Залежить від нас
9 листопада — День української писемності і мови
Що таке мова? Є багато відповідей на це дуже просте і таке важливе для нас запитання. Одна з них — несподівана і вельми точна по суті — прозвучала недавно в ефірі радіо «Культура»: «Мова — це засіб олюднення людини».
Справді, згадаймо хоч би й таку сентенцію: заговори, щоб я тебе побачив. Так воно й буває насправді. Варто людині сказати кілька речень — та бодай хоч кілька слів вимовити — і вже вона, мов на долоні, вже можна малювати її «внутрішній портрет». Неважко здогадатися, яким він буде. Приклад із сьогодення — балаканка донбасівських терористів зі своїми московськими кураторами чи й поміж собою, яку показує нам телебачення чи інтернет. Там су-цільний потік брудного матюччя, не кажучи вже про цинічно-безсоромні балаки. І це вимагають одержавити? Та воно, даруйте, не те що не олюднює — нівелює навіть залишки чогось людського, якоїсь бодай позірної культури, якщо така, на загал, існує. Вживанню ненормативної лексики не може бути ніякого виправдання. Це, однозначно, зло, якого колись не було в Україні, аж поки не запізналися українці ближче зі своїми північними сусідами. Властиво, саме звідти і прийшло в українську мову брудне лихослів’я, що ображає саму сутність людини.
До слова сказати, лінгвістика розглядає мову як засіб пізнання внутрішнього світу людини, її культури. Низький культурний рівень спричиняє і низький мовний стиль. Мова такої людини збіднена, їй важко добирати слова, й ці паузи автоматично заповнюються ненормативною лексикою. А до низького рівня культури призводить — у тому числі — й низький рівень володіння мовою.
Революція Гідности зродила в суспільстві патріотичні почування, а в багатьох — збудила, й це, без сумніву, сприяє єднанню людей. Пишатись рідною країною абстрактно — це одне, це, на загал, притаманне людям з високою національною свідомістю. А от пишатись Вітчизною за якісь, скажемо так, конкретні речі, — це вже зовсім інше. Ми стали шанувати самих себе — передусім, й це дуже важливо. Шанувати самих себе — людей різного етнічного походження — як українців. Шанувати себе як єдине ціле, що й становить, властиво, країну. Країну не багатона-ціональну, але — поліетнічну, як і переважна більшість європейських держав. Країну, яку треба захищати, боронити не лише на поклик міністерства оборони, а за наказом власного серця — передусім, як би пафосно це не звучало. Захисники української державности, котрі сьогодні героїчно стримують знахабнілого ворога на сході країни, розмовляють різними мовами, але вони є дітьми одної матері — України. Патріотизм, отже, є поняттям неоднозначним. Хоча якраз мова тут відіграє дуже важливу роль.
Нині вже повсюдно можна почути українську мову, й передусім — і це показово — у приватних розмовах, чого не було раніше. А найбільше додає оптимізму звучання української мови у молодіжному середовищі. Хоча серед школярів це все ще рідкісне явище, й можна безпомильно визначити, у яких школах державна мова ще не переступила шкільний поріг. А коли дитина не знає, яка мова головна, вона мимоволі обирає ту, яку повсякчас чує і бачить довкола, а до української починає ставитись як до чогось такого необов’язкового, непотрібного. Й тут мимоволі спадає на па-м’ять вислів знаного в історії німецького політика Бісмарка: ворог йде туди, де програє вчитель і священик. Церква — це окрема болюча тема. А от щодо вчителя… Усе-таки освіта має бути українською — як за літерою, так і за духом (це про вчителя історії, певна річ).
Сьогодні багато людей свідомо переходять на українську мову. Честь їм і наш респект, бо це, без сумніву, таки вчинок, якщо не по-двиг. Прагнуть навчити державній мові своїх дітей, розуміючи, що це потреба часу. Та разом з тим бачимо, що українську мову знову витискають кудись на узбіччя. Ось вмикаємо отой пресловутий «ящик», а в ньому — потужно розрекламоване і знов-таки російськомовне шоу. На іншому каналі ведучий «Свободи слова», зачувши російську, одразу ж догідливо теж переходить на «язик», хоча учасники цього шоу — всі як стій українські політики та журналісти… Що це: суто українська толерантність, котра постійно завдає нам величезної шкоди? Це, швидше, відсутність мовної свідомості, яка, властиво, якраз і є запорукою мовної стійкості.
Усі ми вже переконалися в тому, що війни зараз ведуться за інформаційний, культурний простір. Загарбникам потрібна не міфічна якась «новоросія», їм для реанімації імперії потрібна «малоросія» — себто вся Україна, просякнута російською мовою, російською церквою, російським інформаційним простором. Тому не треба почуватися жертвами. Потрібна активна позиція кожного, розуміння, що це його держава, потрібна впевненість у тому, що саме ось я, конкретна людина, вирішую, якою мовою говоритиме ця держава.
Роман КРАКАЛІЯ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
