Переглядів: 1493

Щоб надбання предків не відійшли у вічність

Цими днями сповнилося б 75 років відомому українському народознавцевіі письменнику Василеві Скуратівському (1939—2005)

Серед багатьох назв, які мав осінній місяць листопад («листопадень», «падолист», «напівзимник», «грудкотрус»), була й така — «братчини» (найдовше вона зберігалася на українському Поліссі). Це — від давнього обряду, що звався «братчина», який справляли у цьому місяці. Ось що розповів про цей обряд вустами одного з героїв книги «Місяцелік» український народознавець Василь Скуратівський: «Його справляли лише в листопаді. Якщо сусіди хотіли заприятелювати між собою, то купляли в пасічників бджолиний рій. З весни і до осені гуртом доглядали його. Зібраний мед ділили порівну. На це свято збиралися сім’ями, гуляли і веселились. Чи, як казали в народі, братались. А звідси й назва обряду... Кожен член такої спілки вважався близьким свояком. Він зобов’язувався допомагати братчику в скрутну годину. Якщо в якійсь родині помирав господар, то інший член братчини забирав малолітніх дітей на виховання». До речі, православна церква підтримувала цей звичай. Так, на храмових святах «братчики» разом із священиками виголошували повчальні промови.

Чудовий звичай! У ньому віддзеркалені високі моральні критерії нашого народу — доброзичливість, турбота про знедолених, прагнення мати побратимські стосунки. У «Місяцеліку» йдеться також про походження назв інших місяців, про пов’язані з ними численні прислів’я і приказки, зразки завбачень погоди, народні і релігійні свята, найцікавіші обряди.

Художні оповіді про український народний побут, звичаї, що складалися, випробовувалися на міцність протягом багатьох століть, містять й інші книги Василя Тимофійовича — «Берегиня», «Посвіт», «Покуть», «Дідух», «Святвечір», народний календар-книга «Святки», а також публікації в народознавчому журналі «Берегиня», який упродовж багатьох років він редагував, інших виданнях. Справжнім тріумфом письменника-фольклориста дослідники називають книгу «Берегиня», яку, попри додаткові тиражі, дістати було практично неможливо, тому, взявши її у когось прочитати, багато хто переписував твір чи передруковував. Вміщені в ній художні оповіді, новели про народні традиції, звичаї вчать любити свій край, шанувати свій рід, мову і працю. Серце защемить, коли читаєш про роль батьківської хати: «Рідна хата! Ос-півана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова й пензля, вона буде завжди символом добра і надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність...».

Що ж означає слово «берегиня», пояснено так: «...це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли од своїх батьків та дідусів, чим збагатилися й освятилися — хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті, — все це і є Берегиня».

І в цій книзі, і в інших творах багато розповідається про обряди, пов’язані з будівництвом житла, адже наші предки вважали, від успішного виконання всіх приписів залежить, чи щасливим буде життя в новій оселі. Початковим етапом був вибір місця для будівництва. Осте-рігались оселятися на неораній землі, на перехресті трьох шляхів, на межі — вважалося, що там правують нечестивці. Існувало табу на згарища — бо в такі місця влучають блискавки. Не можна було будувати нову хату, за розмірами меншу від старої, щоб не зменшилась сім’я; на садибі родини, у якій були п’яниці, злодії тощо; де часто хворіли; де були сварки та розлучення. Перед закладчинами на місці, де мав би бути покуть, ставили стіл з хлібом, але не покривали скатертиною — «бо може дочка покритися», себто народити позашлюбну дитину. Під покутню підвалину деінде клали шматочок хліба і дрібок солі  як пожертву духам — покровителям родини, або ж одрубували півневі голову. У фундамент могли за-кладати дрібні, здебільшого мідні копійки — «щоб гроші велися». При завершенні будівництва залишали латку не обмазаної печі, недобіленої стіни. Це мало завжди нагадувати господині і господарю, що вони не все зробили, тож повинні довго жити. А вже на готовій будівлі були свої обереги. Наприклад, обведення побіленої хати кольоровою фарбою внизу має ті ж властивості, що й замкнене коло — оберігати від злих духів та різних напастей всю родину. У багатьох регіонах кодовим знаком на хаті, а саме трьома вертикальними лініями, проведеними на глухій стіні різними відтінками глини, оповіщали, що в ній живе дівчина на виданні.

У своїх творах Василь Скуратівський також описав багато прикмет, що підказували, яким буде рік, коли і що сіяти, на який урожай сподіватися. Ось кілька з них: «на Багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох; ожеледь на деревах — вродять горіхи і садовина; сніг іде — врожай на яблука; якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й врожайне літо, і навпаки». Серед наведених народознавцем осінніх прикмет є такі: «якщо восени рано нанесе снігу, то і весна буде рання; як перший сніг випав на мокру землю — залишиться, на суху — скоро зійде; рано замерзне — довго не розтане; на горобині й дубі багато плодів — чекай суворої зими; пізній листопад — до суворої і затяжної зими». У переліку прикмет значна частина таких, про які Василь Тимофійович писав, що вони «надмірно цікаві і повчальні». Одні з них застерігали: «якщо у когось щось вкрадеш, то на тому світі будеш ходить і просить, щоб забрали у тебе украдене»; «якщо на когось плюнеш, на тому світі будеш того облизувати»; «павучки заснували світ, а тому вбивати їх — гріх. Якщо він завівся в хаті, то його годиться винести в сіни чи на подвір’я». Інші повчали: «краще з розумним згубити, як із дурнем знайти»; «що голова — то розум, а дві — ще краще»; «осла взнаєш по вухах, ведмедя — по кігтях, а дурня — по балачках»...

Василь Скуратівський розкрив десятки секретів народних умільців, які жили в різні часи. Зокрема, розповів про майстра-колодязника з рідного села Великий Ліс Сидора П’ятип’ятницю, який знаходив підземні джерела з допомогою гілочки лози. Вустами одного зі своїх героїв — мудрого дідуся — пояснив, як наші далекі предки — древляни — із сокоживної лісової комашки, яку в народі називають «червець», навчилися виготовляти яскраво-червону фарбу (в давніх літописах називалась «червлена»). Вона дуже цінувалася — однією ложкою древляни сплачували податки; щоб отримати фарбника, «візантійські купці спеціально споряджали по неї каравани до Києва. Навіть море, через яке пливли чужинці, називали Червленим, і тільки згодом воно стало Чорним». Народознавець написав про секрети виготовлення медовухи, приправленої настоєм лікарських трав, яка подовжувала життя; про цілющі властивості багатьох рослин.

Провівши власні розвідки і дослідження, Василь Тимофійович відобразив у своїх творах феномен народного месника Устима Кармалюка, бандуриста Остапа Вересая, мандрівника Миклухо-Маклая і ще багатьох відомих і маловідомих діячів історії та культури, що мали українські корені, були так чи інакше пов’язані з українською землею.

Отже, письменник-народознавець дуже багато зробив, щоб мудрі надбання предків не відійшли у вічність. А ще ми маємо прислухатися до такої його поради: «переважна більшість з того, що гуртувало й об’єднувало людей, виховувало в них почуття колективізму, національного самоусвідомлення, високих зразків моралі, мають бути з нами, передаватися наступним поколінням. Їх втрата неодмінно призведе до духовного виродження і етнічного самознищення».

Як уже зазначалося на початку, важливу роль для гуртування людей відігравали братчини. То чому б нам їх не відтворити сьогодні? Адже за деякими даними дослідників, майже 30 відсотків людей у світі страждають від самотності. Вочевидь, не краща ситуація й в Україні, особливо в містах. Якщо, скажімо, говорити про багатоквартирні будинки, то в багатьох випадках там і сусіди не спілкуються. Куди це годиться? Тут доречно знову нагадати слова Василя Скуратівського, який, побувавши в Канаді, писав: «На моє глибоке переконання, українців у діаспорі об’єднують наші традиційні звичаї й обряди, яких ревно дотримуються наші етнічники. Без цього духовного осердя навряд чи змогли б так купно триматися вони, і, звичайно, безмежна любов і відданість Україні, яка живе в кожному серці».

Рядки з біографії. Народився Василь Тимофійович Скуратівський на глухому поліському хуторі Забуда, пізніше переселеному до села Шевченкове (згодом — Великий Ліс) на Житомирщині восени 1939 року (коли точно, пишуть дослідники, батьки призабули, а в посвідченні про народження паспортистка записала 25 жовтня 1939-го). По закінченні школи, у 1959-у, впродовж трьох років працював у районних газетах України, потім поїхав до Сибіру, де спершу займався заготівлею живиці у тайзі, потім перейшов на роботу в газету. Повернувшись через півтора року в Україну, продовжив журналістську діяльність. У 1964-у закінчив Московську заочну школу журналістики, 1967-го вступив до Київського державного університету на факультет журналістики. З 1969 року працював редактором у журналі «Народна творчість та етнографія». З 1970-го з’являються у періодиці перші його статті на народознавчу тематику. Згодом розпочинає роботу над науковою монографією про традиційне пасічництво. 1987 року виходить книга «Берегиня». Всього за життя письменника було видано понад 20 книг.

Скуратівський був ініціатором започаткування уроків народознавства у школах, одним з організаторів фестивалів «Котилася торба» (дитячі ігри), «Коляда» (новорічні та різдвяні традиції), «Берегиня» (міжнародний фестиваль фольклору). Організував та проводив багаторічну народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами». З 1992 року започаткував та видавав народознавчий часопис «Берегиня». Помер 16 грудня 2005 року. Похований у Києві на міському Берковецькому кладовищі.

Людмила ШЕРШЕЛЬ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net