Переглядів: 1530

Ти з ким, революціє?

Політичний тиждень був настільки переповнений подіями, що важко виділити найважливіший сюжет. Незначні факти в майбутньому можуть виявитися вирішальними, а сенсації, новини перших шпальт через кілька днів забудуться назавжди.

Важка травма

На перший погляд, головною подією тижня здається останнє календарне засідання Верховної Ради сьомого скликання 14 жовтня. Пакет антикорупційних законів, включаючи створення спеціалізованого бюро, разом з раніше прийнятим законом про очищення влади (люстрації) має радикально вплинути на життя країни. Якщо вдасться його застосувати, влада виконає дев’яносто відсотків вимог Майдану. Якщо ж змінений закон про прокуратуру дасть старт реформ правоохоронної системи — революція, вважайте, перемогла.

Але це в перспективі. А у свято Покрови Пресвятої Богородиці парламент міг прийняти закон, що діє негайно, закон, якого вимагала і 23 роки чекала активна і справді революційна частина населення, — закон, що надає статус борців за незалежність України ветеранам ОУН-УПА.

Три українські революції (1991-го, 2004-го і 2014 року) без ідеологічної основи порожні. Вони перетворюються в звичайний бунт, затяжний заколот околиці проти імперії. Саме так на незалежну Україну дивляться зараз з Кремля, та що приховувати, так думає більшість тих, хто в якості добровольців допомагає слов’янським братам боротися з «фашизмом» на Донбасі.

Перемога революції і перемога у війні з російським агресором та сепаратистами неможлива, якщо нічого не протиставити цьому погляду на рівні української держави. А 23 роки робилося все, щоб історію національно-визвольної боротьби українського народу в два-дцятому столітті обмежити згадуванням у підручниках. І то із застереженнями. Верховна Рада приймала постанови про відзначення комсомольських ювілеїв, надавала пільги катам українського народу, але регулярно відмовляла у визнанні його захисникам.

14 жовтня здавалося, що на хвилі революції «помилку» можна виправити. Але одного не врахували — хвиля схлинула. Сім разів голова ВР Турчинов намагався внести «болюче питання» до порядку денного і сім разів спадкоємці совка провалювали такі спроби. Народні депутати готуються до виборів, втрачати голоси виборців не хочуть, а заради майбутнього обрання готові витерпіти все. Навіть штурм парламенту озброєним народом.

Цей штурм (по вікнам Верховної Ради стріляли з помпової рушниці і кидали петарди) поспішили назвати провокацією російських спецслужб, але до провокаторів, якщо такі були, приєдналася маса ідейних ентузіастів. І треба дякувати Богові, що для парламентарів (і для країни) все скінчилося благополучно, а для п’ятнадцяти міліціонерів обмежилося травмами різної тяжкості.

Набагато важча травма, яку завдав революції український парламент, відкинувши закон про воїнів ОУН-УПА. Не секрет, що багато бійців добровольчих батальйонів і частин Національної гвардії в зоні АТО борються з ідейних міркувань. А в цих ідеях немале місце займає історія Української повстанської армії, яка наприкінці 40-х і початку 50-х років минулого століття боролася фактично з тим же супротивником.

Стрільба без кінця
і без краю

Поки Верховна Рада боролася з корупцією, а протестувальники підпалювали петарди, війна йшла своєю чергою. Наказ Путіна про відведення російських військ від українських кордонів, як і передбачалося, виявився звичайною ротацією, а стрілянина на Донбасі не тільки не ослабла, але навіть посилилася. При цьому як у російських, так і в укра-їнських засобах масової інформації дедалі частіше з’являються «мирні» сюжети. То ось-ось завершиться процес розмежування зон впливу, то військовополонених, як передбачає Мінський протокол, ось-ось обміняють «всіх на всіх».

Нічого подібного, однак, не відбувається. Терористи пос-тійно штурмують Донецький аеропорт, з боку російського кордону їм на допомогу рухається техніка та боєприпаси, блокпости Української армії і Національної гвардії регулярно зазнають обстрілів з мінометів та систем залпового вогню і гинуть, гинуть солдати й мирні жителі.

Нестикування реальності і сюжетів можна пояснити двояким чином. Найпростіше — припустити, що на Донбасі справді існують збройні неконтрольовані ніким формування, а банди Безлера у Горлівці чи козаки донського отамана Козіцина діють на свій страх і ризик, перекидаючи танки, «Гради» та іншу техніку, в тому числі через так звані ДНР і ЛНР. Мінські угоди в такому випадку не можна контролювати. Вони безглузді.

Але цілком ймовірно, відморозки, які порушують режим припинення вогню, діють за заздалегідь передбаченим планом. І відкривають вогонь там і тоді, де і коли, на їх думку, необхідно стріляти. Наприклад, мінометним вогнем накривають похоронну процесію в селі біля Маріуполя, у зоні, яка є предметом торгу в переговорах про «розмежування». Або штурмують блокпост на трасі, що веде до звільнених від терористів районів.

Продовження боїв пов’язано, ймовірно, з тим, що «щодо Донбасу» готується нова міжнародна угода. А перед тим, як вступити в гру, Путін намагається набрати козирів, а як пощастить — заглянути в прикуп. У четвер, 16 жовтня, лідери США, Німеччини, Великобританії, Франції та Італії в режимі відеоконференції узгодили позицію щодо Україні. Безумовне виконання Росією Мінського протоколу в цій позиції займає центральне місце. А протокол передбачає повне виведення іноземних військ і техніки з української території, а також відновлення контролю над російсько-українським кордоном.

Але виведення військ і реальне відновлення контролю над укра-їнським кордоном означає провал російської операції на Донбасі. Лідерам «народних республік» і незалежним від них бандам після того, як переріжуть кремлівські канали постачання, навряд чи вдасться пережити зиму.

Такого Путін допустити, звичайно, не може. І не допустить. На переговорах із західними лідерами і з Порошенком він зробить усе, щоб продовжити перемир’я зі стріляниною до весни. А там, якщо дозволять обставини, знову піде в наступ. Час у такому разі на боці агресора і підігравати йому не можна.

За допомогою дипломатії або військовою силою треба домогтися припинення війни цього року. Будь-яким способом з війною має бути покінчено. Інакше війна покінчить з нами.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.

 

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net