«Як справи?», або Смертельні обійми мачухи

Але ці здоланні відстані номінально перетворилися на безодню нерозуміння, на криваву річку, де пливуть трупи, прибиваючись до берега. В Миколаївській області лежать красиві Актовські каньйони і тече річка Мертвовод. Саме там я почув від гіда, що, за однією з легенд, тут не було видно водної гладі від трупів, які загинули в одній із воєн. Саме такі давні міфи Росія перетворює на жахливу реальність ХХІ  століття.

Чую сьогодні по радіо, що вбито щонайменше 5000 солдатів РФ на території незалежної України. Солдатів, які за злочинним наказом, на горе нашій та своїй країнам, вирішили залишити сиротами своїх та українських дітей. Втопили в крові Донбас, розоряють міста і села, повертаючи їх інфраструктуру в кам’яний вік, мородерствуючи і беручи в полон українських громадян. З родичами з тієї країни вже не можна обговорювати теми, які нас хвилюють. У розмовах переважують примітивні штампи, нав’язані пропагандистською машиною Кремля за вкрадені у тих же росіян гроші.

Уявіть. Ви приходите в аптеку і купуєте потрібні ліки з надією на допомогу й одужання. А вам провізор пропонує не просто пігулку-«пустушку», а отруту. Саме так працюють пілюлі пропаганди Кремля, які приносять у кожен російський будинок через телевізійний екран. Ці пігулки давалися більше 10 років, доза росла, наступило звикання, і тепер хвороба перебуває в останній стадії. Уявляєте, який буде шок, коли росіяни отримають протиотруту правди?

В Україні ці ж пігулки діють інакше. Їх дія ослаблена історичною пам’яттю, уроками української літератури в дитинстві і розповідями предків про жахи Голодомору, сталінізму й аморальності комуністичної ідеології. Здебільшого від ідеологічних пілюль постраждали ті, хто пам’ятає, що дерева були тоді набагато вищими і зеленішими, а варена ковбаса по 2,20 пахне для них молодістю. Втім, є й особливий контингент, який справді жив з батьками при комунізмі, маючи блат або партійні привілеї, служив в армії і полюбляє на старості ходити строєм під прапором чужої держави. Це, безумовно, їх право так думати і жити. Але нав’язувати нам думку, що Батьківщина у нас не тут, а в далекому минулому чи в іншій країні, ми нікому не дозволимо. І саме тому багато українських громадян, які ще рік тому ухилялися від служби в армії, нині йдуть служити. Люди похилого віку і навіть жінки записуються у добровольці. Частина громадян, замість того, щоб погуляти з дитиною у вихідний день або доглядати за літньою матір’ю, риє окопи і бліндажі на окраїнах прикордонних міст, щоб захистити тих таки дитину і матір.

Уже котрий місяць українці звикли чути про смерті в АТО. Ми сумуємо і ставимо свічки в храмах, коли у зведеннях повідомляють про загибель хоч одного українського бійця. Ми приходимо на похорон патріотів, яких не знали за життя. І вибачте, вже радіємо, якщо вантаж «200» відправиться в РФ. Для нас це означає наближення перемоги і смерть окупанта на нашій рідній землі. Ми пам’ятаємо, коли ваші війська вторглися в Україну. А ви, росіяни, навіть позбавлені права про це знати.

Ось таких відтінків набула «дружба».

А тепер про головне. Я говорив про них... ВОНИ — це не вся Росія, а тільки значна хвора її частина, що стоїть на колінах перед черговим диктатором. Це ті, хто пішов з мечем до нас, ті, хто істерично кричить про бажання жити в Росії, а деякі навіть думають, що вони вже там живуть (це про КРИМНАШ). І це в Росії, а не в нас є 68 націоналістичних, радикальних, у тому числі 12 явно фашистських організацій.

Історія вчить лише розумних, дурні просто не читають історію. А є цілий народ, який виріс, живе і ще довго буде жити й виховувати дітей на вигаданій і фальсифікованій століттями історії держави російської. Уявляєте, якою непривабливою повинна бути історія цілої країни, щоб про неї було соромно писати більше 300 років?!

Ні, сусіди, нам з вами не дружити і не по дорозі. Нам — до Європи і НАТО. Певна річ, після всенародного демо-кратичного волевиявлення на референдумі. А вам, вибачте, доведеться відчиняти й зачиняти двері перед громадянами Китаю. Не в Москві, звісно, а в тій іншій Росії, де злидні і ненависть у п’яному чаду ходять вулицями і кричить: «Мать твою, твою мать!».  Мимоволі виникає питання: може, ВОНИ й справді матір шукають? Адже матінка Росія давно стала для них мачухою. Бо хто ще може посилати на смерть десятки тисяч своїх синів у Чечню, Грузію, Україну? Ні-і-і-і, таки МАЧУХА.

Ну, в такому разі питання про справи, самі розумієте, виглядає якось безглуздо. Хоча в цій країні — Росії — є ще Басілашвілі, Макаревич, Нємцов, Ахеджакова і багато мільйонів розумних людей. У них я щиро хочу поцікавитися: «Як справи?». Тому що в них є ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ!

Сергій САРАФАНЮК.
м. Одеса.