Панорама європейської безпеки
Під такою назвою у Всеукраїнському центрі болгарської культури відбувся «круглий стіл» у якому взяли участь експерти та фахівці в галузі міжнародних відносин, представники громадських організацій та органів державної влади, дипломатичних місій, курсанти Військової академії та студенти одеських вишів.
Учасники висловили стурбованість нинішнім станом подій на півдні та сході України, обговорили проблеми національної безпеки, а також загрози та виклики для нашої держави, підкреслили особливу важливість поєднання інформаційних і просвітницьких зусиль громадськості, державних установ та міжнародних організацій, країн світової спільноти задля збереження безпеки на планеті й недопущення збройних конфліктів.
Олександр ЗАХАРІЯ, голова Інституту стратегічних досліджень та прогнозів (Одеса), під час відкриття «круглого столу» наголосив:
— Усі ми вірили і сподівалися, що ХХІ століття стане часом миру, злагоди, співпраці, розвитку демократії та зростання добробуту людей. Однак сьогодні маємо заморожені конфлікти в Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї, окупацію Криму та війну на Донбасі. Висловлювання деяких безвідповідальних політиків нагадують переддень Другої світової. Громадяни України стурбовані станом європейської безпеки. Ми очікуємо більшого від міжнародних інституцій. Ми мали надію, що Україна, добровільно ставши без’ядерною державою, отримала гарантії безпеки від підписантів Будапештського меморандуму. Але сьогодні світ зіткнувся з брутальним руйнуванням архітектури планетарної безпеки, що призвело до великих людських жертв в Україні. Боротьба між Сходом і Заходом загострилася. Щодо західних партнерів Росія намагається поводитися, як заповідав Ульянов-Ленін: «Капиталисты не просто продадут нам веревку, на которой мы их же и повесим, они дадут нам ее в кредит». Це загроза не лише для України, весь світ опинився на межі. І знову пророчими є слова Юліуса Фучіка «Люди, будьте пильними!».
Іво САМСОН — директор інституту безпеки та оборони Військової академії збройних сил Словацької Республіки:
— Я зі Словаччини, це сусідка України, значно менша за територією за вашу країну, але Словацька Республіка розташована у регіоні, де гарантована безпека, позаяк ми є членом Євросоюзу та членом НАТО. Між нашими державами є багато спільного, є й відмінності. Словаччина ніколи не була у складі СРСР, проте була частиною Радянської імперії як сателіт. Після розвалу комунізму ми — у Центрально-Східній Європі (для тих, хто цікавиться політичною географією, це територія між Німеччиною та Росією, до якої, власне, належить й Україна). Після розпаду Варшавського договору ці країни опинилися у вакуумі безпеки. Бо насправді Варшавський договір ніколи не боронив країни Східної Європи, а навіть навпаки — був для них жандармом й атакував їх: НДР — у 1953-у, Угорщину — у 1956-у, Чехословаччину — у 1968-у, в останню мить 1981 року була призупинена атака на Польщу. Так перед нами постало питання (як зараз перед вами): а що буде з нашою безпекою? Ми тоді вибрали НАТО. І, до речі, не було жодної країни, яка хотіла б до ЄС і не хотіла до НАТО.
У 2008-у на Бухарестському саміті НАТО Україні та Грузії відмовили у наданні ПДЧ. На мою думку, якби Україна була членом НАТО або хоча б мала ПДЧ, Росія ніколи, я повторюю, ніколи не напала б на Україну чи на Грузію 2008 року. Отже, ми, словаки, сьогодні щасливі, що є членами ЄС та НАТО, хоча й тут не без проблем, але без НАТО почуття безпеки і небезпеки було б у нас зовсім іншим. Росія не наважується напасти на країни Балтії. У Латвії та Естонії живе велика російська меншина, але ці малі держави захищені статтею 5 Вашингтонського договору: «напад на одну з країн — членів НАТО блок сприймає як напад на всі країни альянсу, з усіма відпо-відними наслідками для агресора».
У 1990-х — 2000-х вважали, що Росія вже інша, бо небезпечним для людства був радянський комунізм, що не треба остерігатися Росії та російського імперіалізму. Як показав час, це була велика помилка. У середині 90-х Росія не заперечувала проти членства своїх колишніх сателітів у Євросоюзі, однак вважала НАТО великою за-грозою для своїх інтересів та своєї безпеки. Україна зробила цікавий експеримент, можливо, наївний, що Росію можна заспокоїти, що тільки Євросоюз буде опцією, вибором для України, але виявилося, що Росія не хоче втратити складову частину колишньої радянської імперії. Отже, і НАТО, і ЄС є загрозою для «російського мислення». Згадаймо Солженіцина, видатного російського письменника, якого видворили з СРСР, який був ідолом дисидентства і... який потім став кращим другом Путіна. Кілька років перед смертю він відверто сказав, що чехи, поляки — це наче й не слов’яни, ну нехай собі йдуть у НАТО, а українці й білоруси — з нами один священний і православний народ і ми його нікуди не відпустимо, щоб вони не перейшли на протилежну сторону. Така позиція дуже й дуже популярна в сучасній Росії. Тобто, в їхній уяві, навіть інтеграція України до ЄС є загрозою для російського мислення.
Володимир ГЕНИК — голова Одеського регіонального комітету «Україна — НАТО»:
— Сьогодні ми пожинаємо плоди «багатовекторності» та «поза-блоковості». Прикро вчитися на власних помилках, коли гіркий досвід вимірюється у кілька тисяч людських життів, окупований Крим та зруйнований Донбас. Нарешті українці зняли рожеві окуляри, через які впродовж останніх двох десятиліть споглядали на східного сусіда. Історія навчає лише розумних.
За останні 15 років до НАТО вступили 12 країн Східної Європи та Балтії. Хоч про це й не говорилося, але головний мотив входження — відгородитися від «братніх» обіймів Росії, які то слабшають, то, як нині, у випадку з Україною, стають смертельно небезпечними. НАТО — єдина у світі ефективна система колективної безпеки та оборони, якій сповнюється 65 років. За цей час з Альянсу ніхто не вийшов. До НАТО входять 28 країн-членів: 26 країн Європи, США та Канада. Якщо ми справді Європа, то це й наш цивілізаційний вибір. Що треба зробити найближчим часом? Слід повернутися до попередньої редакції Закону України «Про основи національної безпеки», ухваленого у 2003 році конституційною більшістю Верховної Ради, який визначає, що метою України є набуття членства у НАТО та Європейському Союзі.
Сергій БАБАК, курсант 2-го курсу факультету повітрянодесантних військ та розвідки Військової академії (Одеса):
— Мені подобається навчатися в академії, свій вибір я зробив давно. Кожен курсант — це майбутній офіцер, який повинен мати знання та досвід, щоб бути командиром. Для нас, військових, співпраця з НАТО дуже важлива, зокрема корисний досвід з моєї спеціальності. Мої друзі зі старших курсів стажувалися у країнах НАТО, багато навчилися за фахом й удосконалили на практиці знання англійської. Мої товариші, котрі навчаються у Військовій академії у Львові, нещодавно брали участь у міжнародному військовому навчанні «Швидкий Тризуб» на Яворівському полігоні. Це навчання — дзеркало того, що відбувається в АТО. Там відпра-цьовувалися дії, котрі знадобляться командирові у справжньому бою.
Олексій ВОЛОВИЧ (Інститут стратегічних досліджень і прогнозування трансатлантичних процесів):
— Анексією Криму і підтримкою сепаратистів та терористів на Донбасі Росія зламала основні принципи міжнародного права. Кремль віроломно порушив Будапештський меморандум 1994 року. Все це вимагає від міжнародної спільноти перегляду засад світової та європейської безпеки і внесення суттєвих коректив у діяльність ООН, ОБСЄ, ЄС і НАТО з метою підвищення їх ефективності.
Зважаючи на значну перевагу російської воєнної потуги над українською, наш народ може захистити суверенітет та територіальну цілісність України лише за підтримки міжнародного співтовариства, передусім найпотужнішого у світі військового альянсу — НАТО. На моє глибоке переконання, лише вступ України до НАТО може врятувати нашу країну від російської агресії.
Для цього Верховній Раді необхідно якомога швидше схвалити поданий урядом проект закону про скасування позаблокового статусу нашої держави і відновлення курсу на вступ до НАТО. Слід також провести загальнонаціональний референдум про вступ України до Північноатлантичного альянсу. Але для цього ще треба прийняти Виборчий кодекс і нову редакцію Закону про загальнонаціональний референдум, який відповідав би вимогам Венеціанської комісії.
Сергій ГЛЄБОВ (Інститут соціальних наук ОНУ ім. І. І. Мечникова):
— Ми говоримо про внутрішні та зовнішні загрози Україні. Сьогодні внутрішні за-грози не менш небезпечні, ніж зовнішні. І справді, «п’ята колона» нині підриває довіру до влади. 24 народних депутати, які представляли Україну в російській Держдумі, — це питання найвищого і найсерйознішого рівня. Питання і до влади, котра сьогодні не робить того, що мала б робити, відтак її роботу змушені виконувати люди. Маю на увазі «смітникову люстрацію» — це свідчення того, що нова влада недопрацьовує. Це свідчення розчарування, що стара влада, як і раніше, зберігає свої позиції, але з урахуванням нових імен, хоча й не завжди нових. Ми бачимо, що на передньому плані часто з’являються старі персонажі. Тож цілком зрозуміло, чому у ЗМІ та соцмережах з обуренням було сприйнято, що закон про люстрацію у Венеціанській комісії репрезентуватиме одіозний одеський політик, хоча ми всі розуміємо, що він перший, хто повинен потрапити під закон про люстрацію.
Але, якщо тема «п’ятої колони» — це тема окремої розмови, то повернуся до політики зовнішньої та аналізу міжнародної ситуації. Ідеологічна машина путінського режиму працює дуже потужно, кажуть про мільярди доларів, котрі вкладаються в ідеологему, яку Путін сьогодні намагається нав’язати світові. Ця ідеологема абсолютно не враховує сучасних реалій. Ці підходи «собіранія русскіх зємєль» — підходи навіть не XIX століття. У XIX столітті в Російській імперії був популярним дискурс між західниками та слов’янофілами. Російська імперія шукала своє місце у світі — йти шляхом Петра чи закриватися у координатах Катерини ІІ? Найпарадоксальніше у тому, що путінська Росія навіть не вибирає між слов’янофільством та західництвом. Слов’янофіли любили слов’ян. Путін слов’ян не любить, Путін слов’ян вбиває. Це, на жаль, велика проблема не лише для слов’ян. Абсолютно незрозуміла логіка і прагнення сучасних кремлівських глашатаїв апелювати до ідеї «русского міра». Це дуже тонкий лід, на який Путін ступив і, скоріш за все, з цього шляху вже не зверне. Але ж Росія сьогодні не лише православна держава, але й потужна мусульманська держава. І важко збагнути, як надалі Путін пояснюватиме ідею «русского міра» своїм громадянам — представникам інших конфесій. На багнетах і на «вантажах 200», які сьогодні повертаються в Росію?
«Круглий стіл» відбувся за сприяння Центру інформації та документації НАТО в Україні, посольства Литовської Республіки в Україні, Всеукраїнського центру болгарської культури.
Володимир ГЕНИК.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206