітній Яків»). Тобто можемо говорити про суто український шлях епічного мислення, де домінують такі прикметні особливості художнього відображення дійсності та історичної правди, як показ трагічної сутності життя, незнищенність вікових традицій, поєднання ліричного і романтичного начал, застосування широкого арсеналу усталених виражальних засобів.

«Товтри» — твір чесний, правдивий, болючий. І цим він виразно виділяється на тлі сучасної масової літератури, яка накочується на нас дев’ятим валом і часто відгонить неприхованим шовіністичним душком. Це також твір не декларативний і не публіцистичний, хоча окремі дидактичні вкраплення тут наявні, маємо справді художнє мистецьке полотно, де правда показана крізь призму складних людських доль, а події розгортаються не за певною, заздалегідь заготовленою автором, схемою, а законами, продиктованими вищою логікою життя, часто не підвладною нашому розумінню.

Реалізм тетралогії — це не критичний реалізм минулого століття з його дзеркальним відображенням дійсності, це більш складна амальгама стилістичних нашарувань, до якого проситься означення — неореалізм, бо він наповнений свіжими віяннями і духом ХХІ ст. Автор свідомий того, що кожна літературна течія рано чи пізно вичерпується і на її заміну приходить нова, це закон поступу і вдосконалення, але в тому сила і нерозривна тяглість еволюції, що новий напрямок виростає не на голому місці, а вбирає в себе все краще, що було в минулому. Реалізм Г. Щип-ківського у кращому своєму вияві має риси усіх попередніх течій — від класицизму до романтизму, модерних і химерних вкраплень. Про що, зокрема, свідчать елементи сновидінь і видінь (сон Петлюри в другій книзі), ворожби, марення, поява потойбічних істот.

Не важко помітити, що тут Г. Щипківський найближче стоїть до прози Євгена Гуцала, Андрія Кондратюка і Віктора Міняйла, до якої проситься означення — химерна. Але якщо в названих вище авторів ця ознака домінуюча, визначальна, всеохопна, сказати б, тотальна, то в автора «Товтрів» тільки принагідна, одна з багатьох.

А ще стиль автора близький до живої народної розмовної мови. Він не обтяжений надмірним нагромадженням метафор та епітетів, не ускладнений розлогими періодами і вишуканими конструкціями. Тут усе межово просте і ясне. Письменникові не треба нічого вигадувати, згущувати фарби, підсилювати оповідь, щоб вразити читача, тому що дійсність, яку він відтворює, складніша, важча і навіть сюрреалістичніша від усіх можливих вигадок, на які тільки здатна спромогтися творча уява митця.

Г. Щипківський глибинно знає життя (особливо селянське, хоча в творі подибуємо і урбаністичні мотиви), бо ви-йшов з гущі цього народу, про який пише, він жива клітинка його душі. Нині це винятково цінна річ, бо переживаємо час, коли література не просто відірвана від життя, вона спотворює його, тікає у віртуальні світи. Відсутність досвіду спонукує молодих письменників до фантазії і висмоктування сюжетів з пальця. Не те у «Товтрах», де життя б’є на повну силу, а події часто набирають історичного забарвлення, і сумніву в тому, що все відбувалося саме так, як показує його автор, не виникає. Навіть тоді, коли він пише про таких видатних для нашої історії осіб, як Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Василь Тютюнник чи Нестор Махно.

У тетралогії десятки діючих персонажів, якщо не сотні. Звісно, не всі вони виписані повнокровно і зримо. Більшість проходять повсковзом, згадуються тільки принагідно. Але саме вони створюють тло і допомагають оживити дійство, це живі люди, а не проминальні тіні чи штучні манекени. І цілком логічно автор вдається до емоційно забарвлених прізвищ, які служать своєрідною характеристикою персонажів, допомагають нам чіткіше уявити собі ту чи іншу особу, як-от: Завірюха, Кукурак, Чирвінський, Терпило, Шумиляк, Джус, Гопак… А ще: «Сидір Бажан, Гриць Путера, Іван Білогривий, Сімон Войтко, Василь Попіль, Гриць Мільйон, Петро Кукурак, Савка Танащук, Терентій Дідур, Левко Маринич…» (так комісар Гершко перелічує імена так званих «куркулів»).

 Досить вимовити кожне з імен, що зринають у творі, як постає жива людина — то нестримна, і дієва, то терта життям, то знедолена, то незламна і непохитна. До таких прямих характеристик письменник вдається не тому, що лінується більш детально виписати психологічний портрет, а для того, щоб не збити динаміку і високий ритм оповіді.

Авторська мова у всіх чотирьох книгах незмінно колоритна, соковита, багата на фольклорні нашарування. У структуру оповіді вкраплено сотні приказок і прислів’їв, усталених мовних зворотів, прикметних і рідкісних словечок, які могли народитися тільки в горнилі живого народного життя.

Письменник уміло послуговується рідкісними, маловживаними і діалектними словами («їден», «тре», «писок», «відкараскався» тощо), уміє їх вкрапити у тканину оповіді, так тонко і невимушено, що вони виграють усіма своїми прихованими барвами.

Архітектоніка тетралогії велична і чітка, лінійна манера оповіді нічим не порушена і не збита, розповідь тече плинно, природно, але при тому напружено і швидко, нагадуючи повноводу ріку, де на поверхні все начебто відносно спокійно, але великі сили нуртують у її глибині, у прихованих підводних течіях.

Незважаючи на те, що перед нами постає уся Україна, кажучи словами поета, — «від Сяну до Дону» (якби спробувати перелічити усі населені пункти, усі топоніми, що згадуються в тетралогії, то цей перелік зайняв би не одну сторінку), у нас немає відчуття важкості чи надмірності, бо око оповідача, ніби камера оператора, вихоплює найпосутніше, а зафіксувавши його, в ту ж мить знаходить новий об’єкт зображення, зміщується і рухається далі. Навіть історичні екскурси, до яких письменник особливо часто вдається у другій книзі «Директорія», надмірно не переобтяжують оповідну манеру і не порушують загального ритму.

А ще «Товтри» винятково ліричні. Тут чимало поетичних описів, що сприймаються як гімн земній красі, людині та сонцю, як-от:

«Кілька століть у бік Сокілецької долини з плоскогір’я видивлялися Товтри, навпіл розкраяні яругою (силу ж яку треба мати!), наче навмисне комусь наперекір, — на горбову місцину і слободу.

Долиною, од Тимкова до Сокільця, чіпляючись за кремінне дно, межи верболозами бігла річка Фоса. Вередлива — навесні, як притьмом збігали на долину зів’ялі сніги, норовиста — влітку, після щотижневих злив, ніби хтось їх замовляв; спокійна — ранньої осені, коли в будь-якому місці жабі по око; стишена — взимку під товстим припоєм льоду і снігу, наче вкрита білим кожухом».

В усіх чотирьох томах описи природи незмінно живописні, відчутно-зримі, виразно-ясні. Краєвиди можуть тут виступати тлом, на якому розгортаються події, а можуть відтінювати чи увиразнювати діючих персонажів, але найчастіше вони — своєрідне дзеркало, у якому відбивається людська душа. Те, що коїться в серці людини, дивним чином відбито в природі, бо вона жива, олюднена, дієва, активна і невидимим чином пов’язана з людським серцем, разом уособлюючи світову душу.

Винятково важливий акцент Г. Щипківський робить на сюжеті. Для нього динаміка, стрімкий розвиток подій, захоплююча інтрига — чи не найважливіше. Автор цікавий оповідач і вміє утримати читача в своєму полоні. Події розвиваються калейдоскопічно-швидко, навально-стрімко аж ніби напирають одна на одну, картини і сцени, здається, миготять перед внутрішнім зором читача, як у пригодницькому кіно. Тут люди ідуть в бій, стикаються в герці, гинуть, обплутані інтригами і лукавством, кохають, ненавидять чи залишаються байдужими, працюють до сьомого поту і зачахають у бездіяльності, утверджують правду і добро чи стають на бік зла темної розтлінної сили…

Але відштовхнувшись від сюжету, Геннадій Щипківський не зациклюється тільки на ньому, фабула для нього не самоціль, якою б стрімкою і несподіваною вона не була, він іде далі. Мета в нього ширша — показати життя у всій його повноті й глибині. Тому в творі багато психологічної напруги, образи виписані ретельно і рельєфно, а деталі, як правило, місткі й промовисті.

Більшість характерів теж подані в русі, в динаміці, а висновки часто розлогі, з філософськими узагальненнями і глибшими акцентами і підтекстами.

Зрозуміло, що такі широкі картини створюються не зопалу, не на одному подиху, а повільно і навіть важко, що допомагає забезпечити епічний розмах, і тому читач, який береться за них, теж має налаштовувати себе на непросту роботу душі й мозку. В таку книжку треба вжитися, іноді подолати опір десяти або й більше сторінок, але, уві-йшовши у її стихію, вже важко покинути її, вийти з цього бурхливого і неспинного річища, що несе тебе у свій широкий світ, полонить, бентежить і часто перевертає душу.

 «Товтри» легко спроектовуються на наш час. Не логікою подій, а логікою поведінки діючих персонажів. Справді, як усе дивно повторюється. Велика і свята справа кожен раз гине тому, що за неї беруться, м’яко кажучи, недалекі й безпринципні люди. Кожна з книг — і «Круговерть», і «Млин», і особливо «Директорія» та «Рихва часу» — дозволяють вдумливому читачеві подивитися на нинішню ситуацію через призму минулого, ніби крізь збільшувальне скло.

Це книга-сурма, книга-клич! Ні, там немає прямих закликів до боротьби, «громадою обух сталить», автор прямо не наголошує, що треба хапатися за кріс, все це має випливати з підтексту, з самої логіки розвитку подій, бо з кожної сторінки нам зазирають в душі чесні очі мужніх людей, які поміняли чепіги на гвинтівки, гинули героїчною смертю на полі слави. Це вони запитують нас запеченими до крові устами, що зробили ми сьогодні, щоб їх жертви не були марними?

Окремої розмови заслуговує четверта книга тетралогії «Рихва часу», в якій розповідається про українське село від часів так званої «хрущовської відлиги» до проголошення незалежності. Головний герой твору — син Андрія Горицвіта — Богдан, на долю якого випадає немало труднощів і випробувань, які однак не змогли ні надломити його, ні похитнутися у правді. «Рихва часу» надала тетралогії завершальної композиційної цілісності. Автор зберіг лінійну манеру оповіді і розставив усі крапки над «і». Таким чином перед внутрішнім зором читача розгорнувся величний сюжет від часів Директорії до наших днів.

Прикметно, що автор хоче, щоб ми, його читачі, були не просто німими свідками описаних ним подій, а й співавторами, співучасниками великого дійства, домислювали те, про що сказано тільки принагідно чи мимохідь.

Звичайно, такі великі реалістичні полотна не народжуються легко, за короткий відтинок часу, вони вимагають не тільки ґрунтовного і натужного вживання в зображувану епоху, а й невтомної пошукової праці в поті чола, спо-движницької і системної роботи, дбайливого вивчення численних історичних джерел і бесід з живими свідками та безпосередніми учасниками тих подій. З цього приводу добре сказав Юрій Мушкетик: «Можу уявити, як переболів душею Геннадій Щипківський, пишучи болісний, глибоко реалістичний твір, намагаючись ніде не відступити від правди, подати життя таким, як воно є. «Товтри» — твір чесний, правдивий, гадаю, він знайде відгомін у читацьких душах і відповідно буде пошанований громадськістю».

Петро СОРОКА.
м. Тернопіль.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net