Істинна віра сильніша від зла

Згадаймо, як ще зовсім недавно, в радянську епоху «войовничого атеїзму», вірити в Бога і відвідувати церкву вважалося злочином. Факти свідчать про те, що в 1923—1924 роках у СРСР було репресовано майже 2,5 тисячі священнослужителів, а в 1931—1932 роках їх число досягло 20 тисяч. Багато священиків були розстріляні або загинули в таборах і в’язницях.

У пізнішу епоху «гуманного» соціалізму за відвідування церкви можна було, як мінімум, отримати догану, а людині, що займала керівну посаду, це могло коштувати партквитка і подальшої кар’єри.

Поверхова віра у випробуваннях ламається, а істинна — загартовується. «Войовничим безбожникам» усіх часів і народів, незважаючи на репресії та гоніння, так і не вдалося знищити християнську віру. Незламній мужності і твердості переконань в’язні совісті вчилися у святих мучеників християнської церкви перших віків. Серед них і святі Віра, Надія, Любов та їхня мати Софія. Тому церква вшановує пам’ять про них і щорічно в день свята нагадує нам про те, що ніякі гонителі не в силі перемогти тих, хто вірить по-справжньому, навіть якщо це не міцні чоловіки, а слабкі фізично, але сильні духовно молоді дівчата.

Як оповідає переказ, у II столітті, за царювання імператора Адріана (117—138 роки), у період занепаду Римської імперії, коли суспільство загрузло в розпусті та аморальності, жила одна благочестива вдова на ім’я Софія (що означає премудрість), яка виховувала трьох своїх дочок у християнській вірі, любові до Бога, пості та молитві. Нарекла мати дочок на честь головних християнських чеснот: Вірою, Надією і Любов’ю. Дочки перебували в постійному пізнанні Слова Божого, були добрі й милосердні. Незважаючи на скромні доходи, ділилися всім, що мали, з нужденними. Така поведінка, природно, викликала неприйняття з боку морально деградованого суспільства, яке з ненавистю ставилося до інакомислячих.

Трагічна подія сталася в 137 році — в дуже складний для християн час гонінь. За відкрите сповідання віри християн тоді кидали в тюрми, піддавали жорстоким тортурам, багатьох стратили. Масові репресії, однак, не могли зупинити тих, хто вірив по-справжньому. Навіть у таких умовах вони продовжували виконувати головне Боже повеління — нести Євангеліє світові. Доньки Софії, попри свій юний вік (Вірі було 12, Надії — 10, а Любові — лише 9 років), не боялися гонінь і відкрито сповідували свою віру перед людьми.

Чутки про безстрашність юних християнок дійшли до самого імператора Адріана, який люто ненавидів віруючих. Тоді він вирішив зламити їх морально і показати силу своєї безмежної влади. Дівчаток заарештували і кинули до в’язниці.

Незабаром усі троє постали перед імператором і підтвердили свою віру в Ісуса Христа. Здивований сміливістю і нечуваною, на його думку, зухвалістю, Адріан відправив їх до однієї впливової і красномовної язичниці, щоб та переконала їх відректися від Бога. Однак це не допомогло — благочестиві сестри не змінили своїх переконань. Їх знову привели до імператора, і він особисто почав вимагати, щоб юні християнки принесли жертву язичницькій богині Артеміді. Але дівчатка залишалися непохитними. «У нас є Бог Небесний, його дітьми ми бажаємо залишитися, і погроз твоїх не боїмося. Ми готові постраждати і навіть померти заради дорогого нам Господа нашого Ісуса Христа», — сказали вони.

Настільки зухвала і смілива відповідь дуже розгнівала імператора Адріана, і він наказав жорстоко катувати дітей на очах у їхньої матері. Першою тортури прийняла Віра. Її нещадно били, а потім поклали на розпечену залізну решітку. Однак, як оповідає переказ, силою Божою вогонь не заподіяв ніякої шкоди тілу святої мучениці. Тоді жорстокий імператор звелів кинути дівчинку в казан з киплячою смолою. Але і в цьому випадку з волі Господньої вона залишилася неушкодженою. Тоді розлючений Адріан наказав відрубати їй голову. Перед стратою Віра вигукнула: «Я з радістю піду до коханого мого Господа Спасителя» і віддала дух Богу.

Натхненні мужністю старшої, сестри Надія і Любов так само мужньо перетерпіли всі катування. Як і в першому випадку, вогонь не завдав їм шкоди, і тоді дівчаткам теж відсікли мечем голови.

Після катувань і страти знівечені останки віддали матері, якій довелося бачити муки доньок на власні очі. Софія склала їх у ковчег і поховала за містом. Два дні не відходила від могили дітей, а на третій — Бог звільнив її від мук, пославши тиху кончину.

Так, незважаючи на фізичний біль і мученицьку смерть, святі Віра, Надія, Любов та мати їхня Софія своїм подвигом за допомогою Духа Святого довели перевагу істинної віри над силою зла. Адже, згідно з християнським віровченням, за віру можна загинути тілесно, але у світі духовному знайти життя вічне і вічне блаженство. Бо земне життя людини тимчасове, а життя в Царстві Божому — безкінечне і незрівнянно значущіше.

За свій подвиг святі Віра, Надія, Любов та мати їхня Софія зараховані до лику святих і шануються християнами всіх конфесій. Мощі мучениць із 777 року покояться в Ельзасі, в церкві Ешо.

Підготував Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ.