Система НАССР як перепустка для продуктів

Які перспективи впровадження системи НАССР в Україні? Про це — розмова з експертом проекту USAID «АгроІнвест» Юрієм ОГЛАШЕННИМ.

— Про потребу запровадження системи безпечності харчових продуктів НАССР в Україні говорять не перший рік. Натомість відповідний закон було ухвалено лише недавно. Чому так сталося?

— Посилання на систему НАССР уже були в українському законодавстві. Зокрема, у попередньому законі «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 2005 року записано, що «особи, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів, повинні застосовувати санітарні заходи та належну практику виробництва, системи НАССР, та/або інші системи забезпечення безпечності та якості під час виробництва та обігу харчових продуктів». Як бачимо, обов’язкового впровадження НАССР тоді не передбачалося, тож ця система не знайшла широкого поширення на вітчизняних підприємствах.

З іншого боку, тоді не було визначено механізми перевірки ефективності системи НАССР, а також відповідальних за цей контроль. Відповідальність за безпечність харчових продуктів була розмита між офіційними контролюючими органами та виробниками.

Тому в Україні система НАССР розвивалася як частина добровільних стандартів, які базуються на ISO 22000, міжнародному стандарті на харчові продукти IFS тощо. Систему НАССР застосовували ті підприємства, які виходили на міжнародні ринки і зіштовхувалися з вимогою щодо її запровадження. З часом таких ставало дедалі більше.

Рушієм розвитку НАССР в Україні стали й торговельні мережі. Спочатку це були торговельні мережі з іноземним капіталом, які працювали за принципами країн Європи і ставили певні вимоги до своїх постачальників. За кілька років підключилися й українські мережеві торговельні центри.

— Чи прискорила запровадження системи НАССР наша інтеграція до ЄС?

— Безперечно. Це вимога європейського харчового законодавства, і підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, відкриття кордонів для торгівлі, в тому числі й харчовими продуктами, сприяли тому, що керівники підприємств почали замислюватися, як налагодити сталу торгівлю з Європою. Для цього потрібне виконання таких умов.

Насамперед — це гармонізація українського харчового законодавства з європейським. Наступна вимога — методи та принципи діяльності офіційних державних контролюючих органів повинні відповідати методам і принципам діяльності таких органів у ЄС — відповідно до європейського законодавства. Третя — це вимога до самих підприємств і постачальників сировини. Її виконання залежить від багатьох факторів, починаючи від виду продукції і типу технологічних процесів, що застосовуються на підприємстві, і закінчуючи розміром підприємства.

Дотримання цих вимог дозволить працювати на ринку ЄС, на ринках інших країн.

— Чи підштовхнула втрата продовольчого російського ринку до того, що ми змушені були запроваджувати систему НАССР, наближуватися в такий спосіб до Європи?

— Лише до певної міри. Бо проблеми в торгівлі харчовими продуктами з Росією почалися ще кілька років тому і виникали доволі часто. Але їх причиною далеко не завжди була наявність чи відсутність системи НАССР.

Утім, умови торгівлі з РФ також передбачали, що продукт, який експортується, повинен бути безпечний і відповідати певним вимогам щодо якості. І навіть у часи різних торговельних конфліктів між РФ та Україною повторний дозвіл експорту на ту чи іншу продукцію надавався лише після того, як делегація відповідного контрольного органу з Росії здійснювала інспекцію українського підприємства, проводила аналізи продукції. Під час інспектування російські фахівці також зважали на систему НАССР. Її наявність на підприємстві враховувалася як істотна перевага.

Система НАССР — це не лише Євросоюз, це понад 80 інших країн, які визнають такі самі підходи. Серед них, до речі, й Білорусь. Та, власне, й у Митному союзі також є вимога впровадження системи НАССР.

— Чи готові вітчизняні підприємства до впровадження системи НАССР?

— Як і під час кожного перехідного періоду, є проблеми. Їх причини пояснюються законодавчими неузгодженостями, недостатністю навчально-просвітницької роботи, а також відсутністю у багатьох підприємств організаційної здатності та бажання працювати по-новому.

Якщо говорити про законодавчу підтримку, то Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів» — дуже прогресивний і базується на основних вимогах регламентів Європейського Союзу. Він набуває чинності через рік після його підписання і передбачає надання перехідного періоду для підприємств.

Але повинні бути й інші закони та підзаконні акти, які регулювали б діяльність на виконання вимог цього закону. Законодавство має узгодити механізм контролю з боку відповідного державного органу, обумовити прозорість та зрозумілість методів його роботи, регламентувати частоту цих перевірок, яка базувалася б на оцінці ризику. У нас є багато законопроектів у цій царині: і про контроль, і про безпечність та гігієну кормів; ухвалений закон про ідентифікацію і реєстрацію тварин. Тобто ці напрямки, необхідні для гармонізації законодавства, державою виконуються, така робота триває.

Серйозних зусиль потребує й підготовка підзаконних актів, які регламентують права та обов’язки виробника офіційного контролю, забезпечення вимог законодавства протягом усього харчового ланцюга. Тобто є широкий спектр діяльності виробників й офіційних контролюючих органів, який ще потрібно переглянути і гармонізувати до європейських вимог.

Що стосується готовності виробників — операторів ринку, то, на жаль, тут наразі існує низка стереотипів. Один — щодо складності запровадження системи на підприємстві, додаткових клопотів, що може загалом ускладнити процес виробництва. І мало хто думає про те, що систему НАССР можна зробити економічно ефективною. Бо вона має упереджувальну дію. Раніше держава зосереджувалася на контролі готової продукції. При глобалізації ринку такий підхід недостатній. Треба правильно організовувати процеси всередині виробництва. Якщо контролювати ці процеси, зростає імовірність, що не буде небезпечної продукції на виході.

Потрібно, щоб оператори ринку запроваджували систему НАССР не тільки для контролюючих органів чи на вимогу клієнта, але й для оптимізації процесів всередині підприємства. Тоді система НАССР буде дієвою.

— В Україні основні обсяги продукції таких галузей сільгоспвиробництва, як плодоовочівництво, тваринництво, виробляють невеличкі підприємства, особисті селянські, фермерські господарства. Що їм робити, аби відповідати вимогам НАССР чи його окремим компонентам?

— Це справді важливе питання. У нас відсоток продукції, виробленої малими підприємствами, набагато вищий, ніж, наприклад, у Європі. І при підготовці нового законодавства, при формуванні вимог до виробників, до операторів ринку потрібно враховувати ці реалії.

З одного боку, маленьке підприємство більш гнучке, його легше перебудувати організаційно. Але, з іншого боку, таке підприємство, на якому працює кілька людей або родина, як правило, потребує додаткового навчання і роз’яснення. Якщо велике підприємство може собі дозволити виділити фахівця, який працює над впровадженням системи НАССР і допомагає в цьому підрозділам підприємства, то на малих підприємствах такого нема.

Позитивним фактором тут є об’єднання працівників малих підприємств у кооперативи. Це допомагає оптимізувати та уніфікувати багато процесів. В об’єднанні можна ефективніше проводити навчання, обмінюватися досвідом. До того ж, згуртування в кооператив не лише дає виробникам додаткові можливості, а й збільшує відповідальність. Неякісну продукцію колеги просто не дозволять випускати котромусь із недобросовісних виробників.

Держава має зробити кроки щодо гнучкого підходу до різних підприємств, у тому числі малих та середніх. Повинні бути розроблені критерії, до яких підприємств застосовується цей підхід. А різні організації, дорадчі служби, проекти технічної допомоги мають зосередитися на якісному інформуванні та просвітництві дрібних та середніх підприємців щодо впровадження системи НАССР, її переваг та можливостей. До речі, в Україні є чимало середніх та малих підприємств, де впроваджена система НАССР, яка дає позитивні результати.

— Які структури нині надають потрібну інформаційно-просвітницьку допомогу малим та середнім підприємствам щодо запровадження системи НАССР?

— Насамперед хочу згадати проект USAID «АгроІнвест», який докладає чимало зусиль у цьому напрямку. Так, ним були розроблені методичні рекомендації щодо впровадження системи НАССР — для виробників овочів та фруктів і переробників цієї продукції, а також для виробників і переробників продукції тваринного походження, меду. На базі цих рекомендацій були проведені чотири семінари в Чернігівській, Херсонській, Одеській та Рівненській областях. У них взяли участь малі та середні виробники, яким представили основні принципи НАССР, аби надати їм базові знання і розу-міння того, що НАССР для малих і середніх виробників — це доступно й дієво.

— Які ви вбачаєте перспективи активного запровадження системи НАССР в Україні?

— Сільське господарство в Україні активно розвивається. Сьогодні продукція галузі значною мірою формує міжнародний імідж нашої країни. Ми бачимо, що є значні перспективи виходу на нові ринки. Це впливає і на світоглядні позиції вітчизняних сільгоспвиробників — вони хочуть працювати в сучасних умовах і дедалі більше вдаються до серйозних організаційних змін. Причому часто — з власної ініціативи та власними силами.

Якщо підприємство хоче працювати на міжнародних ринках, воно запроваджує систему НАССР. Якщо прагне постачати свою продукцію відомим в Україні торговельним мережам — діє так само. В останні шість—сім років ринок починає дедалі сильніше диктувати вимоги до виробників стосовно впровадження системи харчової безпеки. Це стає життєвою необхідністю.

Запровадження системи НАССР стає, до певної міри, гарантією вагомих перетворень у галузі. Безпечні та якісні харчові продукти випускають відповідно оснащені та сертифіковані підприємства, власники та працівники яких мають високу культуру виробництва, підтримують відповідні принципи контролю. Ясна річ, що перспективи за такими виробниками.

Михайло ВЕРНИГОРА.
Національний прес-клуб

з аграрних та земельних питань.